Даниїла 11

Хід подій, кульмінацією яких стало осквернення єрусалимського Храму – перший в історії погром – та перехід юдейського опору під оруду Макавеїв, є таким: після своєї смерти в 323р. до Р. Хр. Олександр Македонський залишив по собі величезну імперію, яку його генерали, котрих називали діядохи (наступники), негайно ввергли в міжусобні чвари. Єгипет випав на долю Птолемеєві, тоді як Сирія, зі значною територією, що охоплювала Вавилонію та Персію, опинилася під управлінням Селевкідів (за ім’ям Селевка Першого). Палестина – буфер між двома суперниками – була в центрі суперечки й у 198 р. до Р. Хр. перейшла від Птолемеїв до Селевкідів.

В Єрусалимі первосвященик здійснював свої професійні обов’язки, маючи широкі повноваження; він був наділений як релігійною, так і політичною владою. Це призвело до поглибленого суперництва між найзначнішими сімействами, що спричинило вельми сумні наслідки, як-от намагання окремими особами із сумнівною мораллю купити потрібну їм посаду. Таким чином, Ясон, брат первосвященика Онії III, пообіцяв за братову посаду величезну суму грошей Антіохові IV Епіфану, наступнику Селевка IV Філопатора. З ним на Сіоні прийшла до влади проелінська партія (174-171 рр. до Р. Хр.). У 172 р. до Р. Хр. Ясона цієї посади позбавив Менелай, котрий пообіцяв за неї Антіохові ще більше грошей.

Даниїла 11 розглядає події між IV і II ст. до Р. Хр. Перський період позначено чотирма царями. Четвертий – той, що зазнав поразки від Олександра (в. 3), – це Дарій III Кодоман, а отже, ці четверо – Кір, Ксеркс, Артаксеркс і Дарій. Персію завоювали в 334-330 рр. до Р. Хр., але імперія Олександра була недовговічною. Її поділили між діядохами (в. 4; пор. із 8:8, аби мати уявлення). Натяки, що містяться в 11:5, пов’язані із Птолемеєм І, царем Єгипту [Південного] (323-285 рр. до Р. Хр.); Селевк І витіснив його з Вавилону, але Палестина залишалася під єгипетськими Птолемеями аж до 198 р. до Р. Хр. Цей текст називає Селевкідів царями Півночі, хоча їхня імперія лежала на схід від Палестини. Політично домовлений у 250 р. до Р. Хр. шлюб між Антіохом II та Беренікою, дочкою Птолемея II, трагічно закінчився [у 246 р. до Р. Хр.] їхньою смертю від отрути (в. 6). Спадкоємець Птолемея II, Птолемей III, провів успішне вторгнення до Сиро-Селевкідської держави, дійшовши аж до Вавилону. Звідти він вивіз дуже багато трофеїв, зокрема ідолів (11:7-8).

Починаючи з в. 10, основну увагу приділено Селевкідам, зокрема Антіохові III Великому, котрий завоював Палестину в 198 р. до Р. Хр., хоча й не без опору з боку єгиптян, котрі завдали йому тяжких утрат у битві при Рафії (217 р. до Р. Хр.). Вірш 12 описує екзальтацію Птолемея IV Філопатора після [перемоги при] Рафії, але це було недовго. У 205 р. до Р. Хр. Антіох повертається з більшими силами (11:13). Він розбиває сина Філопатора, Птолемея V, у 198 р. до Р. Хр. у битві при Паніясі, і мешканці Єрусалиму приймають його як визволителя (11:14; пор. із Йосипа Флавія, Ant. 12. 3. 3). Вони навіть допомогли йому захопити Сидон (11:15). Крім того, Антіох обдумано запропонував свою доньку Клеопатру за жінку Птолемеєві V (також званому Епіфаном), аби знищити його з більшою певністю (11:17). Але «це не вдасться», – каже наш текст, бо Клеопатра несподівано прийняла єгипетську сторону та закликала Рим допомогти в боротьбі проти свого батька, котрий тим часом послав флот проти контрольованого Єгиптом узбережжя Малої Азії (11:18). Римський полководець Луцій Корнелій Сципіон Азіятік (названий тут «вождем») завдав поразки Селевкідам при Магнезії, а потім при Термопілах (пор. із Лівій Історія, 37. 39-44). Антіох III загинув від рук еламітів, чий храм Бела він якраз грабував (11:19). Його син, Селевк IV, успадкувавши серйозно спустошену воєнну казну, послав свого збирача податків Еліодора викрасти скарби єрусалимського Храму, але спроба не вдалася (11:20; пор. із 2Мак. 3).

