Первинний історичний контекст

Текст Книги Йоіла дозволяє вважати, що це пророцтво було виголошено в Єрусалимі після реформи Неемії та Ездри (398 р. перед Р. Хр.). Юдея ставала в той час теократичною державою, яку очолювали священики та книжники. У межах цього єрархічного суспільства діють пророцькі групи, які обстоюють рівноправ’я та суспільну солідарність. Ці групи пропонують літургію, яка освячує:

  • пришестя YHWH;
  • день YHWH;
  • зіслання Духа;
  • союз із Божим народом-пророком – за Мойсеєвими словами (Чис. 11:26-30).

Інституції часів після вигнання

Йоілове пророцтво містить декілька ознак, які свідчать про його походження з часів після вигнання. Молитви, які громада відмовляє в Храмі, очолюють старійшини та священики. Священиків названо служителями YHWH чи слугами жертовника (Йоіл. 1:9,13; 2:17). Жертвопринесення, що називається «тамід» (tamid), є літургійною процедурою часів після вигнання. Інші історичні вказівки підтверджують хронологію, яку визнає культ:

  • зруйнування Єрусалима в минулому (4:1-3);
  • Храм відбудовано (1:9,14,16; 2:17; 4:18);
  • мури навколо міста відновлено (2:7,9);
  • Йоіл. 4:4-8 може стосуватися руйнування Сидона, яке вчинив Артаксеркс III Ох у 343 р. перед Р. Хр.

Усе це свідчить про те, що пророцтво було виголошено після реформ Неемії та Ездри. Реформа Ездри (398 р. перед Р. Хр.) стала визначальною для нової організації громади під орудою єрархії священиків, відповідальних за принесення храмових жертв, а також за дотримання Закону.

Реформи пост-вавилонського періоду з їхньою літургійною реорганізацією схиляли віруючих вірити, що цей період історії добіг кінця. Йоіл закликає громаду до навернення – він скликає народ на день покути і проголошує пророцтво, пов’язане зі стародавніми пророцтвами (Ісаї 13 та Єзекіїля 36 і 47). Це є визначною характерною рисою пророцтв та розповіді Йоіла, котрий понад двадцять разів цитує давні тексти.

Канонічна інтертекстуальність

Вавилонський Талмуд утверджує канон дванадцятьох пророків, який створили великі мужі Синагоги. 2Мак. 2:13-15 згадує, що Неемія зібрав книги про царів, твори пророків, а також Давидові книги. У 190 році перед Р. Хр. Ісус, син Сирахів (Сир. 49:10) славить дванадцятьох пророків, котрі знову зміцнили Якова. Таким чином, на початку II ст. перед Р. Хр. дванадцять малих пророків становили певну єдність, записану в одному манускрипті.

Єронім Стридонський у коментарі до Книги Йоіла твердить, що канон уміщує Книгу Осії та Книгу Йоіла на початку списку дванадцятьох малих пророків. За Єронімовою етимологією, «Йоіл» означає «той, хто починає». Єронім гадає, що значення імен пророків зрозуміти кидає певне світло на зміст їхніх книг. Осія пише для Єфрема, тобто для Ізраїля та Самарії. Йоіл пише для Єрусалима та для Юдеї. В Єронімовому трактуванні обидва ці пророки є вступом до всіх пророцтв, які впротяж століть було адресовано Півночі та Півдню. Пізніші екзегети в Книзі Осії та в Книзі Йоіла також добачають богословський зміст, який є вступом до розуміння решти книг малих пророків. Суть пророцтва Осії – це Боже милосердя, а також союз Бога з Божим народом. Йоіл показує того самого милосердного Бога, котрий об’являє Свої любов і справедливість у день YHWH, зсилаючи Духа, а також перебуваючи серед Божого народу. Крім того, у контексті дня YHWH, суду над народами та перспективи віднови Йоіл цитує пророка Амоса (Ам. 1:2; 9:13).

Місцем свого розташування в каноні Книга Йоіла впливає на наше розуміння есхатології пророцьких книг, які розміщено слідом за Книгою Йоіла: Овдія, Йони, Михея, Наума, Софонії, Захарії та Малахії.

Книга Йоіла в Новому Заповіті

Книга пророка Йоіла глибоко вплинула на ранню Церкву. Дії 2:17-21 цитують Йоіл. 3:1-5. Вони покликаються на цей текст, аби показати, що пророцтво про зіслання Духа на ціле людство вже здійснилося. На думку євангелиста Луки, таким є справжній сенс П’ятдесятниці. Рим. 10:13 покликається на Йоіл. 3:5 у відомій цитаті: «Бо кожен, хто покличе Господнє Ім’я, буде спасений». Універсалізм зіслання Духа в Йоіл. 3:1-5 пояснює ідею апостола Павла про «нове створіння» в Ісусі Христі (Гал. 3:27-28; 6:15). Об. 9:7-9 описує нашестя сарани так само, як це описано в Йоіл. 1:6 і 2:4-5. Сарана схожа на коней, закутих для битви в броню, і така дужа та небезпечна, як леви. На думку Єроніма, євреї інтерпретували чотири нашестя сарани історично, вбачали в цих нашестях загарбницькі армії асирійців, персів, греків і римлян. Мр. 4:29 закінчує притчу про насіння, яке само від себе видає плід, цитатою з Йоіл. 4:13. Це – приклад уже реалізованої есхатології. Євангеліє від Івана покликається на Книгу Йоіла безпосередньо, проте послуговуючись натяками. Ів. 4:14 мовить про живу воду та про джерело (= Йоіл. 4:18) так, що воду тут слід розуміти як Божу мудрість і Духа (пор. Ів. 7:37-39). У своєму богослов’ї дня YHWH Йоіл робить сильний акцент на темряві (2:2). Євангеліє від Івана – починаючи від прологу (1:5) і закінчуючи 8:12 і 20:1 – підкреслює богословське значення темряви як ворожого світу зла, який не зможе подолати Христа – Світлости світу.

Попередній запис

Вступ

Книга пророка Йоіла має для сучасного читача особливе значення. У багатьох частинах світу, в обох його півкулях, панують безробіття, голод, ... Читати далі

Наступний запис

1:1-2:11 – День спустошення

У центрі уваги першої частини – близькість вирішального дня YHWH (в. 15). Ламентація виявляє п’ять аспектів, які дозволяють нам зрозуміти ... Читати далі