Даниїла 2

2:1-49 – Сон Навуходоносора про «боввана»

Ця важлива глава задає тон усій відповідній частині цієї книги, умовно названій «Даниїла А». Складена із чотирьох різних частин, від початку вона, імовірно, була датована IV ст. (до Р. Хр.), але в ній присутні й очевидні переробки, датовані ІІ століттям.

2:1-12 – Продовжується іронічний тон, присутній у гл. 1. Щось божевільне відчувається в цареві, котрий вимагає, щоб його сон переказав хтось інший, – річ унікальна для античних хронік. У цій можновладній грі що ірраціональнішою є вимога, то більшою є влада того, хто вимагає. Насправді ж Навуходоносор показує тут себе патологічним мегаломаном – людиною, що страждає на манію величі (пор. із в. 11: «немає такихокрім богів»). Зверніть увагу, що його «мудреці» поводяться не набагато краще. Досі вони маніпулювали своїм царем; тепер же, коли настав момент істини, вони опиняються в повному замішанні. Це дає авторові можливість викрити пустопорожність так званої людської мудрости, так само як і магії, бо тільки Бог є верховним сувереном над історією, і тільки Він може розкривати власні секрети. Тут бачимо чітку паралель із історією про Йосипа. І дійсно, ця глава в Книзі пророка Даниїла є близькою до Бут. 41:8,16 та 24.

Вірш 1 виявляє хронологічно неможливу «точність», яка суперечить 1:5,18. Така відсутність узгоджености – чітка ознака того, що ці історії із циклу про Даниїла існували незалежно одна від одної, перш ніж їх повторно використали в тому творі, який дійшов до нас.

Вірш 4 – «А халдеї говорили цареві по-арамейському…» Це слово може тут походити ще із першоджерела або ж бути зробленою кимось на полях цієї книги приміткою, яку пізніше помилково було включено до цього тексту. Однак це може означати, що в цьому місці мова розповідей у «Даниїла А» змінюється з єврейської на арамейську. Вона, кінець кінцем, повернеться знову до єврейської на початку гл. 8 (окрім «грецьких доповнень», звісно). Починаючи із VII ст., арамейська стала мовою дипломатії (пор. із 2Цар. 18:26); таким чином, згадка тут про неї не є анахронізмом.

2:13-16 – Рішення можновладця знищити усіх мудреців своєї імперії ставить знак рівности між владою та божевіллям, що, безумовно, є рівнозначним самознищенню, прикладами яких особливо багатим є XX століття (всім відомо про Камбоджу, СРСР, Північну Корею, Боснію, Руанду і т.д.).

Загальнопоширена думка розміщує придворних мудреців при чужоземних царських дворах десь посеред магів та чаклунів. Це відповідало істині вже в найбільш ранніх історіях із Мойсеєм та Аароном у Вих. 3-11. Таким чином, коли народ тріюмфує, то це відбувається не деінде, а саме на території своїх суперників-язичників. Спершу чітко бачимо, що Даниїл та його побратими ухиляються від подібного роду діяльности (розгадування снів), немовби спочатку Даниїл нічого не знав, а потім «зробив відкриття», як в оповіданні про Сусанну (див. нижче). Він і його побратими дізнаються про надмірну вимогу царя та розуміють, що їм буде загрожувати небезпека, якщо цю вимогу не буде задоволено. Навуходоносор вдає, що він не пам’ятає свого нічного видіння. Єврейська постбіблійна традиція розглядає таку «втрату пам’яті» як цілком реальну та як своєрідний психологічний блок. Вавилонські мудреці кажуть цареві: «А справа, про яку питається цар, тяжка, і немає таких, що об’явили б її перед царем, окрім богів» (в. 11). Отже, у другій частині цієї глави Навуходоносор схиляється перед Даниилом як перед божеством. Така демонстрація повної довіри була очікуваною та запланованою із самого початку.

