Даниїла 4

4:1-34 – Сон Навуходоносора про космічне дерево

Даниїла 4 є наслідком різноманітних, переплетених між собою (усних?) традицій. Це знаходить своє відображення у двох версіях цієї історії, яка міститься і в масоретському (єврейською мовою) тексті, і в Септуагінті (грецькою мовою). Другий текст є значно довшим за єврейський, в якому порушено зв’язок з іншими главами Книги пророка Даниїла та, можливо, їх наслідує (напр., доксологія в 3:33 та 4:34-35, та в 2:20-23 і 6:27-28). Як не дивно, у грецькому тексті зрубане дерево перетворюється на звіра. В обох версіях Навуходоносор бачить космічне дерево, яке – тут і в Єз. 3 – символізує союз між богами та людьми, наводить міст між їхніми двома світами уздовж осі світу (axis mundi). Це дерево нагадує статую із гл. 3 – і дійсно, в обох оповідях зарозумілість царя є очевидною та призводить до його падіння. Хоча жоден літературний елемент неможливо віднести безпосередньо до II ст. до Р. Хр., однак тодішній читач без жодних труднощів розпізнавав Антіоха Епіфана, того, кого на глум звали Антіох «Епіман», тобто, безумець.

А от серед рукописів Мертвого моря, скажімо, Молитва Набоніда (4QPrNab) містить у собі ще більш ранні деталі тієї ж самої оповіді. Вона представляє нам вавилонського царя Набоніда як важкохворого «протягом семи років у місті Тейма(н)». Юдейський екзорцист заклинає того покаятися. Після того, як це було виконано і Набонід зцілився, цар дякує Богові істинному та зрікається богів фальшивих Можливо, у цій легенді є деякі крихти історичної правди, бо, згідно з одним вавилонським текстом, Набонід залишив регентство своєму синові Валтасару (не Даниїлові, котрого також називали на вавилонський лад Валтасаром у гл. 1, а іншому). Цього Валтасара згадано в Даниїла 5, і таким чином історично підтверджено його існування. Оскільки про Набоніда ніде в Біблії не згадується, то в Книзі пророка Даниїла, зі зрозумілих причин, це ім’я замінено на ім’я Навуходоносор, що відомий, головним чином, як язичницький цар, котрий зруйнував Єрусалим та Храм.

У вступі до цієї історії грецький текст подає дату: «вісімнадцятий рік правління Навуходоносора» (як у 3:1 Септуагінти; див. вище) – тобто, знову ж таки, дату зруйнування Єрусалиму (пор. із Єр. 52:29)! На противагу цьому оскверненню цар у в. 6 визнає наявність у Даниїла духа «Святого Бога» (пор. із Бут. 41:38). Як і в Дан. 2, цей дар Божий дозволяє Даниїлові пояснити видіння про величезне дерево.

4:1-15 – Цього разу Навуходоносор говорить від першої особи однини, і його розповідь іде від кінця до початку. Цар ізнову побачив сон, який виявився попереджувальним. Насправді ж він бачив axis mundi, що з’єднує небеса та землю; згідно з інтерпретацією Даниїла це дерево представляє самого сновидця. Таким чином, в очах царя вавилонська могутність рівнозначна космічній силі – думка, підтверджена самою назвою Вавилону (котра означає «божа брама») у розповіді про «Вавилонську вежу» в Бут. 11 (пор. тут із в. 22). Як показує остання із цих двох історій, зарозумілість веде до катастрофи, і тепер цар повинен знати це. Його сон є Божим попередженням, як і в гл. 2. Знову ж таки, це повідомлення міститься «за будь-яких обставин уже тут», але потребує інтерпретації посередником, і, знову ж таки, коли вже відбувається зняття покривала із таємниці (тобто апокаліпсис), правда цього повідомлення стає очевидною.

4:16-24 – Даниїл приголомшений жахливістю об’явлення. Його бажання, аби сон був іншим, можна б і зрозуміти хоч би з поваги до царя. Майбутнє Навуходоносора похмуре. Хоча це дерево і космічне, воно в цій ситуації не виживає (на відміну від праведників, котрих також порівнюють із деревом у Пс. 1:3; 92:13-15). Як і в Єз. 31:10-14 та Іс. 6:13, Навуходоносорове дерево зрубують, залишивши лише пень як обітницю відродження (в. 12). Залізні та мідні обручі навколо зрізаного стовбура Єронім Стридонський розглядає як гамівну сорочку, але із погляду середньовічного єврейського коментатора Раші вони забезпечують стабільність трону (див. в. 23). У світлі паралельного тексту, такого як-от Ам. 3:12, вижити в цьому випадку дуже складно, але не неможливо.

Даниїл ретельно обмірковує це питання та радить цареві, як змінити хід подій, які до того ж іще не детерміновані остаточно: напр., у в. 24 – «зламай же свої гріхи» через практикування благодійности чи роздавання милостині. Дивовижно, але Даниїл тут використовує термін «може»(!) (в. 24), і це нагадує нам, зокрема, Йони 3:9. І саме з позиції цього «може» Даниїл вибирає з царського сну ті частини, які він хоче розшифрувати і які можуть призвести до подолання детермінізму. Як не дивно, але тут ми дізнаємося, що між історією і душею царя існує моторошний взаємний резонанс. Якщо Навуходоносор практикуватиме праведність і прийде на допомогу пригнобленим, то не тільки його доля, а й історія в її вселенському вимірі буде відповідно змінена.

