Перше прочитання

Визначення літературного жанру цієї книги не становить проблеми – це пророцтво. Проте, на відміну від інших пророчих книг, вона має інший початок: тут немає згадок про правлячих царів у часи, коли жив пророк; немає згадок про місця, де він проповідував. Вона коротко зазначає, чиє це видіння і відразу ж відкриває низку пророцтв, що починаються зі слів: «Так сказав Господь Бог».

Усі спроби пов’язати цього пророка з іншими біблійними персонажами з аналогічним ім’ям були невдалими. Майже неможливо визначити особу Овдія, місце, де він проповідував, і для кого. Що є очевидним – то це гнівні пророцтва щодо Едома.

Що означає «Едом» і звідки такий гнів? Початок історії Якова (Бут. 25:18-34) пояснює походження Едома. Там Ревека, жінка Ісака, дізнається від Господа, що близнята в її лоні уособлюють два народи: «Стане сильніший народ від народу, і старший молодшому буде служити» (Бут. 25:23). Старший, Ісав, народився «рудим» (червоним) (єврейською adoт), його тіло було косматим (єврейською seir). Отож, народ, що його уособлює Ісав, зветься «Едом», а часом «Сеїр». Тим часом молодший брат Яків купує первородство в зголоднілого Ісава в обмін на «червону юшку, ось цю червону». Це ще один каламбур, який асоціює «червоний» колір з Ісавом. Пізніше Яків краде благословення Ісава як первородного. Ісав, обманутий уже вдруге, замислює вбити Якова. Таким чином, ворожість між братами-близнюками Яковом та Ісавом, яку ще раніше оголосив Господь, була зреалізована. Ім’я Якова згодом замінилося на Ізраїль – ім’я народу, що його він уособлює. Ворожість між братніми народами Ізраїлем та Едомом існувала завжди.

Надзвичайний гнів між братніми народами вимагає пояснення. Але насамперед важливо ознайомитися з текстом, читаючи його частина за частиною, яких є три:

  1. Гординя Едома перед Богом (1-7);
  2. Ворожість Едома супроти Ізраїлю (8-15);
  3. Зруйнування Едома, відновлення Ізраїлю, тріюмф Бога (16-21).

Оригінальний історичний контекст

Ми розуміємо, що історичним контекстом Книги Овдія є час, коли вавилоняни покарали Юду за повстання в 587 р. до Р. Хр. Існує думка, що Едом узагалі мародерствував в Єрусалимі і навіть вбивав біженців, що утікали. Едом не лише покинув Юду, він ще й став союзником Вавилону.

Іншим можливим контекстом книги є міграція едомітів після падіння Єрусалима, захоплення й анексія великої частини Юди поблизу Негев-пустелі. І знову ж таки ворожість та глибока образа тривали, тому що один народ скористався з нещастя іншого, братнього народу. Адаптуючи скаргу псалмопівця: Якби то ворог зробив це, я стерпів би; а то ти, брате, сестро, зробили це (Пс. 55:13-14).

Овдію далі доводиться мати справу з гнівом та образами супроти брата/сестри чи братнього/сестринського народу, який стає ворогом. Дві вищеописані події – падіння Єрусалима та окупація юдейської території – започаткували створення текстів, в яких еволюціонувало розуміння «Едома». Розчарування, що було відчутним в Юді 587 р., у формі осудження Едома потрапило до культових текстів. «Едом» став культовою темою, а пізніше – і темою пророчою та літературною. «Едом» – це не просто ворог Ізраїлю: він еволюціонував у літературі як тип чи символ, що уособлює всі ворожі до Юди народи!

Книга пророка Овдія 1-14,15 (21), а також 15а,16-18 відображає таку еволюцію. Здається, що автор узяв початкове пророцтво щодо Едома, ворога Ізраїлю, в Єр. 49:7-22 і трансформував його в стилі Єз. 25-26, 35-36, тобто осуду за конкретні вчинки. Погляд Єремії на гординю Едома, яка закінчується цілковитим осоромленням, поєднано з наголосом Єзекіїля на конкретних злочинах Едома (уособлення всіх ворожих народів) у період руйнування Ізраїлю. Для порівняння прочитайте уривки з Книги Єремії та Книги Єзекіїля.

