12:1-15 – У главі 12 історію патріярха Якова переплетено з історією Єфрема. Пророк висвітлює їх не тільки з допомогою виразних покликань, але також і з допомогою алюзій.
Тут є виразні звернення до таких епізодів: народження Якова (вв. 4-5; пор. Бут. 25:26; 27:36), його боротьба зі загадковою особою в Пенуелі (пор. Бут. 32:23-32), а також зустріч із YHWH у Бетелі (Бут. 28:10-22а). Утеча Якова до Арама та його служба як сторожа отари «за жінку» є очевидним покликанням на Бут. 27:43 («утікай») і на 29:15,20 («працювати», «вислужив»).
Алюзії щодо Якова починаються від утечі до Арама (в. 2: Єфрем «пасе вітра» і «женеться за вітром із сходу»; пор. Бут. 30:31; 31:23). Вірші 6-7 порівнюють історію з Бетелом і ситуацію в Ізраїлі. Слова «Господь – ім’я його» відповідає представленню Бога в Книзі Буття: «Господь, Бог Авраама, батька твого, і Бог Ісака» (28:1; пор. також у Вих. 3:15 поєднання «імени» та «найменування»), Заклик: «А ти через Бога свого навернешся», – нагадує про обітницю YHWH Якову (Бут. 28:15), а заклик до Єфрема, щоби «пильнував» любов і правду – про те, як YHWH пообіцяв Якову, що його берегтиме (Бут. 28:15).
Вірші 8-9 містять критику на адресу Єфрема, який використовує сусідів і, мов Яків, задоволений, що збагатився на службі в Лавана (Бут. 30:43), сумнівними аргументами доводить свою чесність.
Вірш 12 покликається на угоду між Яковом та Лаваном у Ґілеаді (Бут. 31:44-54; пор. згадку про купу каміння, копець, вв. 46, 51, 52 й етимологічне пояснення назви «Ґілеад» як «копця свідчення», вв. 47-48).
Глава 12, із літературного погляду, становить стислу тематичну єдність. Тотожність, установлену між Єфремом та Ізраїлем у в. 1, підтверджено у вв. 14-15, які поєднують Єфрема та дім Ізраїля. До своєї критики Єфрема пророк прагне долучити і Юдею (в. 16), бо вона є нащадком Якова й відповідальна за переступи Єфрема.
Вірші 10-11 повідомляють про ставлення YHWH до Єфрема. YHWH покликається тепер на Свій титул і на Своє право Бога Ізраїля «від краю єгипетського» (в. 10), аби запевнити народ, що швидке покарання (про нього відомо завдяки численним видінням, які було дано пророкам [в. 11], «немов за днів свята» в пустелі (в. 10б) було передбачено в загальному плані YHWH, котрий карає народ із надією на його виправлення.
Історія Якова/Єфрема свідчить про брехню, обман і нещирість, якими позначено його стосунки з братами, його брак довіри до YHWH, його економічні контакти і двозначність його союзів. Яків згрішив, обманюючи, а Єфрема покарають за шахрайство пророків, котрі розголошували посеред народу свої видіння (пор. Ос. 4:2; 7:3; 9:2; 10:13; 12:1).
Яків шукав спасення в утечі до Арама, Єфрем – у зв’язках зі Сходом, що мало бути для нього покаранням, але водночас, як і для Якова, початком навернення.
Передусім, одначе, мусить пролунати вирок (в. 15): «Його вчинки криваві Він лишить на ньому», – і, перш ніж «Господь» Єфрема дозволить йому повернутися на свою землю, Він «поверне йому його сором», що ним була для Нього Єфремова поведінка (пор. в. 3).
13:1-14:1 – Цей текст, межі якого встановлюють, із одного боку, згадка про Єфрема (13:1), а з другого – про Самарію (14:1), є немовби словом YHWH, обрамленим двома розмірковуваннями, що їх можна приписати самому пророкові. Вислови, образи та мотиви, які фігурують у цьому тексті, належать до пророцтва Осії, хоча сам текст не описує жодної конкретної ситуації.
Наголос, який пророк робить на матеріяльному культі Ваала (вв. 1-2), звернення до лексикону Осії, незважаючи на зміни сенсу деяких образів (в. 3), упровадження теми царя, котрий протиставляє себе YHWH-Спасителеві, а також ретельно дотримана концентрична композиція – все це дозволяє припускати, що цей текст було задумано як закінчення Книги, яке вкраплювало певні уточнення, принципово чужі для способу мислення Осії, проте передовсім розгортало та поглиблювало мотив стосунків Єфрема і Ягве.
Цей текст складається з чотирьох частин. У першій (вв. 1-3) Єфрема звинувачено в ідолопоклонстві. Друга частина (вв. 4-9) описує діяння YHWH, які колись були корисні для народу, а тепер і в майбутньому – скеровані проти нього. З погляду стилю, вв. 4-9 відповідають вв. 1-3, особливо вв. 3 та 7 («Тому вони стануть» / «І став Я для них»). Перший із цих висловів передує трьом порівнянням, другий – двом.
