Даниїла 9

9:1-27 – Сімдесят років-тижнів

Глава 9 починається в літературному жанрі, який для Книги пророка Даниїла є унікальним, – це більше не сон і не видіння, а розмірковування над (доканонічним) текстом Книги пророка Єремії (25:11-14 та 29:10).

9:1-2 – Обидва віщування Єремії передвістили кінець вавилонського полону через сімдесят років або ж десять суботніх циклів (пор. із Лев. 25:2-7; див. також 26:34-39). Єремія очікував, що повернення буде есхатологічним другим Виходом, який перевершить перший, але зволікання у виконанні цієї пророчої обітниці сильно бентежила тих, хто повертався до Сіону в VI ст. Спекуляції навколо причини зволікання повернення і настання райської доби тривали аж до часів Даниїла. Для Книги пророка Даниїла характерне приписування провини, якою пророки зазвичай просто-таки обтяжували ізраїльський народ. Даниїл приписує провину Антіохові – чужинцеві, котрого вважали втіленням зла. Тут залишається також місце і для визнання народом Ізраїлю свого гріха, але спокутування його набуває незвичайного характеру – готувати інші народи до прийняття Божих таємниць.

Вказування докладної дати (в. 2), коли після повернення із полону, пророкування Єремії повинні реалізуватися, наголошує на необхідності знову відкрити «книги» (згадані вперше як Писання тут і в пролозі Книги Сираха) та подивитися, що вони насправді мали на увазі. Там мусить бути прихована істина, яку необхідно відкрити. Даниїла 9 віднаходить її утаєною в пророчому тексті, – раніше її так само приховували видіння або сон. Розуміння таємниці вимагатиме також аскетичної самопідготовки (пор. із Вих. 34:28 і Дан. 10:3). Ось чому молитва Даниїла в літургії на День покути міститься саме там, де треба, і нагадує інші молитви цього ґатунку (пор. із 1Цар. 8; Ездр. 9:6-15 та Неем. 9:6-37).

9:3-19 – Тут Даниїл співуче промовляє гарну покутну молитву. Дата її складання чітко невизначена. Молитва складається із мозаїки із цитат, узятих із Книги Второзаконня та Книги пророка Єремії, але при цьому автор адаптував її до вимог свого часу.

9:11-14 – Руйнування Храму вавилонянами в 587 р. до Р. Хр. (для читачів II ст. – осквернення Храму сирійцями в 167 р. до Р. Хр.) – безпрецедентна катастрофа, але це було дозволено Богом і навіть записано заздалегідь у Тору Мойсея (пор. Втор. 28). Варто звернути увагу на новостворений вираз «як написано», який доволі широко використовуватимуть у НЗ та в юдейській традиції.

Автор у цей момент забуває про фікційну локалізацію цієї книги і приймає дуже поширену на ту пору точку зору мешканця Єрусалиму, коли дає волю своєму глибокому обуренню щодо злослів’я язичницьких народів, «для всіх наших околиць» (в. 16, пор. із Єз. 21:28-32; 25:4-7).

Як вражаюче промовець благає Бога проявити жалість заради нього ж самого (в. 17) та пробачити Ізраїлю! Тільки глибоке відчуття любови могло продиктувати такі слова. Цей вірш було названо Kyrie eleison («Господи, помилуй!») єврейської Біблії.

9:20-27 – Друга частина цієї глави починається з в. 20. Даниїл повертається до Єрусалиму (пор. із 9:3) у час вечірньої жертви в Храмі. Мова в. 20б неоднозначна: чи то Даниїл молиться за святу гору, чи то він сам перебуває на тій святій горі (літургійно чи, так би мовити, у духовному сенсі)? Якщо друге, то послання до аудиторії II ст. зрозуміле: є Храм нерукотворний, тобто, вселенський, що його ніхто не зможе осквернити. А потім з’являється ангел-тлумач (із яким ми несподівано зустрічаємося в гл. 8); його звати Гавриїл, або ж «чоловік; герой». Він підлітає до Даниїла (в. 21, пор. із Іс. 6:2,6; Єз. 1:6,14) та передає тому Боже послання. Як завжди в апокаліпсисах, віра є пов’язаною з розумінням «таємниць» і значення Божого діяння в історії. Це вимагає духу смиренности, глибоко вираженого тут покаянною молитвою.

