Розділи 3-5

3:1-9:10 – Справедливість у внутрішньонаціональному масштабі

Тут Амос переходить до того, що відбувається в межах кордонів Ізраїлю. Як правителі ставляться до своїх підданців? Яким є ставлення багатіїв до бідних? Основою концепції Амоса про соціяльну справедливість є союз, про який той ніколи не згадує, але який має на увазі.

3:1-15 – Биття на сполох у Самарії

Тут Амос розповідає про привілей народу Ізраїля перед Богом, завдяки якому той думає про себе як про обраний народ Господа. Амос каже, що таке обрання тягне за собою більшу відповідальність та більш суворе покарання. Сім риторичних запитань у пророцтві-диспуті (3:2-7) доводять, що нічого не відбувається випадково, а тільки завдяки рішенню YHWH. Про злочини Самарії, суцільне порушення нею закону та порядку і жорстоке гноблення бідних, а також про накладене на неї покарання, про розграбування її добра, яке нібито надійно зберігається в охоронюваних палацах, потрібно сповістити в сусідньому Ашдоді, так само як і в далекому Єгипті. Чудові палаци багатіїв і представників правлячих класів із зимовими та літніми апартаментами (пор. із Єр. 36:22) будуть перетворені на руїни лише одним ударом «дім зимовий разом з домом літнім» (3:15). І культу в Бетелі не матиме жодної користи для відвернення прийдешнього покарання (3:14).

4:1-13 – Перелік застережень та останній ультиматум

Вступні вірші цієї глави говорять про «корів башанських» – заможних жінок із правлячих класів, які гноблять бідних (4:1-4). Їм загрожують страшні наслідки, що їх не можна відвернути жертвами та приношеннями в культових святилищах Бетела та Ґілґала. А то раптом Амос нагадує своїм слухачам про різні попередження, які Ягве давав був їм у недавньому минулому, як-от: голод (4:6), посуха (4:7-8), неврожай (4:9), війна та полон (4:10), землетрус (4:11). Усі вони залишилися поза увагою. Ізраїль не зміг знову повернути свої стопи до Ягве, а тому Ягве не має іншого вибору, крім як закликати народ Ізраїля «стрічати Бога» свого (4:12), якого пізніший редактор у цій доксології описує як Бога Творця (4:13).

5:1-27 – Руйнування оманливої безпеки

Це центральна і найдовша із дев’ятьох глав. Вона містить практично всі важливі ідеї книги. Повторно з’являються теми, вже згадані раніше, включаючи теми гноблення бідних і вбогих (5:11-12), наполягання на справедливості й праведності (5:7,15,24) і відторгнення Господом релігійних обрядів ізраїльського народу (5:20-24). Ідеєю, що є новою в цій книзі та у всій біблійній літературі, є богословська концепція «дня Господнього» (5:18-20). Ізраїль очікував цього великого дня радості, коли YHWH знищить його ворогів і принесе перемогу обраному народові. Амос перевертає цю ідею з ніг на голову. За його словами, день Господній стане днем поразки, темряви і смутку (5:18,20), жалоби на міських вулицях та плачу у виноградниках (5:16-17). І шукати оманливої безпеки в дні Господньому, так само як і в нещирому культі (5:21-24), неприпустимо. У цій главі важливими також є застереження, що їх Амос робить від імені Ягве: «Наверніться до Мене й живіть!» (5:4), «Наверніться до Господа, і будете жити» (5:6), «Шукайте добра, а не зла, щоб вам жити» (5:14). Дієслово «жити» тут потрібно тлумачити як «вижити» (у навислій катастрофі). Водночас Ізраїль повинен припинити культ у Бетелі, Ґілґалі чи Беер-Шеві (5:5). Крім того, Ізраїль повинен «ненавидіти зло» (5:15). Якщо Ізраїль змінить свій спосіб життя, якщо справедливість та праведність поллються нескінченним потоком, тоді і тільки тоді виникне якась надія на «рештку Йосипа» (5:15). Цю думку про «рештку», яка стане популярною пізніше, вперше ми знаходимо саме в Амоса.

Майже наприкінці цього фрагмента ми бачимо вірш, який збив з пантелику давніх і сучасних перекладачів: «Ви візьмете Сіккута, вашого царя, і зорю-бога вашого Кійюна, бовванів ваших, що ви їх собі наробили» (5:26). Варто пам’ятати, що цей переклад можливий тільки шляхом заміни (при читанні) голосних звуків у єврейському тексті, що, як правило, складається лише з літер, які позначають приголосні звуки. Таким чином, «Сіккут» (Sikkut) став співвідноситися із «Саккут» (Sakkut), а «Кійюн» (Kiyyun) із «Кайван» (Kaiwan). I Sakkut, і Кaiwan є зоряними божествами вавилонського пантеону богів. А проблема полягає в тому, що зоряні божества були нав’язані Ізраїлю тільки за часів асирійського панування, і тому їхня присутність в Ізраїлі за часів Амоса є історичним анахронізмом. Тут можливі два підходи. Перший – сказати, що цей текст вийшов з-під пера пізнішого редактора. Другий – вимовляти sikkut як sukkat, що може означати «намет» або «паланкін». Наступне слово, kіууиn, можна залишити, як є, оскільки воно має значення «п’єдестал». Єврейське слово «кокаб» (kokab), перекладене як «зоря-бог», можна розтлумачити як «зоряний символ вашого бога». Таким чином, даний переклад може звучати так: «Ви повинні нести паланкін вашого царя (тобто бога), п’єдестал вашого ідола та зоряний символ вашого бога» У тексті єврейською мовою тут тричі вжито форму родового відмінка («вашого царя… вашого ідола… вашого бога»), що не завжди наявне в різних варіантах перекладу. Це може привести нас назад до самого Амоса. Ця ідея є подібною до тієї, що міститься в Осії, який каже: «Та й його самого [тельця Бет-Авена] віднесуть в Ашшур – як бранку великому цареві» (Ос. 10:6). Але в Амоса цей сарказм є набагато сильніший: YHWH, Бог народу Ізраїля, був забрав Свій народ із Єгипту (Вих. 19:4), але Ізраїль згодом забрав своїх ідолів із собою у вигнання. Варто відзначити, що носіння паланкіна (palkhi) бога на ім’я Вітхоба (Vitthoba) є особливістю щорічного культу Варкаріс (Warkaris) у Махараштрі (Maharashtra) в Індії.

Попередній запис

Розділи 1-2

Вступ Визначення та вибір окремих уривків чи тем позначений певною суб’єктивністю, та все одно не варто забувати не лише про ... Читати далі

Наступний запис

Розділи 6-9:6

6:1-14 – Значення «спустошення Йосипа» І знову багатіям та правлячим класам, як на Сіоні, так і в Самарії (6:1), погрожує ... Читати далі