Стильові риси

Як і в інших пророцьких книгах, у Книзі пророка Осії в деяких текстах YHWH говорить від першої особи, тоді як інші кажуть про Нього в третій особі. Проте виразніше та частіше, ніж в інших пророцьких текстах, слово пророка різниться від слова YHWH, коли вже Осія від першої особи закликає, робить зауваження, погрожує чи засуджує певну особу, групу чи цілий народ. У деяких текстах Осія мовить про себе в першій особі («автобіографічні» тексти).

Відсутність конкретного адресата дозволяє віднести деякі фрагменти Книга пророка Осії до жанрів монологу, медитації чи плачу, в якому Бог або пророк звертається до народу від третьої особи.

Розмаїття тем і адресатів, а також багатство образів свідчать на користь особливої жвавости і привабливости Книги Осії. Щодо лексики, то пророк уживає тут слова, пов’язані зі світом природи. Він мовить про край великої посухи, про світанок і сутінки, про росу, про дощ і вихор із пустелі, про град, сік, про олію та вино, про льон і вовну, про золото і срібло, про глід, будяки та кропиву, про смоківницю та маслину, про дуб, тополю, кипарис і тербинт, про волів і овець, про лева та пантеру, про ведмедицю та її ведмежат, про птахів і голубку. Осія стисло, без прикрас описує оргіястичні культи, придворні святкування чи жахіття війни; він уживає алюзії до технік чи методів, які застосовують мисливець і селянин, пекар і крадій, показує розпач чоловіка, котрого покинула дружина, а також ніжність, розгубленість і гнів YHWH; він уміє в одному прислів’ї сконцентрувати зміст довгої промови.

Композиція тексту

Текст Книги пророка Осії можна читати як єдине літературне ціле, що майже повністю належить авторові, котрого традиційно називають «пророк Осія». Слова пророка, виголошені публічно протягом порівняно короткого проміжку часу, ймовірно, зібрали слухачі, зафіксували їх на письмі й уклали в гл. 4-13 радше за тематичним принципом, аніж за хронологічним.

При читанні трьох перших глав конче слід виокремлювати такі рівні: «біографічний», «історичний» і «релігійно-богословський», – які накладаються один на одного і так поєднуються, що, зрештою, творять текст, який і дійшов до нас, що не обов’язково мусить, утім, означати походження від різних авторів. Треба також узяти до уваги роль останнього редактора, котрий у певний спосіб упорядкував цілий текст. Використання певних формул (чужих для стилю Осії, як-от «слово Господнє» чи «того часу») вказує, що фрагмент Ос. 2:18-25 редактор переробив так, аби той текст можна було долучити до наявної цілісности, але при цьому ідея, словниковий запас і образи залишаються пов’язаними зі змістом пророцтва.

Щодо Ос. 14:1-10, то повторюваність певних думок, розвиток раніше вжитих понять і певна узагальненість, яка унеможливлює те, щоби читач уявив собі конкретну ситуацію, пов’язану з текстом, велять припускати, що цей текст є витвором епігона, вірного пам’яті пророка.

Осія згадує про Юдею, коли є необхідність підкреслити єдність, яка спершу лучила Юдею та Єфрема (12:1), про їхні особисті зв’язки з YHWH (6:4), про їхню спільну відповідальність (10:11), про їхню невірність і про реакцію на неї YHWH (5:10-14), а також про надію на кращу долю (2:2).

На підставі цього можна робити висновок, що з п’ятнадцяти згадок про Юдею, нетипових у тексті, що стосується Самарії та Північного царства, вісім належать до оригінального тексту Осії (2:2; 5:10,12-14; 6:4; 10:11; 12:1), а сім є наслідком остаточної редакції, зробленої, ймовірно, в Єрусалимі після падіння Самарії (1:1,7; 4:15; 5:5; 6:11а; 8:14; 12:3).

Редактор-юдей втручається всюди, де текст дозволяє пороздумувати про актуальну ситуацію в Юдейському царстві, напр., коли порівнює провини народу з прогрішеннями Єфрема (5:5; 8:14), закликає до іншої поведінки (4:15), перестерігає перед карою (6:11), висловлює надію на милосердя (1:7) чи, врешті, коли і Юдею, й Єфрема визнає нащадками двозначної постати Якова (12:2).

Від Осії, ймовірно, не походять також згадка про царя Давида (3:5), деякі вірші, які ледве-ледве поєднано з цілістю тексту (4:16-19 і 11:10-11), а також фрагмент Ос. 14:2-10, справжній епілог, що містить дійсно улюблені вислови Осії, проте надає його твердому посланню характеру безумовної обітниці віднови Ізраїля.

Попередній запис

Загальний характер

Після тривалого редагування Книга пророка Осії досягла літературної та структурної єдности, але водночас вона віддзеркалює також характерну для релігійної думки ... Читати далі

Наступний запис

Історичний і культурний контексти

Криза монархії Обізнаність із кризою, в якій опинилась монархія Ізраїля в другій половині VIII ст. до Р. Хр., є одним ... Читати далі