Розділи 8-9

8:1-14 – Ця глава розповідає про ситуацію в країні. Межами цього фрагмента є два дієслова в наказовій формі (8:1; 9:1). Складається ж він із двох головних частин, сполучених в. 7. YHWH наказує пророкові прикласти рога до рота і промовляти «мов сторож Господнього дому», ставши навпроти Храму YHWH (вв. 1-3) – ймовірно, стародавнього храму в Бетелі, обвинувачуючи священиків у порушенні союзу (пор. Ос. 6:7; І. Н. 7:11,15; 23:6; Суд. 2:20; 2Цар. 18:20) та закидаючи їм, що не знають волі YHWH. У вв. 4-6 пророк уточнює, у чому полягає те порушення союзу, й указує на тісний зв’язок між виявами зла, які ширяться в Ізраїлі, гріхами, які чинить Ізраїль, і культом тельця. Займенник «вони», суб’єктів, звинувачених у тому, що «ставлять царякнязя ставлять» без відома YHWH й у тому, що виготовляли ідолів зі срібла та зі золота (в. 4), складно було би пов’язати з народом як із єдиним цілим. Пророк має на увазі радше керівне угруповання, правителів чи священиків, наділених належними силами та засобами, щоби виконувати діяння такого ґатунку. Вірш 7а містить метафору, пов’язану з працею селянина. Він збирає – кількісно та якісно – відповідно до того, що посіяв (Ос. 10:12; Пр. 22:8; Йов. 4:8). Ця метафора може висловлювати думку обох частин тексту (вв. 1-6 і 8-14), адже обидві вони містять два елементи: вітер і жорстокість бурі. Вітер є знаком привласнення права «знати Господа» (8:2), «робити собі князів» і виготовляти ідолів (8:4). А буря означає ворога (в. 3) та знищення ідолів (в. 6б). Даремно сини Ізраїля прагнуть добачити добру волю в діяннях їхнього переслідувача (вв. 9-11); великими є їхні розпорошеність по чужій землі (в. 8), поневолення (в. 10), вигнання (в. 13) і винищення (в. 14).

У вв. 8-13 автор провіщає наслідки, які матимуть для народу описані у вв. 4-6 діяння. Він нагадує про порушення союзу (вв. 11-13а) й оголошує покарання. Вірш 14а коротко описує злочини Ізраїля. Вірш 14б у майже дослівному вигляді можна віднайти в Ам. 1:4,7,10,12; 2:2.

Цей текст є не пророцтвом, скерованим на адресу винних, а роздумами пророка, поданими як слово YHWH, і пристосованими, напевно, до ситуації часів Менахема. Він запобігає внутрішньополітичній кризі після смерти Єровоама II, та мусить протистояти й зовнішньополітичній і воєнній кризам, виплативши Тіглатпаласарові як данину 1000 талантів срібла (пор. 2Цар. 15:19). Текст міг постати чи бути виголошеним у той час, коли посольство Ізраїля відбувало до Асирії, щоби сплатити ту щорічну данину (пор. вв. 8-10). Осія мовить про відповідальність урядових груп, царів і священиків у третій особі, бо, найімовірніше, вони не були присутні при його промові. Проте і народ не є повністю невинним, адже він допустив таку ситуацію чи виявився безініціятивним. Тому Осія може говорити також і про його провину та покарання (вв. 11-13).

9:1-17 – Глава 9 продовжує тему гл. 8. Слова з 9:3б: «Єфрем до Єгипту повернеться», – пов’язано з 8:13б. Про жертвопринесення (в. 4) вже була мова у фрагменті 8:11-13, і «збирання» (в. 6а) було також уже задекларовано як частину покарання у 8:10. Вірш 9б є повторенням 8:13б. Натомість слова, присвячені Ізраїлю/Єфремові в 8:8-14, змінено на пересторогу, безпосередньо адресовану Ізраїлю (9:1,5), а увагу пророка зосереджено не на взаєминах релігії та політики, як в Ос. 8, а культі й на пророках.

Глава 9 складається з двох частин, межі яких уставновлює інклюзія «народи» [а саме язичницькі] (9:1,17), а єднає їх тема чавила, жертовного вина (вв. 2,4) та винних грон (в. 10). Згадка про Баал-Пеор (в. 10) може натякати на ідолопоклонство, про яке йшлось у в. 1.