2:17-28 – Те, що насправді наснилося цареві, Бог розкриває перед Даниїлом у видінні, яке, відповідно до апокаліптичної концепції, з’являється після належної підготовки та молитви (пор. із Дан. 9). Після того, як Даниїл відгадав сон, напруження в нього трохи спадає, але спокій цей є доволі хитким, і його буде порушено знову, бо той сон виявляється зловісним, і переповідання його цареві буде сповнене крайньої небезпеки. Та хай там як, Даниїл возносить Богові хвалу за вирішення, врешті-решт, цієї складної ситуації. Він вірить, що той, хто розкриває йому цей секрет, є також тим, хто його захистить. Тут присутні свого роду епістемологічні роздуми стосовно об’явлення, до якого цей секрет має певний стосунок, про те, кому цей секрет відкрито і для якої мети. Бог знайшов для цього гідного реципієнта в особі Даниїла – справедливої та святої людини. Тут посередництво людини є незамінним, бо Господь, як і раніше, вирішує залишитися за лаштунками. Функцією цього ізраїльтянина при дворі є функція тлумачення «знаків». «Знаки», які треба прочитати, є повсюди, а всім вавилонським експертам із ворожіння необхідно, щоб Даниїл розповідав, що вони означають.

Духовна вищість Даниїла походить не від його власних здібностей, а від «Небесного Бога» (в. 19). Цей божественний титул, який поширили перські володарі, уже присутній у Бут. 24:7. Молитва Даниїла із подякою за роз’яснення царської таємниці закінчується у в. 23. Це дає нам деяке уявлення про юдейські літургії арамейською мовою та про вплив на них девтерономічного богослов’я (див. головним чином Дан. 9).

Даниїл урочисто був заявив, що «[Бог] зміняє часи та пори року» (в. 21; див. 7:12) – це полемічний випад проти вавилонської астрології (а також проти еліністичного «фатуму»). Із цього погляду наш духовидець оголошує Навуходоносорові про настання «кінця днів» (в. 28), тому що час не є циклічним – це не колесо, що обертається навколо своєї осі та регулярно приносить нам на своїх спицях «нескінченне повернення» того ж самого. Та хай там як, при такому значенні терміна «кінець» ми, як і раніше, близькі до класичного розуміння: цар передбачив кінець своєї імперії, так само, як і всіх інших імперій, але «есхатон» відкладається – це знак того, що наш текст міститься десь між занепадом практики пророкування та зародженням апокаліптики.

2:29-45 становлять третю частину подій, які відбувалися. Даниїл стає перед цареві очі, впевнений, що істина є самоочевидною, незаперечною і такою, що звільняє. Подібно до Мойсея, котрий повертається до фараона, зазираючи в обличчя небезпеці, Даниїл робить сміливий учинок. Акцент у цій історії поставлено не на внутрішніх якостях провісника, а на вірності Бога Своїм слугам. Зміст сну розкрито (вв. 31-35). Цар бачив величезного колоса, виготовленого з різних матеріялів. У той час справді існували величезні за розміром статуї, про які автор цієї книги міг знати, як-от, для прикладу, у Тебах, Родосі або ж Вавилоні (пор. із Історією Геродота, І. 183). У цьому випадку статуя має чотири частини, згідно з нині відомою схемою, що ділить історію на період чотирьох імперій – які домінували на стародавньому Близькому Сході від VI до II ст. перед Р Хр., – таких, як: Вавилон, Мідія. Персія та Македонія/Греція, – причому, остання розпадається після смерти Олександра Македонського; при цім Селевкіди отримують Сирію, а Птолемеї – Єгипет. Ця чотириелементна схема – давня. Вона присутня ще в Гесіода (VIII-VII ст. перед Р. Хр.), у праці Діяння та епохи, 109-201; у Полібія (202-120 рр. перед Р. Хр.), у праці Історія, 38:22; та в Овідія (43 р. перед Р. Хр. – 28 р. після Р. Хр.), у праці Метаморфози, І. 89-150. У самій же Біблії див. Бут. 4:17-18; Зах. 1:18-21; 2:6 та в інших місцях. Згідно із Книгою пророка Даниїла на зміну цим жахливим імперіям прийде позаісторичне царювання Бога (а не якась п’ята імперія).

