Даниїла 12

Видіння, яке відкрилося в гл. 10, сягає свого піку в Дан. 12. Автор Книги Даниїла був покликаний вести «багатьох» мудрими стежками (11:33). Ось насамперед чому він пише свою книгу (12:3). Сам він – лише один із багатьох писців, котрі наповнюють лави асидеїв (1Мак. 7:12), як це буде пізніше й у спільноті Мертвого моря. Варто зазначити, що автор наполягає на чистоті (як у левітів) (1:1-17; 6:11 та 10:3), бо Антіохові гоніння тут є настільки ж питанням духовного обману, як і питанням брутальности (пор. 11:31-32 із 33-35); крім того, меч, полум’я, полон і грабіж впливають на духовне очищення – у всіх значеннях цього слова – у період кінця часів (11:35).

Гоніння (від 7 грудня 168 р. до Р. Хр. до періоду десь між 20 листопада і 19 грудня 164 р. до Р. Хр. – дати смерти Антіоха біля міста Таби [нині Ісфаган] у Персії) включали в себе, серед іншого, осквернення єрусалимської святині, котре пропаганда Селевкідів «виправдовувала», поширюючи наклепницькі вигадки про єврейський народ. Саме тоді вперше проти юдеїв було висунуто звинувачення в ритуальних вбивствах.

12:1-4 – Перші вірші є дуже насичені інформаційно. Тут джерелом натхнення служить Єр. 30 (відновлення Ізраїлю) – час тривоги добігає кінця. Текст Єремії, очевидно, читали в II ст. до Р. Хр. як обітницю особистого воскресення, коли в пароксизмах зла настане кінець, – у момент смерти (колективної та власної). Оскільки не буває повернення до життя, окрім як тільки після смерти, то Даниїлу було показано, що страждання – частина спасення. Що більше бідування, то ближче перемога. Усі праведні життя є «записаними в книзі» (в. 1); і праведники, котрі «сплять у земному поросі, збудяться» (в. 2). Таке далекосяжне усвідомлення відображає чимала кількість апокрифічних документів (пор. із «Вознесення Мойсея», 10:2; 1 Еноха 20:5 та 103:4), а НЗ виражає його мотивами пробудження з мертвих, вічного життя, Преображення та прослави.

Оскільки зображення воскресення було частиною мітології про Ваала, то ізраїльтяни довго опиралися прийняттю доктрини про посмертну долю людини. Коли з’являються відповідні уявлення в Ос. 13:14, то це пародіює ханаанські вірування. Та хай там як, пізніше той текст був інтерпретований у позитивному сенсі (див. ранні переклади на грецьку та латинську, а також 1Кор. 15:55). Ці уявлення воскресення знову присутні в «апокаліпсисі Ісаї» (Іс. 26-27), і Даниїл переосмислює їх як такі, що буквально стосуються життя після смерти (див. Іс. 26:19). Таку буквальну та конкретну інтерпретацію фігуральних чи абстрактних виразів можна знайти, наприклад, у 2 Цар. 6:17, де Єлисей молиться Богові, аби той буквально «відкрив очі» його (Єлисея) слузі!

Типовим для апокаліпсису є те, що тут знаходить своє прилюдне вираження надія на трансцендентність смерти та остаточне Преображення вірних в яскраві зірки. Як зірки підвладні суворим «правилам», так і праведники завжди слідували призначеним їм шляхом, а отже, вони приєднаються до тих зірок та їхнього світла. Ця асоціяція із зірками в Дан. 12:3 знову нагадує віщування Ісаї щодо Отрока Господнього (52:13); подібно до Нього, праведників із видіння Даниїла зцілено (Іс. 53:10-11). і тепер кожен із них «виправдає багатьох, їхні беззаконня понесе на собі» (53:11). Після оголошення про «безсмертя» вірних (вв. 1б-3), Даниїл сам стане бенефіціяром воскресення (в. 13); але Даниїл VI ст. до Р. Хр. повинен тримати це об’явлення в секреті, оскільки це послання створене для іншого покоління (12:4,9; пор. із вищевикладеним щодо 8:26).

