Життєве середовище Книги Даниїла

З огляду на сказане вище стає можливим розгадати Sitz im Leben (життєве середовище) Книги пророка Даниїла. Вона була написана у відповідь на:

а) гоніння Антіоха IV Епіфана;

б) елінізацію Близького Сходу (з його завоюванням Олександром Македонським);

в) нездійснення більш ранніх пророкувань про сподіване (згідно з якими руйнування Єрусалиму вавилонянами та вигнання юдеїв були останньою карою Божою, за якою обов’язково мало настати славетне відновлення).

Феномен «елінізації» – процес, за допомогою якого «західна» культура та спосіб життя розповсюдилися на Близькому Сході, – заслуговує на роздуми. Нові міста були засновані за зразком грецького поліса. Надзвичайно популярні грецькі спортивні змагання (в оголеному вигляді), громадські лазні, сакральна проституція обох статей, оргіястичні святкування і т.д. для благочестивих євреїв були не що інше, як мерзота. У громадській сфері тих, хто опирався привабливості грецького способу життя, вважали відсталими та невихованими. В Єрусалимі «еліта» (або ж панівні класи) була відкрита для елінізму, і тягар відповідальности лежав саме на ній, коли було розв’язано гоніння проти юдеїв. Саме «еліта» вимагала інтервенції Антіоха IV проти їхніх братів-євреїв у 167 р.

Даниїл розглядав Антіохове гоніння як останню хвилю зла в історії, а елінізацію – як остаточне випробування праведників. Для нього нездійснення пророкування було знаком кінця тієї епохи та пришестя позаісторичного/ангельського управління.

Загальні контексти для інтерпретації

Первісні історичні контексти

Дата остаточного укладення Книги пророка Даниїла є більш точною, ніж у випадку з іншими біблійними книгами. Це завдяки тому фактові, що цю дату непрямо зазначено в самому тексті. У Даниїла 11 автор розглядає певні події, які призвели до тогочасного Антіохового гоніння проти юдеїв, використовуючи злегка завуальовану мову, але з доволі конкретним посиланням на історичні факти. Затим, у вв. 40-45, він прогнозує кінець тирана в стилі, який різко контрастує із попереднім. До тієї пори, поки це «пророкування» було post eventum (ретроспективним, таким, що представляло минулі історичні події як такі, що мають іще трапитись), інформація була історично коректною. Та все ж, коли цей текст звертається таки до майбутнього насправді, він перестає бути точним. Смерть тирана тут описано на прикладі ворога, котрий упав «на Ізраїлевих горах» (Єз. 39:4; пор. із Іс. 10:5-11; 31:8-9; Єз. 38-39; див. також Зах. 14:2; Йоіл. 3:2; Іс. 14:25). Таким чином, ми знаємо напевне, що Даниїла 11 було написано ближче до кінця періоду гоніння та незадовго до Антіохової смерти в 164р. до Р. Хр.

Авторство

Книга пророка Даниїла є псевдографом (твором, що його приписують іншому – несправжньому – авторові). Псевдографічний жанр став найпопулярнішим у період Другого Храму – у той час, який співпав із періодом відмови від тогочасної практики пророкування (пор. із Захарії 13). Наступники пророків мали власні претензії на проголошення об’явлення, приписуючи свої праці добре відомим духовним лідерам давніх часів.

Проблема визначення авторства полягає в разючих відмінностях етосу в обох половинах книги. Труднощі пов’язані не тільки з відмінністю жанрів – а отже, стилів, – але й атмосфери: у той час, коли в «Даниїла А» чужоземні царські двори готові просувати юдеїв на найвищі пости і є навіть відкритими до надолуження за кривди, завдані своєю ж несправедливістю, то «Даниїла Б» подає читачеві набагато загрозливіші демонстрації влади з боку чужоземних царств, та ще й із воістину катастрофічним ставленням до всякого володарювання, що мало місце в історії. Частина книги під умовною назвою «Даниїла А», безумовно, існувала ще задовго до укладення апокаліптичної частини. Ті історії належали до циклу передань про Даниїла (або ж Данела), який міг брати початок іще в ханаанському фольклорі. Існування такого циклу останнім часом було доведено завдяки відкриттю серед сувоїв Мертвого моря так званої Молитви Набоніда (4QPrNab) та апокаліпсису Псевдо-Даниїла (4QpsDan). Останні документи датують І ст. перед Р. Хр., але вони відображають старішу традицію. До них необхідно додати «грецькі доповнення» до Книги пророка Даниїла, які почасти будуть згадувані нижче та створення яких також походить із того ж самого періоду. На цьому тлі автор Книги пророка Даниїла переробив наявний матеріял у його теперішній вигляд, аби подати алюзії до проблем, характерних для II ст. перед Р. Хр., як, для прикладу, приписи щодо харчування (або кашрут [kashruth]) у 1:5-8, (само-)обожнювання царя в 6:6-10 та смерть мучеників у 3:19-21 і 6:17-23.