Решта віршів, 19-20, походять із редакції збірки малих пророків, які відомі також як «дванадцять малих пророків». Ми пропонуємо датувати цей текст у його теперішній формі кінцем періоду вигнання.

Канонічний контекст

У Книзі Псалмів вірші поділені на п’ять книг або частин – це результат редагування, здійсненого з метою поставити їх в один ряд із П’ятикнижжям Мойсеєвим. Така редакційна діяльність мала показати, що Книга Псалмів є такою ж важливою, як П’ятикнижжя. Щось схоже знаходимо в Книзі дванадцяти малих пророків. Не кількість, а зміст і розташування цих дванадцяти книг достеменно відображають основні теми книг великих пророків – Ісаї, Єремії та Єзекіїля. Дванадцять книг, якщо їх розглядати як одне ціле, говорять про ті самі теми гріха, кари та оновлення. Перші шість – Осія, Йоіл, Амос, Овдій, Йона та Михей – виділяють як основну тему союз і гріх, не заперечуючи, що кожен підлягає карі і водночас кожен може досвідчити оновлення. Наступні три – Наум, Авакум та Софонія – в основному зацікавлені та зосереджені на союзі і вселенській природі покарання. Останні три – Огій, Захарія та Малахія – мають за основну тему відновлення союзу і вселенське оновлення.

Частина про «гріх» розгортається в такій послідовності: Осія декларує невірність Ізраїлю, Йоіл повторює цю тему і говорить про гріх народів. Амос додає більше деталей, мовлячи про гріх народів. У кінці книги Ам. 9:12 є обіцянка, що «решту Едому посіли вони (народ Ізраїлю)». Овдій підхоплює цю ідею та осуджує Едом, представника усіх народів. Йона нагадує едомітів, які були гордовитими, очікували поразки сусіда і не виказували співчуття; так згрішив і сам пророк, а якщо пророк уособлює народ, то народ Ізраїлю теж згрішив. Михей підсумовує попередні думки і забезпечує перехід до покарання й каяття. В остаточній редакції Книги дванадцяти малих пророків окремі книги творять разом ніби один голос, що проголошує основні теми пророкування – ті самі теми, що й у великих пророків Ісаї, Єремії та Єзекіїля.

Теперішня значущість

Текст Овдія та його тлумачення наштовхують на дуже цікавий висновок стосовно Едома: Едом спочатку є братом/братнім народом, який став ворогом; згодом у контексті культу й літературного редагування він стає типом чи символом усіх ворожих до Юди народів.

Якщо Книга пророка Овдія сильно зображає гнів і образу Юди, яким слідують мстиві осуди й погрози знищення, самі тексти виявляють неосяжність неправоти і зла, яке люди, а особливо ті, що пов’язані однією кров’ю чи расою, здатні чинити. Відповідно, тексти також виявляють розпач і страх, а також справедливе протистояння тих, хто болюче переживає таке зло, і тих, хто про нього дізнається. Те, що це стосується Юди, далі підсилено усвідомленням того, що вона була неспроможна «знищити» жодного ворога. З 598 р. і до формування теперішньої держави Ізраїль у цієї країни не було ні армії, ні жодної політичної влади. Овдій закликає нас ненавидіти зло (ким би не був зловмисник – кровний родич чи будь-хто інший) і, як би важко це не було, вірити, що Бог через протистояння Ісуса Христа злу, в якому Він теж страждав, відновить добробут і принесе спасення.

Попередній запис

Розділ 9:7-15

9:7-8 – Жодних упривілейовашіх перед очима Господа Цей фрагмент є одним із текстів Амоса, що їх дуже часто цитують. Амос ... Читати далі

Наступний запис

Друге прочитання

Овд. 1-7 – Гординя Едома перед Господом 3-4 – Натяки на «висоту»: жити в щілинах скельних (єврейською sela), жити високо, ... Читати далі