Від цього моменту і до кінця глави (11:21-45) цей текст фокусується на нечестивому селевкідському загарбнику Антіохові IV Епіфані (роки правління 175-164 до Р Хр.). Його нечестиві діяння «напророчено» досить точно, але прогноз його очевидної загибелі є історично некоректним. Цей «погорджуваний» (в. 21) позбавив влади сина свого брата Деметрія, законного спадкоємця династії, та захопив трон. Він завдав поразки єгиптянам та вбив священика Онію III («володаря, що з ним поєднався» в 11:22; пор. із 9:25) в Єрусалимі (у 171 р. до Р. Хр.), ймовірно, за співпрацю з ворогом. Дехто в Єрусалимі його підтримував (11:23), хоча він був релігійно неприйнятним для юдеїв і навіть для свого власного народу (11:36-39). Антіох завоював Єгипет (описаний у 11:24 як «твердині»; пор. у 1Мак. 1:19). Хоча там було зосереджено «військо велике та дуже міцне» (11:25), Птолемея VI у 170 р. до Р. Хр. зрадили його генерали. Він та Антіох провели між собою політичні перемовини, кваліфіковані в Дан. 11:27 як брехня. Усе це сповняє Божий задум, як уже було сказано в Ав. 2:3 (пор. із 8:17,26 та 10:14).

А тим часом було поширено фальшиву звістку про смерть Антіоха, і колишній первосвященик Ясон проголосив себе правителем в Єрусалимі. Антіох – на зворотному шляху з Єгипту – покарав місто (11:28). Він організував другу кампанію проти Єгипту, але Гай Попіллій Ленат, посланець від Римського Сенату (якого через його середземноморський флот позначено тут як «кіттейські кораблі», 11:30). змусив його відступити. Епіфан угамував свою лють, напавши на Єрусалим, – найбільш імовірно, заохочений еліністами. які були серед містян (він «погодиться з тими, хто покинув святий заповіт»,11:30 і 32; пор. із 1Мак. 1:11-15). Він по-звірячому убив 40 000 осіб і продав іще стільки ж як рабів. Згодом він ініціював релігійні гоніння, заборонивши практику обрізання крайньої плоті, кошерного харчування, дотримання шабату і читання священних текстів. Даниїла 11:29-39 простежує кілька стадій цієї катастрофи. Ці вірші слід читати разом із 1Мак. 1 та 2Мак. 5. Даниїла 11:32 розповідає про незгоду серед юдеїв. Уже кристалізувалися елементи опозиції; на початку вони складалися з асидеїв (а згодом – із фарисеїв), які боролися проти правлячих консервативних кіл (а пізніше – садукеїв).

Автор Книги пророка Даниїла, безсумнівно, належав до асидеїв, або принаймні до бокової гілки громади тих благочестивих людей, згаданих у 1Мак. (пор. із 2:42 та 7:12). Вони, повідомляє Дан. 11:33, є не тільки мудрими, але й «навчать багатьох». Вони також є мучениками, про яких буде сказано в 12:1-3. Вони отримують «малу поміч» від Макавеїв (11:34), але єдиною спокутною жертвою для них є їхнє мучеництво (11:35; пор. із Іс. 53; Об. 3:18). Вони – справжні переможці, хоча і не вдаються до військових прийомів. Їхні супротивники описані в 11:32 як «зрадники заповіту» – вираз, що міститься також у сувоях Мертвого моря (1QМ 1, 2; див. також СD 20, 26); це – еліністи. «Тому, хто пізнає його», Антіох «примножить славу, і вчинить їх панами над багатьма, і поділить землю на заплату» (11:39; пор. із 1Мак. 1:52). Вершини богохульства Антіох досягає в проголошенні себе богом, коли той промовляє «на Бога богів… дивні речі» (11:36), бо зло має піднятися до найвищої своєї точки, «поки не довершиться» Гнів Божий. Навіть відмова царя від звичних для Близького Сходу божеств задля прийняття західного пантеону богів здається обурливою для автора. Антіох, казали, покинув Адоніса/Таммуза – «улюбленого бога жінок» – заради Зевса – «бога твердинь» (вв. 36-38, пор. із 1Мак. 1:50; 2Мак. 5:7-10 та Дан. 7:8,20). Храм в Єрусалимі перейменували на Храм Зевса Олімпійця, а його головний вівтар було «зроблено рівним» (чотири «роги» зламано), так щоб він надавався для жертвоприношень некошерних тварин, зокрема і свиней, чужоземним божествам. Для Даниїла це становить «гидоту спустошення» (пор. Дан. 9:27; 11:31 та 12:11; див. 1Мак. 1:54:59 та Йосипа Флавія, Ant. 12. 253).

Події, передречені в 11:40-45, особливо напророчена третя (переможна) кампанія проти Єгипту з завоюванням Лівії та Етіопії (11:43), не матеріялізувалися. Насправді Антіох помер у листопаді-грудні 164 р. до Р. Хр. у Персії, а не «між [Середземним] морем та горою пишної святині [Сіоном]» (в. 45), що є духовидчою візією кінця часів, навіяною Єз. 39:4. На відміну від успіхів Макавеїв, очищення ними Храму (свято Ханука), а також інші події, тут не згадано. Описуючи ті події, автор давно вже вважає, що настав кінець часів. Кумранський сувій 1QM є опрацюванням цих есхатологічних віршів.

Попередній запис

Даниїла 10

Дан. 10-12 – Грандіозне останнє видіння Ці завершальні глави становлять літературну цілість. Натхненними текстами тепер є пісні Девтеро-Ісаї про Отрока ... Читати далі

Наступний запис

Даниїла 12

Видіння, яке відкрилося в гл. 10, сягає свого піку в Дан. 12. Автор Книги Даниїла був покликаний вести «багатьох» мудрими ... Читати далі