Вірші 1-9 ведуть мову про загрозу та покарання й тісно пов’язані між собою повторюванням деяких висловів. У вв. 1-5 переважає культова лексика: «Радуйся… тішся» (в. 1; пор. Лев. 23:40; Втор. 16:11,14-15), «тік» і «чавило» (в. 2; пор. Втор. 16:13); «їсти нечисте» (вв. 3, 4); «Дім Господній / Дім Божий» (вв. 4, 8); «день урочистий/день свята Господнього» (в. 5). Для віршів 6-9 характерна лексика, пов’язана з теперішнім чи з майбутнім покаранням: «Дні заплати» (в. 7); «за днів тих Ґів’ї» (в. 9); «ненависть», «зненавидження» (вв. 7, 8); «навіщення», «провини» (вв. 7, 9). Пророк говорить про YHWH у третій особі (вв. 1, 3-5, 8), натомість до «Ізраїля» звертається безпосередньо (в. 1) чи покликається на нього.

Слово «Ізраїль» могло би стосуватися цілого народу (в. 1 відчитуємо в контексті в. 3). Проте важливе значення току та чавила в законах про винагороду для левитів (Чис. 18:25-32, особливо вв. 27, 30) підказує, що пророк має на увазі насамперед тих, хто провадить богослуження.

У в. 1 ідеться не про технічну нечистоту жертв (ця тема з’являється, починаючи з в. 3), а про сам літургійний обряд. Осія критикує сам чинний культ, звершення якого на чужині ставить на ньому тавро юридичної нечистоти.

Осія також критикує Ізраїль за зловживання пророцтвами, які перетворилися на екстаз чи на шарлатанство. Він зосереджує увагу на безпорадності, що висловлено як риторичне питання: «Що зробите ви?..» (в. 5), – коли народ, що залишається в асирійському вигнанні, не зможе звершувати законного богослуження, на яке поклав усю свою надію. Єдину можливу відповідь міг дати пророк; тільки він міг би вказати народові дорогу, та на пророка чигає «пастка птахолова на всіх дорогах його» (в. 8).

Вірші 10-17 також діляться на дві частини (вв. 10б-14; 15-17), яким передує вступ (в. 10а), що окреслює кожну частину як мову YHWH, і які виразно перегукуються. На початку кожної з них пророк наводить географічну назву (Баал-Пеор, Ґілґал), описує кривду, якої зазнав YHWH через Ізраїлеву/Єфремову зраду в тих двох місцях, а також важливі моменти з історії народу й оголошує різноманітні кари.

Пророк промовляє від імени YHWH, у вв. 10-13, 15-16 і від свого власного – у вв. 14, 17, непевно заступаючись чи підтверджуючи рішення YHWH. «Бог мій» (в. 17) є противагою до непоіменованого виразно Бога «ваших батьків» (в. 10), котрий ідентифікує тих, до кого звертається.

В обох частинах повторюється та сама лексика: Єфрем, любити (вв. 11, 15), народження, лоно (вв. 11, 16), неплідна утроба, всохле коріння (вв. 14, 16), емфатичні вислови (вв. 12, 16). У вв. 10а та 16а фігурують протиставлені одна одній метафори, запозичені з рослинного світу.

YHWH зустрів Ізраїля в пустині випадково, а не внаслідок тривалих приготувань і пошуків. YHWH щасливий, але дуже швидко Він розчарувався. Звинувачення в скоєних провинах закладено у двох історичних алюзіях: до Баал-Пеору, синоніма ідолопоклонства та перекручення релігійних приписів, і до Ґілґалу (ймовірно, пророк має на увазі політичні провини). В обох частинах покарання, показане ступенево (вв. 11-13) в образах коріння, що всохло, й у згадці про смерть дітей (в. 16), спадає на нащадків.

Друга частина розгортає, крім того, ідею пустелі (в. 15) і розпорошення (в. 17б).

Звинувачення адресовано «вашим батькам», відповідальним за події у Баал-Пеорі (в. 10) і «князям їхнім» (в. 15). Однак і люди мусять відчути наслідки своєї приналежности до вибраного народу. Пророк намагається послабити страждання людей і стверджує, що «їхній Бог» не є, врешті-решт, тим самим, що «Бог тих, інших».

Попередній запис

Розділи 5-7

5:1-7 – Межами цього короткого фрагмента є три дієслова в наказовому способі у в. 1 і ще три – у ... Читати далі

Наступний запис

Розділи 10-11

10:1-8 – Цей текст має концентричну структуру. Вірші 1-2 описують два ключові моменти процесу життя народу: збільшення кількости жертовників – ... Читати далі