Розділи 1-2

Вступ

Визначення та вибір окремих уривків чи тем позначений певною суб’єктивністю, та все одно не варто забувати не лише про літературний аспект нашого коментаря, але й про богословський чи, точніше, керигматичний. Із цієї причини ми зобов’язані пояснити даний уривок у його історичному контексті. Ми прямуватимемо безпечним фарватером між «Сциллою» суб’єктивної оцінки автентичности так званих оригінальних пророцтв Амоса та «Харибдою» нераціонального фундаменталізму, який беззаперечно приписує геть усе в цій книзі лише Амосові. Наш коментар продовжуватиме безперервний діялог не з історичним Амосом (що неможливо), а з наявним канонічним текстом, прагнучи таким чином відкрити його актуальність у сьогоднішній ситуації.

1:1 – Заголовок

Заголовок, що складається з двох підрядних речень, не простий для прочитання і досить кострубатий. У ньому зазначено, що перед нами «слова» Амоса, «які він бачив», – очевидно, змішана метафора. Ми маємо ідентичну змішану метафору в написі з гл. 2 в Ісаї (Іс. 2:1). але нам варто пам’ятати, що «дабар» (dabar) єврейською мовою може означати як «слово», так і «видіння» або «подію». У Книзі пророка Єремії теж сказано про «слова» – «слова Єремії» (Єр. 1:1). У більшості інших пророчих книг наведено заголовок «слово Господнє» (пор. із Єз. 1:3; Ос. 1:1; Йоіл. 1:1; Йони 1:1; Мих. 1:1; Соф. 1:1; Зах. 1:1 та Мал. 1:1), бо фактично сам Бог дає пророкам певні візії майбутніх подій, про що вони згодом сповіщають народ (пор. із Мих. 3:5-7). Формулювання «слова Амоса» викликає певне сум’яття, але в цьому полягає парадокс Святого Письма – це Божі слова в словах людських.

Згадка про Уззійю, царя Юдеї, раніше, ніж про Єровоама II, царя Ізраїлю, вказує на той факт, що редагування книги було здійснене в Юдеї. Обидва ці царі, як ми вже бачили, зробили великий внесок у матеріяльний добробут своїх царств (пор. із 2Хр. 26:1-15 та 2Цар. 14:25). Також сказано, що Амос пророкував за «два роки перед землетрусом». Очевидно, цей землетрус врізався в пам’ять народу і залишив по собі незгладимий слід на географічній карті Обіцяної Землі, створивши ущелину між горою Скопус та Оливковою горою. Навіть пророк Захарія згадує про цю подію через кілька століть (Зах. 14:5). Йосип Флавій також вплітає у свої Юдейські старожитності легенду про ті події та про те, як під час землетрусу царя Уззійю вразила проказа.

1:2 – Вступ

Це пророцтво відображає стиль Амоса, але його, здається, розмістив тут редактор, який думав, що воно підсумує Амосове послання як попередження народові Ізраїля від YHWH, Якого тут порівняно з ревучим левом. При цьому проголошено суцільне знищення – від низинних пасовищ до «вершини Кармелу».

1:3-2:16 – Правосуддя між народами – пророцтво проти язичницьких народів

Книга Амоса, така, якою вона є сьогодні, містить у собі пророцтва щодо восьми народів, включаючи Юду та Ізраїль. Це унікальний випадок у всій пророцькій літературі, коли «богообраний народ» змушений стати в один ряд із так званими «[язичницькими] народами». Народ Ізраїля завжди думав про себе як про народ, що «пробуває самітно, а серед людей не рахується» (Чис. 23:9). Для Амоса, як століттями пізніше і для апостола Павла, «всі згрішили, і позбавлені Божої слави» (Рим. 3:23). Злочини Ізраїля є більшими за злочини будь-якого іншого народу: коли переступи інших народів згадуються двома-трьома віршами, на перелік злочинів народу Ізраїля знадобилося цілих одинадцять! Фраза «за три переступи… й за чотири…» є стереотипною для сапієнціяльної літератури (пор. із Пр. 30:15-24 та Сир. 26:5), і її не варто сприймати буквально. Згадуються щонайбільше три, а зазвичай тільки один-два злочини кожного народу, за винятком, звісно ж, випадку з Ізраїлем.

Подібну градацію від семи до восьми злочинів ми знаходимо в пророка Михея (Мих. 5:5). На чому тут акцентовано більше за кількість, так це на глибині самих злочинів. Єврейською мовою слово «переступ» позначається словом «пеша» (pesha’), що означає «бунт».