4:25-30 – Порада Даниїла залишається поза увагою, і царський сон збувається до найменшої дрібниці. Це відбувається із затримкою у дванадцять місяців, паралельно зі смертю лжепророка Ананії через два місяці після передрікання Єремії (Єр. 28:1,17). Це саме час для роздумів з можливістю визнати «панування неба» (в. 23); це важливий мотив від часів Єзекіїля, котрий наполягає на людському визнанні, як підставі для багатьох Божих діянь. Те ж саме стосується і відтермінування виконання вироку, яке було надане Адамові та Єві, котрі не помирають відразу на місці після вживання забороненого плоду, незважаючи на сказане в Бут. 2:17. (Людська зарозумілість у викладі Книги Буття є доволі помітною). Як Адам утрачає своє раювання, так і Навуходоносор утрачає своє царювання; і в обох випадках тварини відіграють важливу роль, слугуючи натяком на швидке погіршення якости існування вищезгаданих персонажів.

У рамках цього дискурсу про Даниїла можна помітити вправний та ефектний перехід від другої особи однини («ти, царю, той…», в. 19) до третьої («цар бачив…», в. 20 [у перекладі І. Хоменка в цьому вірші і далі використано другу особу однини: «А що ти, царю, бачив…»]), після чого відбувається повернення знову до другої особи (в. 22). Таким чином, цей дискурс ідеально співвідноситься із психозом царя, котрий в якийсь момент стає радше «воно/він», а не «ти»; його взагалі видалено із переліку тих, хто здатен приймати рішення сам.

Цей розлад здоров’я в царя нагадує лікантропію, яка є основою для забобонів про перевертнів. Ця жахлива неміч могла б означати зникнення царя з лиця землі, якби не часові рамки – «сім часів» (сім років, вв. 20, 22, 29, пор. із 31; справжній історичний персонаж Набонід провів у м. Тейма(н), найімовірніше, десять років).

4:31-34 – Як і передвістив Даниїл, цар розкаюється та визнає, що Бог Ізраїлів є верховним володарем над усіма царями та імперіями (4:31-32). Така витверезна розв’язка належним чином коментується від першої особи (в. 31). Важливо відзначити, що це визнання означає також повернення ясности розуму. Як зарозумілість була безумством, так здоровий розум тепер прославляє Бога; на цьому наголошено у в. 33 – «того часу» тобто «і в ту ж саму мить». Як і в епілозі Книги Йова, до царя, до якого повернувся розум, так само повертається і його влада, яка навіть збільшилася, коли він визнав Бога. Та хай там як, у цьому царському дискурсі є лиховісні свідчення проти самого ж царя, які несподівано привертають увагу до його особи: «мій розум… мені… моє царство… моя слава», і так далі. Це доволі близько нагадує самовихваляння, яке стало причиною його недавнього покарання.

Перш ніж ми перейдемо до гл. 5, тут будуть доречними деякі роздуми стосовно кредиту довіри, що його Даниїл дав язичницьким правителям, та їхній інтуїції. Дивовижні славословлення, вкладені в уста Навуходоносора (3:95-96; 4:31-34) чи Дарія (6:26-27), могли б виголошувати псалмісти. І тут найразючіше те, як дійові особи випадають зі своїх стереотипів: Навуходоносор – це не просто брутальний руйнівник Єрусалиму, а Дарій щиро захоплений постаттю Даниїла. Відповідно до цього, Девтеро-Ісая проголосив царя Кира Помазаником YHWH (див. 45:1-17), а 1Мак. навіть описує помираючого архилиходія Антіоха як такого, що кається у своїх злочинах (див. 6:12-13).

Очевидно, що під час полону у Вавилоні ізраїльтяни «відкрили» інші народи і переоцінили деяких з їхніх досягнень. Зрозуміло, що Бог цілком міг би призначити Кира Перського та назвати посланцем Божим і «Месією». Мало того, автор Книги пророка Даниїла та партія, яку він представляє в Юдеї, переконані в нездоланності істини у всьому світі. Навіть твердолобі ідолопоклонники на троні Вавилону мусять їй уклонитися, і це саме по собі є неспростовною ознакою приходу Кінця. Є лише ледь помітне відхилення тимчасового характеру від пророцького «тепер, бо ще не надто пізно» до апокаліптичного «тепер або ніколи».

Попередній запис

Даниїла 3

3:1-18 – Навуходоносор установлює золотого боввана У цьому новому протистоянні із силами язичників Даниїл не з’являється. Септуагінта додає одну дату ... Читати далі

Наступний запис

Даниїла 5

5:1-30 – Напис на стіні Атмосфера між Валтасаром і Даниїлом установилася дружня, але цар перевершує Навуходоносора – свого батька (а ... Читати далі