Розділи 5-7

5:1-7 – Межами цього короткого фрагмента є три дієслова в наказовому способі у в. 1 і ще три – у в. 8, а також різні географічні назви й адресати.

У Шіттім-долині, як і в Міцпі та на Фаворі – місцях культу, – діяльність священиків спричиняє зіпсуття народу. «Ізраїлів дім» та царський двір повинні це усвідомити.

Два мотиви та їхні варіації: розпуста (вв. 3б, 4б, 7а) та марність культу (вв. 4а, 6а, 76) – переплетено з центральним твердженням із в. 5а: гординя Ізраїля (YHWH) свідчить проти священиків.

Пророк звертається до священиків і систематично мовить про YHWH у третій особі. Єфрем та Ізраїль – це не тільки адресати, але також постаті, про яких ідеться в третій особі.

5:8-15а – Цей фрагмент завдячує свою цілісність YHWH, котрий промовляє від першої особи, і зазначеній присутності адресатів: «Ви». Вислови «трубіть у ріг» та «у сурму» натякають на те, що адресатами є священики, бо тільки вони могли скликати громаду на культові зібрання (Чис. 10:4,7), оголошувати тривогу (Чис. 10:5-6) чи кликати до оборонної війни (Чис. 10:9).

У вв. 12-14 слово «Юда» нерозривно пов’язано з текстом, який однаково засуджує і позицію Юдеї, й позицію Єфрема, бо вони, як і покоління Ізраїля за часів суддів, порушили межі справедливости. Єфрем і Юдея однаково винні (вв. 10-11), однаково відповідальні за скоєне (в. 13) і однаково заслуговують на покарання (вв. 12,14).

Не можна відкидати того, що в ситуації прикордонного конфлікту з Юдеєю священики готові були б у разі потреби шукати допомоги в Асирії, щоби завдяки їй перемогти братній народ, який став ворогом. Можливо, тому Осія натякає на війну проти Веніямина, описану в Суд. 20.

Для Осії злочином проти YHWH є також будь-який дозвіл на несправедливі та криваві рішення.

5:15б-6:7 – Перехід від 5:15б до 6:1 дозволяє твердити, що один і той самий суб’єкт діє в цілому тексті, а крім того, це є аргументом на користь гіпотези про цілісність цього тексту. Цей фрагмент є не закликом пророка до навернення й не автентичною декларацією бажань і намірів Єфрема та Юдеї, а умовним словом народу, озвученим устами пророка від імени YHWH, котрий демаскує облудне навернення Свого народу.

У вв. 1-3 народ у позитивний спосіб пристосовує до себе погрози, які пролунали в попередній промові YHWH (5:13-15а): YHWH відходить – ходімо, отже, за Ним; YHWH ранить, але й лікує; YHWH чекає, поки народ почне шукати Його «обличчя»; народ готовий жити в Його присутності («перед обличчям Його»); YHWH очікує, що народ докладе зусиль, аби його пізнати, і народ робить висновок, що Його прихід такий самий певний, як настання світанку.

YHWH натомість реагує на відповідь народу (вв. 4-6), аби викрити його вдаване навернення. Воля Бога дійсно проявиться, наче світанок; не прийде Він, як зимовий чи весняний дощ, адже вірність Ізраїля схожа на ранкову мряку, що випадає, мов роса, а потому зникає. Пізнання Ягве не наводнить землі, бо вірність Ізраїля така квола, наче роса, що зникає під промінням ранкового сонця. Протилежністю до такої поведінки є висловлене у в. 6: «Бо Я милости хочу, а не жертви, і Богопізнання більше від цілопалень».

Аж у 6:8-9 автор оприявнює адресата цього тексту. Обвинуваченим у тяжкому злочині є Ґілеад – упливова партія «дому Ізраїля» (в. 10), прибічниками якої були і священики. Текст є монологом YHWH у контексті мінливої вірности народу та могутності владного угруповання.

6:8-7:16 – Цей текст складається з чотирьох частин. Кожну з них позначено висловом у заперечній формі. Вони віддзеркалюють порушений зв’язок між YHWH та Його народом і неадекватну реакцію адресата тексту: «І не думають в серці своєму, що Я пам’ятаю про все їхнє зло» (7:2); «між ними нікого нема, хто б кликав до Мене» (7:7); «вони… не шукають [Бога]» (7:10); «І вони в своїм серці не кличуть до Мене» (7:14).

Текст починається з різкого звинувачення, яке пророк скеровує проти конкретних міст і народів (вв. 8-11а), після чого наведено роздуми YHWH, котрий прагне «лікувати» Ізраїль (7:1) і «пригадує» «все їхнє зло» (7:2). Ос. 6:8-7:2 поєднано з фрагментом 7:3-7, адже тут повторено слова, які стосуються «злоби» та «злодійства» (7:1-3). Звинувачено групу мешканців Ґілеаду, який названо «містом злочинців». Не виключено, що пророк посилається на змову Пекаха проти царя Пекахії та на вбивство останнього близько 735 року перед Р. Хр., – змову, в якій брали участь п’ятдесят людей із Ґілеада (2Цар. 15:25), – а можливо, й більш ранньої змови ґілеадської партії, до якої належали змовники Шаллум і Менахем, а також, імовірно, священики, – проти сина Єровоама II, Захарії-царя, котрого вбив Шаллум в Ївлеамі, «по дорозі до Сихема». Пророк аж ніяк не міг би мовити про ті вбивства як про злочини більш-менш особистісного характеру.

Фрагмент 7:3-7 розкриває стратегію групи, описаної з допомогою алегорії про пекаря (царя), котрий перестає підтримувати вогонь у печі (різні впливові угруповання) й відтак допускає до того що тісто (ситуація) псується. Вірші 8-12 описують становище самого Єфрема (вв. 8, 11). Вірші 8 і 11 містять два порівняння, застосування яких на практиці показують відповідно вв. 9 та 12 і які поєднано звинуваченням у в. 10. Вони розповідають про наслідки, які матиме для народу діяльність звинуваченої групи.

Текст завершується плачем (вв. 13-16), який із попередньою частиною пов’язують згадка про Єгипет (вв. 11, 16) і показ протилежности між YHWH, котрий намагається «розтягнути сітку» Свою і згуртувати навколо Себе (в. 12), й Єфремом, який «не вертається» (вв. 10б, 16а), який «іде» іншим шляхом (в. 11б), який «віходить» (в. 13а) і який «повстає» (вв. 13б, 146).

З огляду на такі стосунки вв. 13-16 слід було би радше вважати невід’ємною частиною літературного блоку, вміщеного у вв. 8-16, і окремою від вв. 3-7, які не безпосередньо не стосуються Єфрема.

Попередній запис

Розділи 3-4

3:1-3 – У цьому фрагменті продовжено мотив із Ос. 2:4-15. Автобіографічний стиль особливо підкреслює драматизм кінцевої частини розповіди про подружнє ... Читати далі

Наступний запис

Розділи 8-9

8:1-14 – Ця глава розповідає про ситуацію в країні. Межами цього фрагмента є два дієслова в наказовій формі (8:1; 9:1). ... Читати далі