Даниїла 7

7:1-28 – Чотири звірі та Син Людський

Цим видінням відкривається апокаліптична частина книги, або ж «Даниїла Б».

7:1-8 – По-перше, тут нам представлено первозданний хаос, з якого виходять монстри, котрі уособлюють чотири імперії (пор. із гл. 2). Перша імперія – це Вавилон; друга – Мідія (в образі ведмедя), що була добре відома своєю жорстокістю (пор. із Іс. 13:17-18; 21:2-10; Ос. 13:8); третя – Персія, чиї чотири крила та чотири голови могли уособлювати чотирьох перських царів, про котрих згадано у Святому Письмі: Кіра, Артаксеркса, Ксеркса та Дарія III Кодомана (якого розгромив Олександр Македонський). Коли ж виходить четверта тварина, авторові бракує слів, аби описати її (в. 7; вона нагадує змішану сутність, складену із месопотамських мітичних образів тварин). Вона символізує Македонію. Ця четверта імперія – Олександра Македонського – відрізняється від інших тим, що з’являється з Заходу; її завоювання не мають аналогів в античній історії. Одним із рогів цього звіра (вв. 7-8) є Антіох IV Епіфан, чиї очі, сповнені зухвальства, також згадано в 8:23 – порівняйте із Іс. 2:11. Із приводу зухвалих слів, які зриваються з його уст (в. 25), дивіться 11:36 та Пс. 12:3, 1Мак. 1:24-25, 2 Мак. 5:17 та Об. 13:5. Тут відсутнє п’яте втілення гріховности, оскільки сам по собі Антіох є втіленням зла. Таким чином, історія добігає свого трагічного кінця.

Теперішнього вигляду дана глава набуває, здається, у 168р. до Р. Хр., тобто, у розпал гонінь та осквернення Храму. Онію III на посту первосвященика єрусалимського Храму замінює (завдяки хабарові, даному Антіоху Епіфану) його брат Ясон (Єшуа), чиє призначення на цю посаду є новим приниженням для віруючих юдеїв. Даниїла 7 у відповідь на таку пародію поставлення первосвященика використовує тут опис іншої інтронізації. Ця глава переносить своїх читачів у місце, яке поєднує в собі небеса та землю, тобто в місце трансцендентного Божого перебування (вв. 9-10) і звершення Божого суду (в. 14). Ми спостерігаємо сходження на престол Сина Людського, – небесного первосвященика/царя, або принаймні того, хто перебуває на «небесних хмарах». По суті, йому дано «панування й славу та царство» над усіма народами (7:14).

7:9-14 – Опис престолів (в. 9) значною мірою залежить від видіння «колісниці» в Єзекіїля 1 та 10. Домінантним мотивом тут є вогонь – нагадування про теофанію в Храмі (пор., наприклад, із Вих. 19, Іс. 6, а особливо з Єз. 8:1-11,25, де показано присутність Бога в Храмі). Святкування цієї інтронізації відбувається під час свята Суккот (Свято Кучок, яке відзначають у вересні-жовтні; див. Лев. 23:34-36 та Втор. 16:13-17). Вона досягає своєї кульмінації із teru‘ah, тобто з гучними вітальними вигуками, якими народ визнає свого Бога (та призначеного Ним Свого Намісника) як свого Творця/Суддю/Спасителя/Царя (пор. із Пс. 47). Книга Даниїла 7 додає такому святкуванню есхатологічної інтерпретації (пор. із Ів. 7:2,8). Через певний стосунок цього свята до сотворення і до нового сотворення доречно щоби Бог впровадив когось, «схожого на Сина Людського», тобто par excellence людину. Ця «людина» знову вводить у дію Початковий Відлік Часу (Urzeit) у (небесному) Храмі під час Кінця Часів (Endzeit). Говорячи словами Пс. 72:8 і 17, вона царює на землі «від моря аж до моря». Примітним тут є перехід від царя Єрусалиму до трансцендентного «Сина Людського» (в. 13). Терміни, використані в контексті  в. 14, ілюструють, крім іншого, верховну владу Бога (пор. із 3:33; 6:27); наприклад, цьому «Синові Людському» у в. 14 «служать» [усі народи світу] – термін, що описує служіння Богові. Такий сміливий виклад у Даниїла 7 має першорядне значення для розуміння новозавітного формулювання «Христос (= Месія) є Господь (= YHWH)».

Цей зсув месіяністичних очікувань ізраїльського народу найкраще можна зрозуміти на тлі банкрутства монархії. Апокаліптичне засудження «влад» передбачає також і засудження Ізраїлю. Отже, есхатологічне уповання «демократизовано», а «месія» тим часом перетворюється на збірний образ Божого народу. Таким чином, месія стає «двовимірним» – колективним та індивідуальним.

7:15-28 – Логічно, що в третій частині «чоловік» ототожнюється зі «святими» (у в. 27 ми повинні розуміти, що есхатологічний народ Ізраїлю вже існує в історії в особах своїх вірних). Іншими словами, Даниїл бачив обіч Бога трансценденцію Ізраїля, якусь постать – і не просто par excellence людську, а й найвищою мірою ангельську, персоніфікацією якої був архангел Михаїл. Модель для такого злиття воєдино людського та ангельського подає Єз. 8-11 та 43. Таке вивищення народу Ізраїлю збігається зі знищенням «останнього ворога», як буде сказано в НЗ. Цей ворог ототожнюється з Антіохом, чиї гоніння на юдеїв тривали зі 168 по 165 pp. до Р. Хр. – проміжок часу, обчислений у в. 25, як «час, часи та половина часу», тобто три із половиною роки (пор. із 4:13; 9:27 та 12:7; ця формула є стандартною в Луки 4:25 та Як. 5:17).

Вищезгаданий «чоловік» є тут образом колективним: він у цьому випадку уособлює царський/месіянський народ Ізраїлю, його вимір злився воєдино з індивідуальністю окремої людини (пор. із Об. 12). Його царювання підкреслено в аспекті Божого суду/перемоги над народами та остаточного звеличення.

Попередній запис

Даниїла 6

6:1-30 – Лев’яча яма Сповнені віри чудесним способом рятуються, тоді як їхніх переслідувачів пожирають їхні ж злодіяння (пор. із Дан. ... Читати далі

Наступний запис

Даниїла 8

8:1-27 – Видіння про Барана та Козла (Без попередження цей текст знову переходить на єврейську, і так до кінця книги). ... Читати далі