Молільникам немає потреби безкінечно множити слова молитви; «на початку молитов» Даниїла було почуто (в. 23), і Бог вирішив розкрити Даниїлові прихований сенс сказаного в Єр. 29:10. Сімдесят років, про які йдеться в тексті Книги Єремії, – це сімдесят років-тижнів (в. 24), тобто десять разів по сім суботніх років, або ж 490 років. Це остаточне торжество вже дуже близько. Фактично, цей обрахунок приводить нас у часи Макавеїв. (У пізніших тлумаченнях Книги Даниїла було визнано за необхідне переобчислити час сповнення пророцтва, наприклад, кінцем Римської імперії або днями Ісуса [Мт. 25:15 = Мр. 13:14; 2Сол. 2:4]). При кінці часів, говориться в Дан. 9:24, видіння та пророк «будуть потверджені», тобто, не буде ніякого розриву між оголошеним та оголошувачем, а лише цілковитий збіг у часі (одночасність) та посланні (дух є літерою).

Єрусалимський Храм невдовзі має бути освячений заново. Від самого початку полону (тут це 564 р. до Р. Хр.) до інтронізації первосвященика Ісуса (515 р. до Р. Хр.) минуло сім седмиць років (пор. із Ог. 1:1,14 та Зах. 3:1-5). Іще шістдесят дві седмиці (434 роки) є або «помилкою в розрахунку» (Монтгомері), або навмисне «округлене число» (Коллінз) між 515-им та 171-им р. до Р. Хр. – роком убивства другого «помазаника», Онії III. Половина останньої седмиці – це період між убивством Онії та гоніннями Антіоха на юдеїв. Після того, як залишиться ще половина седмиці (168-165 рр. до Р. Хр.), «рішучий суд кари не виллється на спустошителя». Тема розорення з’являється п’ять разів (9:18,26,27). У в. 27 кульмінації досягнуто, коли в Храмі встановлюється «гидота спустошення» – вираз, який нам уже траплявся.

Як ми повинні розуміти заяву, що «Святеє Святих (місце/річ/людина)» буде «помазано» (в. 24; пор. із Вих. 30:26; 40:9)? Що або хто оце «Святеє Святих (місце/річ/людина)»? У 1Хр. 23:13, наприклад, цей вираз може означати Аарона; а кумранська громада, натомість, вважає себе святинею (див. Храмовий Сувій, пор. також 1 Мак. 1:46). Така персоніфікація спонукала Пешітту (сирійський варіянт Біблії) перекласти «Святеє Святих» тут терміном «месія» (а пізніше Іполит Римський відніс цей момент до «Сина Божого»). Фактично, треба визнати, що структура цього тексту якраз і спонукає до такої інтерпретації. «Сімдесят років-тижнів» у вв. 24-26 діляться на три частини, у кожній із яких згадується певна подія, що стосується «месії»: так, у в. 25 – «від виходу наказу, щоб вернути Ізраїля й збудувати Єрусалим, аж до Владики [= Месії] – сім тижнів» (ідеться про первосвященика Ісуса в Книзі Захарії); у в. 26 – «І по тих шостидесятьох і двох тижнях буде погублений Месія» (це про вбивство Онії III [та початок гонінь, які тривали три із половиною роки; пор. із Дан. 11:22]); і у в. 24 (дійсне завершення цього уривку) – «Сімдесят років-тижнів призначеноаж покищоб помазати Святеє Святих (місце/річ/людину)» (есхатологічного первосвященика, який має прийти).

Зворотній відлік часу до настання кінця світу продовжується у в. 27. «Багато хто» навіть в Єрусалимі піддасться демагогії Антіоха. Буде відновлено всілякі жертвоприношення перед ідолом, установленим на крилі святині, тобто, коли «роги» жертовника Ягве буде «позбивано» (пор. із Юдт. 9:8). Вираз «гидота спустошення» в оригіналі – суміш множини та однини (щось на зразок «гидоти жахливі, що спустошують» [саме так в оригіналі]). Ця антиграматична конструкція натякає на множину іменника Елохім (Бог), що зазвичай вживається з дієсловом і прикметником в однині. Ідол Антіоха претендує на те, щоби стати Богом юдеїв, тоді як він є тільки гидотою. В образі свого автора він спустошує самого «спустошувача».

Попередній запис

Даниїла 8

8:1-27 – Видіння про Барана та Козла (Без попередження цей текст знову переходить на єврейську, і так до кінця книги). ... Читати далі

Наступний запис

Даниїла 10

Дан. 10-12 – Грандіозне останнє видіння Ці завершальні глави становлять літературну цілість. Натхненними текстами тепер є пісні Девтеро-Ісаї про Отрока ... Читати далі