Канонічні контексти

Книга пророка Даниїла проливає світло на творення біблійного канону. Вона належить до третьої частини – до Кетубім (ketubim – «Писання») – єврейської Біблії, а в грецькому перекладі (Септуагінті) – до другої частини, або ж Небіім (nebiim – «Пророки»). Така відмінність класифікації, мабуть, відображає недовіру фарисеїв щодо апокаліптичного жанру. Мало того, можна стверджувати, що натхнення в Даниїла посередньої якости, оскільки він широко застосовує цитати зі своїх попередників: для прикладу, гл. 9 базується на Єремії 25 та 29, а десь в іншому місці він цитує Авакума та Девтеро-Ісаю. Цікавим є судження із талмудичного тексту, як-от b.Sanh 94а, що Даниїл був і нижчим (за рангом), і вищим від (останніх пророків) Огія, Захарії та Малахії, «…бо вони були пророками, а він не був. Але він мав над ними перевагу в тому, що бачив видіння, якого не бачили вони». Між іншим, можна зауважити, що Книгу пророка Даниїла тут не порівнюють із книгами пророків періоду вавилонського полону – незважаючи на її показну появу на світ у Вавилоні VI ст. до Р. Хр., – а тільки із книгами пост-вавилонських пророків!

Та хай там як, Книгу пророка Даниїла потрібно розглядати не тільки в контексті (ворожбитської) мудрости, але й пізньої (часів Другого Храму) пророчої традиції. Заслуговують на увагу модифікації, які Книга Даниїла вносить до цієї традиції. Вище, згадуючи Даниїла 7, ми побачили поновну появу міту. Разом із (пост-)вавилонським пророкуванням про спасення, що фактично доведено, відбулася есхатологізація (проекція на найвіддаленіше майбутнє) культової традиції про Сіон-Давида та повторне використання мотиву боротьби із хаосом, таким усюдисущим у міті (див. Іс. 43:16-18; 51:9-11; пор. із 8:7-8; 28:15). У довавилонських поняттях усякого ворога розглядали як батіг для покарання народу Ізраїлю, але в Книзі пророка Даниїла не так. Недруг громади є також і ворогом для Бога – ця тема вже присутня, наприклад, в Ісаї 10, але відтепер набирає апокаліптичних ознак: пор. із Єз. 38-39; Зах. 12-14; (Юдт. 1-3).

У такому ж дусі мотив язичницького правителя, котрий сходить на небеса, щоби встановити свій трон понад зірками, – найвище вираження його зарозумілости (див. Дан. 7), – трапляється вже в Іс. 14 (вв. 3-15) – це ламентація, в якій відчувається глибокий вплив мітології. Більше того, згідно зразка з Єз. 1 і 43 цей мотив з’являється знову в Дан. 7:13 культове (і мітологічне) бачення Бога. Бог є цар царів, і Даниїл приписує цій квазі-іпостасі, що сидить праворуч від Старого днями, роль верховного судді, беручи за зразок викликання ангела з аналогічними функціями в Єз. 8-11 та 43. І справді, паралелі з Єз. 8 вражають (як і з тих же причин важливе порівняння з Пс. 110). Антропоморфна постать ангела, котра присутня в Єзекіїля, а потім і в Даниїловому «Синові Людському», – міст між двома світами, небесним та земним. Це є фундаментальним поняттям у жанрі апокаліпсису.

Попередній запис

Характер книги

Книга пророка Даниїла відображає собою складний процес її укладання. Перша половина книги складається із коротких оповідань із пророком Даниїлом як ... Читати далі

Наступний запис

Використання в Синагозі та Церкві

Важливою віхою на шляху до зарахування Книги пророка Даниїла до біблійного канону є 1Мак. 2:59-60 (приблизно кінець ІІ ст. перед ... Читати далі