Природно, у нашій свідомості постає питання: чому Амос пропустив у цьому переліку такі наддержави, як Єгипет і Асирія? Чи тому, що на той час вони перебували ніби в «сплячому» стані, а отже, згадка про них не була доречною? Амос наполягає на тому, що язичницькі народи через виснажування один одного порушують прийняте jus gentium – міжнародне право; вони повстають проти Господа, Який є Господарем історії. Дійсно, серед перелічених злочинів є безжалісність на війні (1:3), відсутність людяности щодо жінок та інших цивільних осіб (1:13), порушення міжнародних договорів (1:9), громадянська війна (1:11), а також работоргівля (1:6,9). Ми бачимо, що Амос думає про YHWH не як про бога роду чи місцевого божка, а як про того, хто владарює над усіма народами. Перед YHWH відповідальними є всі народи. Тут можна навіть говорити про беззастережний монотеїзм. Як ми побачимо далі, Амос думає про YHWH і як про Господаря історії, і як про Господаря природи (див. 4:6-12 і 9:2-4). Коли ми дивимося на пророцтво стосовно Юдеї, то бачимо, що йому не вистачає ознак Амосового стилю і що його темою є суто релігійні й культові справи, тоді як в інших пророцтвах ідеться про міжнародну та соціяльну справедливість. Цілком можливо, що це пророцтво було додане в пост-вавилонський період, коли Північного царства вже не існувало, а тільки Юдея. Тому це послання Амоса було збережене, оскільки воно залишалося актуальним і в зміненому контексті.

А тепер погляньмо на структуру цих віщувань. Навіть якщо Амос не дотримується сліпо якоїсь структури, все одно тут помітні певні її елементи:

  • Вступ: «Так говорить Господь»;
  • Найменування того, хто скоїв переступ;
  • Непохитне рішення Господа покарати порушників;
  • Свідчення про злочин;
  • Покарання за злочин;
  • Заключна частина: «Говорить Господь».

У більшості пророцтв звинуваченими виступають ті, хто управляє долями народів, як-от: цар і його князі (1:15), правитель і його князі (2:3) та, нарешті, «той, хто держить берло» (1:5,8). Відповідником до «того, хто держить берло» в цих двох пророцтвах у деяких перекладах є слово «мешканці» (у множині). Однак у єврейській мові є слово «йошеб» (yosheb) в однині, яке потрібно перекладати як «правитель» або ж буквально як «той, хто сидить на троні» (пор. зі Пс. 2:2). Також цікаво, що всі віщування зазначають, що Карою Божою стане знищення «твердинь», «палат», тобто царських палаців із сильною охороною (1:4,7,10,12,14 і 2:2,5). У випадку з Ізраїлем плюндрування твердинь згадується пізніше (див. 3:11). У пророцтвах проти Тира (1:9-10) та Едома (1:11-12) не дотримано зазначеної вище структури. У них також не згадано правителів. Пророцтва проти Тира майже дослівно повторює звинувачення проти Гази відносно работоргівлі. Ми знаємо, що набагато пізніше Тир займався відправкою рабів із Юдеї до Греції (пор. із Єз. 27:13 та Йоіл. 4:6). Звинувачення проти Едома має сенс тільки тоді, коли стосується періоду після пограбування Єрусалима нововавилонським військом. Едоміти виявили повну відсутність людяности, коли здійснили навальний наступ на Єрусалим після відходу окупантів. Із цих причин знову ж таки видається цілком можливим, що ці пророцтва було додано сюди згодом, щоб показати актуальність Амосового послання і для пізніших часів.

Пророцтво щодо народу Ізраїля (2:6-11) містить короткий перелік звинувачень, який відтак буде розширено в основній частині книги (3:1-9:10). Це пригноблення бідних (2:6-7) та нещирість і лицемірство культу Ізраїля (2,8) у поєднанні з відмовою слідувати Господнім приписам, які Він давав через Своїх пророків (2:11-12). Народ Ізраїля змальовано тут не тільки як грішника, а як грішника найбільшого з усіх. І покаранням йому стане повна безпомічність у війнах, що вестимуть проти нього його вороги (2:13-16). Амос описує благовоління Ягве щодо народу Ізраїля і, зокрема, вихід із єгипетської неволі та вхід на землю потужних аморитів, а також створення інституту пророків і назореїв. Назорейство для Амоса має особливе значення, оскільки він вважає його частиною історії спасення. Назореї цілком могли бути воїнами, присвяченими YHWH, тобто «суддями», такими як Самсон, що їх Бог покликав для порятунку народу (Суд. 13). Це не має нічого спільного з клятвою назорея, яку людина виголошує добровільно; такі клятви згадуються в пізніших священицьких законах у Книзі Чисел (Чис. 6). Усе це Амос протиставляє невдячності народу Ізраїля, що відобразилась у його злочинах, головним серед яких є експлуатація бідних. Амос наводить чотири синоніми на позначення бідних: «справедливі» (точніше, «невинні»), «вбогі», «бідні» (точніше, «простолюдини») та «сумирні» (2:6-7). Вираз «топчуть у земному поросі голову бідних» (2:7) варто було б перекладати «крутять правом сумирних» (пор. зі Втор. 16:19). І те, що знаний скотар та вівчар почав так сильно турбуватися про права бідних, є справжньою дивовижею. Зазвичай багаті не чутливі до долі бідних і забувають про їхні права. Невже Амос і сам зазнав навернення після отримання покликання стати Господнім пророком?

Попередній запис

Канонічний контекст і внутрішньобіблійний діялог

Книга пророка Амоса посідає третє місце серед так званих книг дванадцяти малих пророків у єврейській Біблії, але друге в Септуагінті ... Читати далі

Наступний запис

Розділи 3-5

3:1-9:10 – Справедливість у внутрішньонаціональному масштабі Тут Амос переходить до того, що відбувається в межах кордонів Ізраїлю. Як правителі ставляться ... Читати далі