Згідно із тим давнім списком, першою приходить Асирія, та все ж Книга пророка Даниїла починається з Вавилону – держави, яка зруйнувала Храм і відправила у вигнання Даниїла та його народ, – тим самим зсуваючи передбачену хронологію вперед. Тут «золота голова» – це Навуходоносор вавилонський (2:37-38). Він – «цар над царями» (перський титул) і царствує «скрізь, де мешкають людські сини, польова звірина та птаство небесне» (в. 38), відповідно до міту про найпершу істоту людську (див. Єз. 28). Царі вавилонські обіграють цей міт, утримуючи диких тварин у своїх звіринцях, як символ свого вселенського домінування (див. Єр. 27:6 та 18:14). Людські імперії започаткував Навуходоносор, й вони існуватимуть аж до кінця часів як якісь окремі утвори, заздалегідь приречені на загибель. Це чотири окремі царства, які можна розглядати як одне ціле, що заслуговує осудження через їхнє ідолопоклонство.

На зміну Вавилонові приходить Мідія (2:39). Потім з’являється Персія, а четверта імперія/царство – грецька/-е. Грецька імперія є сильнішою за попередню, яку вона цілковито знищила, але її безпрецедентне розширення опиратиметься на слабкий підмурівок. «Ноги» цієї імперії частково залізні – це характерний для цього царства метал, а почасти – «гончарна глина». Цілісність завоювань Олександра насправді була ефемерною. Серед інших, Селевкіди в Сирії та Птолемеї в Єгипті оскаржували його завоювання.

Оскільки ноги цього колоса частково є глиняними, то невеличкий камінь – це все, що потрібно, щоб завалити таку величну споруду. На відміну від цього, сам цей камінь не піддається руйнуванню. Величезне значення має те, що цей камінь «сам, не через руки… вдарив боввана» (в. 34; у письмових працях талмудистів цей камінь – Месія; так само – і в деяких працях Учителів Церкви). У Книзі пророка Даниїла Бог діє незалежно від політики «смертних». Той камінь стає горою, наповнює собою всю землю та давить собою всі імперії (вв. 44-45). Фактично, згідно з в. 35, той камінь стає великою скалою – цей термін у Писанні регулярно асоціюється з Божою присутністю; пор. із Чис. 20:8; Втор. 32:4-18; Іс. 8:14; 51:1.

2:46-49, четверта частина, показує Навуходоносора, розпростертого ниць перед Даниїлом, котрий, що несподівано, не протестує проти цього. Цей текст узгоджується з біблійним пророцтвом: одного разу всі народи світу муситимуть упасти ницьма перед народом Ізраїлю та принизитись (пор. із Іс. 49:23; 45:14). Крім того, тут можливий натяк на легенду, згідно з якою Олександр Великий справді був розпростерся ниць перед первосвящеником Симоном, кажучи: «Це не перед ним я вклоняюся, але перед Богом, котрий удостоїв його сану первосвященика» (Йосип Флавій, Аnt. 11.8. 5). Великий завойовник також шокував своїх ліберальних генералів тим, що вимагав аби його азіятські підданці розпростиралися перед ним ниць. Це в подальшому подало приклад для його наступників, який таким чином себе обожнювали. Даниїла 2:46 «демітологізує» цю практику, змусивши позірного бога – Навуходоносора – поклонитися людині, Даниїлові.

Вірші 48-49 розповідають про просування по службі Даниїла та його побратимів. Ізнову чітко прослідковується паралель із Йосипом в Єгипті, а хтось згадує і Мордехая із Книги Естери (8:1-2). Остання примітка в цій главі про розподіл обов’язків між Даниїлом і його трьома побратимами готує нас до читання наступної глави, в якій, що найдивніше, сам Даниїл відсутній.

Попередній запис

Даниїла 1

1:1-21 – Представляємо Даниїла та його побратимів Це своєрідна передмова. Уже на цьому етапі зрозуміло, що цикл оповідань про Даниїла ... Читати далі

Наступний запис

Даниїла 3

3:1-18 – Навуходоносор установлює золотого боввана У цьому новому протистоянні із силами язичників Даниїл не з’являється. Септуагінта додає одну дату ... Читати далі