Даниїла 5

5:1-30 – Напис на стіні

Атмосфера між Валтасаром і Даниїлом установилася дружня, але цар перевершує Навуходоносора – свого батька (а насправді – свого діда) – в опоганенні священного начиння з єрусалимського Храму (в. 2). Як ми вже бачили, існування Валтасара підтверджене історично (радше як регента, а не царя). Підтверджені і звістки Геродота та Ксенофонта про захоплення Киром Вавилону «без бою» під час оргії в царському палаці. Це сталося 11 жовтня 539 р. до Р. Хр.

5:1-9 – Великі правителі минулого в пізнішій літературній уяві ізраїльтян постають як такі, що безперестанку бенкетують (пор. із Ест. 1 та в інших місцях). Присутність там жінок із низьким соціяльним статусом не залишає сумнівів в оргіястичній природі тих бенкетів (пор. із 2Мак. 6:4: Антіох IV ввів культових повій до особового складу служителів святині). Блюзнірство з використанням єрусалимських трофеїв поєднується із проголошенням тостів на честь інших богів у в. 4. Чаші, присвячені для прославляння Бога, тепер слугують вульгарному задоволенню найнижчих інстинктів. Етична образа переходить у наругу над релігією.

Цей оргіястичний бенкет раптом зупиняє чиясь рука без тіла, яка пише щось на стіні, але написане залишається для тамтешніх мудреців загадкою, як і попередні сни та видіння (в. 5). Цей вірш додає сюди драматизму майже тими ж словами – «ось тієї хвилини», – як у 4:33 – «того часу», – це створює додатковий зв’язок із попередньою главою, яка закінчилася на ноті людської зарозумілости. Син не засвоїв уроку свого батька – цей факт особливо тут підкреслено тим, що цар (нібито?) не знає, ким насправді є Даниїл.

Зловісну сцену в бенкетному залі можна порівняти зі сценою в 1Сам. 28, де чарівниця-медіюм із Ен-Дори викликає для Саула привид Самуїла. Відповідно, на зміну бенкетувальникам з’являються чаклуни, віщуни, астрологи тощо. Сцена готова до нового протиборства народу зі стовпами язичництва (пор. із Мойсеєм та Аароном, Йосипом, Даниїлом як у канонічних, так і в позаканонічних [грецьких] традиціях). Зовсім не дивно, що вавилонські мудреці знову ні до чого не спроможні, як це було і в гл. 2 (в. 11) або 4 (в. 7). Паралель із гл. 2 вражає. До того ж, цей напис спершу необхідно прочитати, а потім уже інтерпретувати (в. 8). Цар та його вельможі дуже стривожені (в. 9).

5:10-16 – Завдяки втручанню «цариці» – вдови Навуходоносора, – котра, здається, згадує про Даниїла (так само згадали колись і про Йосипа, коли той перебував у в’язниці), Провидця введено до царського палацу (в. 13). Його знову визнають як наділеного особливими здібностями та екстраординарним духом (пор. із 2:22; 4:5-8; розповідь про Сусанну – 13:45). Знову ж таки, тут цій язичниці приписують інтуїцію; тільки єдиною помилкою цариці була віра в те, що допомога надійде від її власних богів. У всякому разі, читача попереджено, що природа напису є екстраординарною, а розгадка – вже дуже близько, буквально в сусідній кімнаті палацу! Вона вже зовсім поруч, але цар мусить захотіти отримати її. Замість цього той уникає простого вирішення; Біблія сповнена прикладами таких людей, котрі обходять стороною очевидні і натомість шукають дивні, ніби ефективні рішення.

І ось цар звертається до Даниїла як до незнайомця (вв. 13-14), але виказує себе, називаючи того полоненим із Юдеї, хоча він не чув такого від своєї матері. Таким чином, тут цілком доречно, аби Даниїл нагадав Валтасарові про його батька, а побічно і про те, що останній, і сам не будучи вільним від пихатости (в. 20), підвищив Даниїла до високого рангу. Те, що трапилося із «золотою головою» (2:38), a fortiori може трапитися і з меншими частинами тіла. Це побіжно ілюструє дегенерацію історії від одного царювання до іншого – добре приготування читача для переходу до читання «Даниїла Б» (гл. 7-12).

Уже згадане нове блюзнірство викликало гнів у Даниїла; цей епізод, зокрема, нагадує про осквернення єрусалимського Храму Антіохом IV «мерзотою запустіння». Цілком очевидно, що Даниїлову злість не вгамувала навіть неоднозначна нагорода, яку пропонує цар, «якщо [Даниїл] можеш прочитати… та [розтлумачити]…» (в. 16). Як добре відомо, біблійна оповідь зазвичай ухиляється від аналізу психології своїх персонажів. Читач дізнається про їхній справжній настрій і справжній тон їхньої розмови вже після того, як побачив фактичні наслідки вищезгаданого. Наприклад, ми дізнаємося про підступний характер царської пропозиції завдяки відмові від неї Даниїла (в. 17): цар тішиться ілюзією того, що він зможе вплинути на оракула та змінити зміст видіння, яке він інтуїтивно вважає фатальним для себе.

5:17-28 – Даниїл читає напис (в. 25). Той складається із чотирьох слів, з яких перше вжито двічі. Здається, що таке своєрідне чергування трьох слів робило натяк на поступове убування величин одиниць виміру ваги чи грошової вартости. Іншими словами, Валтасар не може зрівнятися зі своїм «батьком» у славі (тепе = mina), і його імперію невдовзі завоюють мідяни та перси (tekel = shekel; parsin). Друга комбінація пояснює вжите в множині слово parsin (тобто, «фарес»; слово parsin в алітерації нагадує parsi, тобто, «перс; перський»). Першу міру ваги, міну, було продубльовано, аби мати чотири визначення, які відповідали б чотирьом імперіям, згаданим у гл. 2 та 7. Таким чином, тут застосовано таку послідовність: Вавилон («міна»), Мідія (знову «міна»), Персія («текел/шекель» – одна п’ята міни) та розділена імперія Олександра Македонського («фарес/парсін» – десь із пів міни, або ж дві пів міни, якщо мати на увазі Птолемеїв і Селевкідів). Відзначмо, що наявна тут диспропорція між мідянами та персами відповідає поглядам, вираженим в Іс. 13:17; 21:2; 2Цар. 17:6 та Єр. 51:11. Пророкування Ісаї також лежить в основі розповіді про дивовижного «мідянина Дарія» в Дан. 6:1 та 9:1, що передує «Кіру, перському цареві» в 10:1.

«Тієї ж ночі» царя Валтасара було вбито (5:30). Але про це вбивство ми не маємо жодного історично достовірного підтвердження.

Попередній запис

Даниїла 4

4:1-34 – Сон Навуходоносора про космічне дерево Даниїла 4 є наслідком різноманітних, переплетених між собою (усних?) традицій. Це знаходить своє ... Читати далі

Наступний запис

Даниїла 6

6:1-30 – Лев’яча яма Сповнені віри чудесним способом рятуються, тоді як їхніх переслідувачів пожирають їхні ж злодіяння (пор. із Дан. ... Читати далі