Розділи 10-11

10:1-8 – Цей текст має концентричну структуру. Вірші 1-2 описують два ключові моменти процесу життя народу: збільшення кількости жертовників – як наслідок економічного добробуту – розбестило його серце. Спокутування вимагає їх зруйнувати, проте, перш ніж це станеться, народ мусить пережити події, описані у вв. 3-8: безсилість царя супроти несправедливости, яка шириться по цілій країні, й навіть його відсутність; марнотність ушанування тельця та розпач через його втрату; загальний стан розгублености й остаточний кінець монархії.

Вірш 8а повертається до фінальної ситуації, передбаченої ще у в. 2. «Тернина й будяччя» вкриють поруйновані культові місця.

У в. 2 зосереджено всі елементи цієї перикопи, висловлені з допомогою протиставлення «подвійного серця», з одного боку, й дієслова «покутувати» – з другого. Ізраїль непостійний у своїх уподобаннях політичних (ставлення до царя), релігійних (синкретизм) і політично-релігійних (укладання союзів, скріплюваних релігійними знаками). За відсутність принципів, згідно з 8:7, Єфрем заплатить утратою монархії, своїх релігійних знаків і знищенням символів союзу.

10:9-15 – Цей фрагмент поєднано з попереднім текстом завдяки в. 15б, який підкреслює та поглиблює твердження з в. 7а про зникнення царя.

Вірші 9-10, імовірно, натякають на війну колін Ізраїлевих проти Веніямина в Ґів’ї (Суд. 20; пор. Ос. 5:8; 9:9). Осія критикує народжене ще в той час переконання Ізраїля, що будь-яка війна буде для нього така сама легка, як «операція Ґів’ї», якої він насправді не «відчув» на власній шкурі. Поразка, якої зазнав Веніямин, була не тільки покаранням для того коліна, але також і гріхом Єфрема.

Жорстока братовбивча війна з ризиком загибели племени (Суд. 21), мусила набути парадигматичного характеру і для Осії, і для всіх, хто розмірковував про давню й тривалу ворожнечу між собою «колін Ізраїля». У той час, коли Ізраїль/Єфрем намагається укласти союз із військовою потугою (Асирія), визнаючи свою залежність од неї та підписуючи договори, цілком імовірно, що Осія віщує повторення подій давньої історії: постання потужної коаліції з метою знищення Юдеї чи якогось іншого невеликого царства.

11:1-11 – Глава 11 складається з двох нерівних частин. У вв. 1-9 YHWH нагадує три послідовні етапи Його стосунків із Ізраїлем/Єфремом: любов до Свого сина, Ізраїля, висловлена в образах батьківської та материнської ніжности (вв. 1-4); неминуче страждання Ізраїля через його власні рішення (вв. 5-7); зажура, яку переживає Бог, змушений робити вибір між почуттям справедливости і милосердям, – урешті-решт, перемагає в ньому любов (вв. 8-9).

Вірші 10-11 говорять про YHWH у третій особі. Вони є ніби віддзеркаленням в. 5, який мовить про повернення з єгипетського й асирійського вигнання, а закінчуються формулою «говорить Господь» (пор. 2:15, 23).

Викликання Ізраїля з Єгипту як Свого сина (в. 1) натякає на Вихід (пор. Вих. 4:21-22). З цим викликанням контрастує заклик до «інших» (в. 2, де про «ваали» та «боввани»), котрі привернули увагу Ізраїля і котрим він кадить ладан.

YHWH вчить Свій народ «ходити»; бере його «за руки», щоби доглядати і зцілювати його (в. 3; пор. Ос. 5:13; 7:1; Єр. 17:14). Господь «нахиляється» над Своїм народом, аби «годувати» (в. 4; пор. Пс. 40:2), піднімає його вгору, щоби поцілувати. Втім, Єфрем не розуміє такого ставлення YHWH до себе («та не знали вони, що Я їх лікував», в. 3; пор. 2:10; 4:6; 7:9).

YHWH притягує Свій народ «шнурками, що людям лицюють, шнурками любови» (в. 4а), а не путами влади. Провіщене «вигнання», яке пророк розглядає на двох рівнях: історичному (Асирія) та богословському (Єгипет), є наслідком «задумів» Ізраїля (пор. Ос. 10:6; Пс. 5:11), адже їхнє джерело – його віровідступництво.

Вірші 8-9 – це картина внутрішньої боротьби самого YHWH, Його роздвоєности між розпачливим питанням із в. 6:4 та риторичним питанням із в. 14:9, а також ословленням сумніву та печалі, які огортають Його перед прийняттям рішення. YHWH – це Батько, котрий мусить засудити власного улюбленого сина – сина, що бунтує (пор. Втор. 29:22-23).

У віршах 10-11 застосовано антиклімакс: дидактичні повтори, багатозначність дієслова «прийдуть («сини, тремтівши»)», а також географічна неокресленість (із боку моря, зі заходу) дозволяють припустити, що принаймні в. 10б може бути невдалою інтерпретаційною глосою.

Образ YHWH як лева, що рикає (пор. Ос. 5:14; 13:7; Ам. 1:2; 3:4,8), який передує зображенню групи вигнанців, котрі повертаються додому подібно до перелітних птахів, дозволяє принаймні припускати, що редактор був обізнаний із дуже образним стилем Осїї. Кінцева формула, «говорить Господь» (пор. 2:15,18,23), також підтверджує гіпотезу про редакторське опрацювання.

Попередній запис

Розділи 8-9

8:1-14 – Ця глава розповідає про ситуацію в країні. Межами цього фрагмента є два дієслова в наказовій формі (8:1; 9:1). ... Читати далі

Наступний запис

Розділи 12-14

12:1-15 – У главі 12 історію патріярха Якова переплетено з історією Єфрема. Пророк висвітлює їх не тільки з допомогою виразних ... Читати далі