Воскресення в Книзі Даниїла

У Біблії смерть є знаком фундаментальної слабкости людського створіння перед Богом. Людська скінченність – наша спільна доля, оскільки «немає справедливого, ані одного» перед справедливістю Божою. Ось чому YHWH немає в Шеолі – місці померлих, – на відміну від аграрних божеств, чиє царство містить у собі також обитель померлих. Через це ізраїльський народ не був налаштований розмірковувати про Бога життя, котрий втручається у внутрішні справи царства смерти та повертає померлих до життя, так наче вони обов’язково підлягали б циклічному «вічному поверненню» того самого.

Усе ж таку диспозицію в II ст. перед Р. Хр було піддано сумнівам. Передчасна смерть мучеників «заради небес» перебувала в протиріччі з визначенням смерти як заслуженого покарання або як ознакою людської схильности до помилок (пор. із Пс. 90:10) Мучеництво було уділом невинних, милих серцю Бога. Замість того, аби «рятувати свої життя», вони «втрачали свої життя»! Така смерть вимагала Божої відповіді, відмінної від негативного судження, яке знаходимо, наприклад, у Бут. 3. Такою відповіддю, згідно з Дан. 12, є воскресення праведних для вічного життя.

* *

12:5-13 – Епілог книги починається з 12:5. Гавриїл запитує Михаїла (пор. в. 6 та 10:5), коли ж відбудуться ці фінальні події. Відповідь така: через три із половиною часи (роки?), як у 9:27. Це складе до 1260 днів (якщо кожен місяць має тридцять днів; пор. із Об. 11:2-3), але в 12:11-13 два послідовні тлумачення переносять термін із 1150 днів у 8:14 до 1 290, а 1 290 днів (додатковий місяць, можливо, вказує на час написання гл. 10-12) до 1335 днів (додаткові півтора місяці пішли на редагування всієї книги?). Вірш 13 відносить Даниїла (та його читачів) до обітниці Іс. 26:19: «Встанеш на свою долю  (= нагороду) під кінець тих днів!».

Сусанна і старці

Грецькі версії Біблії мають одну додаткову розповідь – «Сусанна і старці», – яка знайомить нас із Даниїлом, який тоді був іще дитиною, наділеною надзвичайною мудрістю та проникливістю. Відповідно до її гаданої хронології, ця історія повинна складати першу главу цієї книги. Її написання (у двох варіянтах) припадає на еліністичний період. Вона розповідає нам про Сусанну, юдейку-вигнанку у Вавилоні, котру старійшини громади несправедливо звинувачували в перелюбі.

Ця розповідь не містить у собі ніякого чуда; вона – на відміну від Книги Естери чи інших історій у Книзі Даниїла – про конфронтацію між юдеями. Предметом обговорення тут є особиста мораль – тема, дуже популярна в еліністичний період. За жанром вона нагадує історію про Йосипа, за винятком того, що наявна розповідь – про жінку, і що Сусанна не є тлумачем (снів), як був Йосип. Та все ж, спільними для обох історій є глибокий скептицизм щодо людської природи, а також відсутність релігійної лексики.

Особливо тут наголошено цнотливість та скромність героїні – її охороняють замкнені ворота саду, де вона купається (вв. 17-18). На противагу їй, старійшини поводяться грубо – вони сичать: «пристань на наше бажання й стань нашою» (в. 20; пор. із Буг. 39:24-26). Сусанна почувається «у пастці», але вона рішуче відмовляється «согрішити перед Господом» (вв. 22-23). Обмовлена та засуджена (в. 41), вона довіряє свою долю Богові (вв. 42-43). Її молитва почута (в. 44), і Даниїл своєю мудрістю руйнує плани старійшин (вв. 48-61; пор. із Лк. 2:42-47). Епілог цієї історії перегукується з «Даниїла А» чи Книгою Естери: обвинувачувачам у покарання випала така сама доля, яку вони готували для своїх жертв (пор. зі Втор. 19:19).

Найбільш раннє цитування «Сусанни» вийшло з-під пера Святого Іринея Ліонського (II ст. по Р. Хр.). Непохитна цнотливість героїні для християнського вчення дає зразок для наслідування.

Попередній запис

Даниїла 11

Хід подій, кульмінацією яких стало осквернення єрусалимського Храму – перший в історії погром – та перехід юдейського опору під оруду ... Читати далі

Наступний запис

Загальний характер

Після тривалого редагування Книга пророка Осії досягла літературної та структурної єдности, але водночас вона віддзеркалює також характерну для релігійної думки ... Читати далі