Третя частина (вв. 10-14) підкреслює безпорадність царя, котрий не здатний діяти для добра свого народу, і веде мову про трагічне майбутнє, яке чекає на Єфрем за те, що він довірився такому цареві. Обрамленням цієї частини є питання «де цар? / де?» (вв. 10, 146), яке у в. 14а передує ще одному симетрично до нього побудованому питанню.
Четверта частина (в. 15) оголошує остаточне покарання; її відповідником є опис переступів народу у вв. 1-3. В обох цих фрагментах пророк говорить від власного імени й однаково – у третій особі – трактує й Єфрема/Самарію, і YHWH.
В 11:8-9 пророк пояснює, як видається, внутрішню боротьбу YHWH, котрий, урешті-решт, остаточно схилився до милосердя та до прощення, хоча ніхто не прагнув цього ані не просив його про нього.
У гл. 13, яку підготував текст Ос. 12:15, ідеться про прийдешній суд YHWH. Після опису провин (вв. 2, 6) і покарань (вв. 3, 9, 11) пророк додає слова співчуття (в. 13). Вирішальним, одначе, є в. 14. Запитання YHWH: «І я б та визволяв їх..? Я б їх рятував..?» – мають спонукати їхніх адресатів зацікавитися власною долею. Та адресатів насправді немає (запитання сформульовано в третій особі), й вірш завершує болісне твердження (в. 14б), що його описово продовжує в. 15, а Ос. 14:1 затавровує обвинувальним вироком.
Пояснення браку єдности між гл. 11 і 13 можна шукати в традиції текстів Осії чи в їхній композиції, та в будь-якому разі ми мусимо визнати очевидну непов’язаність остаточного тексту.
14:2-9 – Цей текст складається з двох різних частин. У вв. 2-4 пророк закликає народ до навернення і виголошує «слова», які сам народ повинен промовити перед YHWH. Визнання милосердя YHWH, котрий прощає кожну провину (в. 3б) і виявляє співчуття до сироти як до парадигматичної постати беззахисного (в. 4б), містить у собі визнання провин і обітницю для народу (вв. 3б-4а). Слова «плід уст наших» (в. 3б) означають рішення змінити узвичаєну поведінку, і їх може прийняти YHWH як прийнятне відшкодування.
Народ визнає скоєні злочини (в. 4), які Осія описав у своєму пророцтві, а саме: сліпе покладання на допомогу чужої військової потуги, а також ідолопоклонство (13:2).
Показуючи нову позицію YHWH, котрий відвернув Свій гнів од народу (вв. 5-9), пророк використовує та модифікує вислови і метафори, запозичені з Ос. 1-13, а також додає інші, що мають буколічне спрямування.
Роса, яка до того символізувала мінливість і непостійність народу (Ос. 6:4; 13:3), означає тепер життєдайну силу YHWH, яка зробить так, що Ізраїль зацвіте, як та лілія. Образи ливанських лісів, натякаючи на глибоке закорінення (Пс. 104:16), на силу та велич (Іс. 2:13; Пс. 92:13), на красу та щастя (П. п. 4:8), доповнюють образи родючости й урожаю: паростки та маслини (в. 7а; пор. 13:15). Тінь від дерев на оновленій землі приходить на зміну тіні, яка захищала місця нечестивих культів (4:13). Пшеницю (пор. 7:14) тепер будуть знову «плекати» (пор. 6:2).
Ізраїль («немов виноград на пустині» (9:10), який «буйний виноград, що родить подібне собі» (10:1), – тепер є квітучою виноградною лозою, а вино (воно спричинилося до зіпсуття народу (вв. 7:3-7) стає частиною його слави (пор. 12:6).
Питання у в. 9 (пор. 6:4; 11,8; 13:14) натякає, що YHWH відпускає гріхи народу, який переплутав Його з ідолами. Попри те, що пророк мовить у 13:15, і попри брак будь-якої ознаки зміни в поведінці народу, фрагмент 14:5-9, напевно, висловлює ностальгію побожного прихильника YHWH, котрий після зруйнування Самарії та поневолення народу (2Цар. 18:11) дивиться на свій народ із розумінням, а на Бога – з непохитною надією.
Ос. 14:10 є завершальним повчальним розмірковуванням, яке акцентує тему «розуміння» у пророцтві Осії (пор. 2:10; 4:14; 5:3-4; 6:3; 7:9; 8:2,4; 9:7; 11:3; 13:4-5). Висновок у 14:10б протиставляє «прості» (прямі) путі YHWH (тільки в цьому єдиному місці з’являється такий вислів у СЗ), якими ходять праведники, звивистим стежкам, про які мовить пророцтво Осії (2:8; 4:9; 9:8; 10:13; 12:3) та на яких грішники «спотикнуться» (4:5; 5:5; 14:2).
Одна річ усе-таки залишається для мудреця певною трудністю: як пояснити розбіжність між злочинною та норовливою поведінкою Єфрема й часто різкими словами Осії, з одного боку, і надзвичайними обіцянками (14:5-9) – із другого?
Мудрець не може, проте, відкинути таку можливу відповідь на це питання, яка криється в очищувальному аж до глибин милосерді. Ці обіцянки зрозумілі тільки в таїнстві Божих задумів, адже людина мусить зважати на той факт, що тільки праведники ходять путями YHWH, а зрадники на них падають.
