Використання в Синагозі та Церкві

Важливою віхою на шляху до зарахування Книги пророка Даниїла до біблійного канону є 1Мак. 2:59-60 (приблизно кінець ІІ ст. перед Р. Хр.), де Маттатія закликає своїх синів пам’ятати про мучеництво в печі Ананії, Азарії та Мисаїла, а також про Даниїла в лев’ячій ямі (див. також 3Мак. 6:6-7, датовану І ст.). З іншого боку, цю книгу вважають такою, що має свій початок у так званих доапокаліптичних текстах (таких, як Єз. 38-39; Тріто-Ісая [55-66]; Книга Йоіла та Книга Захарії), а також апокаліптичних частинах «міжзавітного» документа, названого 1Еноха (деякі частини якого датовані III ст. перед Р. Хр.).

Що стосується Євангелій, то найбільш разючим штрихом, який показує глибокий вплив Книги пророка Даниїла, є, звісно, вираз «Син Людський» в устах Ісуса. Як добре відомо, часом важко вирішити, чи це є просто спосіб говорити про себе, використовуючи першу особу однини, чи загальний термін для людства, чи, знову ж таки, титуловане найменування небесної есхатологічної постаті (пор. особливо з Мр. 13:26 та Мт. 24). Ісус справді згадує в деяких місцях про «Сина Людського» як есхатологічну особу (в Даниїла 7-8).

Вплив Книги пророка Даниїла на Євангелія та Об’явлення Івана Богослова

Неоднозначність виразу «Син Людський» добре послужила темі євангелиста Марка про «месіянську таємницю» Ісуса: як людина Ісус мав страждати і померти (Мр. 8:31; 9:31), а як очікуваний, мав повернутися в славі, оповитий небесними хмарами (Мр. 8:38; 13:26; 14:62). Така ж сама діялектична концепція присутня від початку до кінця в Євангелії від Івана. Там наголос зроблено на преекзистенції Ісуса та на Його есхатологічному судові Божому, який, як це не парадоксально, вершиться вже під час Його земної діяльности (див. головним чином Ів. 3 та 5). В Євангелії від Матвія, де поняття Небесного царства є центральним, Сина Людського описано як царського суддю, як, наприклад, у Даниїла 7 (Мт. 13; 16; 24; 25). Син Людський, якому належить остаточний Божий суд, також є темою, присутньою в Мр. 8:38; 14:62; Об. 1:7; 14:14. У цих текстах «прихід у хмарах» указує на рух униз із небес на землю, і ця сцена є есхатологічною. Часом ми розуміємо такий рух як перехід із землі на небеса, і тоді з’являється натяк на Христове вознесення (див. Мт. 26:64; Лк. 22:69; Дії 7:56).

Книга Об’явлення Івана Богослова заслуговує на особливу увагу. Тут «той, хто схожий на сина Людського» є постаттю ангела, який, таким чином, повертає, можливо, до первісного значення цього слова (див. нижче в Дан. 7). Через своєрідне об’єднання двох варіянтів тексту як особа «Старого днями», так і особа «того, хто схожий на сина Людського», означають в Об’явленні Івана Богослова Христа прославленого. Природно, що деякі цікаві моменти використання Книги пророка Даниїла в НЗ трапляються в патристичній літературі, де існують чотири варіянти застосування видінь Даниїла щодо особи та духовного служіння Христа: (1) щодо Його людської природи; (2) щодо Його небесного походження; (3) Його вознесення; (4) Його другого пришестя.

Сучасне значення

В обох частинах Книги пророка Даниїла історію розглядають як цілісну та як вселенську – торжества такого розуміння історії в Європі довелося чекати аж де XVIII століття! Окрім того, історія є неповторною: події відбуваються лише раз. лінеарно, мають свій початок і кінець. Кожна з наступних «імперій», що постають одна за одною, стає ще гіршою, ніж її попередниці, аж поки не приходить абсолютне зло, «втілене» в тирана, подібного якому світ раніше ніколи ще не знав. Антіоха IV Епіфана в II ст. перед Р. Хр. вважали очільником «четвертої імперії» (або ж «четвертим звіром»). Він затьмарив собою всі попередні прояви зарозумілости та жорстокости і спричинив в Ізраїлі «остаточну» кризу, навіть здобувши при цьому завдяки обману прихильність деяких ізраїльтян; і сила його зла зайшла так далеко, що була спроможною навіть змести деякі зірки з небес (8:10). Така візія не виглядає в наші дні незвичною, а апокаліпсис проголошує незмінну надію на те, що Бог обов’язково візьме гору над злом, і якщо не в людській історії, то поза нею, після кінця світу.

У Книзі Даниїла проголошено життєствердну істину, що смерть (як особиста, так і колективна) не є останнім словом Бога. Даниїла 12 – перший біблійний текст, в якому показано віру у воскресення праведних – тих, чия вірність своїй релігії привела до мучеництва (див. 1Мак. 1:49-64; 2Мак. 6-7), яке пізніше отримало назву єврейською мовою «кіддуш ха-Шем» (qiddush ha-Shem) – освячення імени Божого.

За воскресенням слідує вселенський Божий суд. У Даниїла 7 для останнього суду над світом ставлять небесні престоли. Ця незвичайна, як і всі інші елементи тексту Даниїла 7, ідея здобула негайний і тривалий успіх. Найбільше вражає згадування «Старого днями» у парі з небесним образом того, хто являється провидцеві як «той, хто схожий на сина Людського». Такий апокаліптичний прорив назавжди змінив для Ізраїлю характер його месіянських сподівань. Місія Ісуса якраз і є сповненням такого сподівання.

У наш час апокаліптичні надії плекають християнські апокаліптичні секти, котрі часто абсолютно серйозно розуміють значення цих текстів буквально, а отже, – неправильно. Ці секти вираховують дату другого пришестя, незважаючи на застереження в Мр. 13:22, і вони вже не раз почергово ідентифікували четвертого звіра (див. також Об. 13:18) із кожним тираном XX століття. Така буквалістська інтерпретація не тільки виявляється раз по раз помилковою, але й стає перешкодою для правильного розуміння апокаліпсису, послання котрого насправді є посланням надії посеред відчаю. І таке послання не варто зводити до фантастичних спекуляцій.

Попередній запис

Життєве середовище Книги Даниїла

З огляду на сказане вище стає можливим розгадати Sitz im Leben (життєве середовище) Книги пророка Даниїла. Вона була написана у ... Читати далі

Наступний запис

Даниїла 1

1:1-21 – Представляємо Даниїла та його побратимів Це своєрідна передмова. Уже на цьому етапі зрозуміло, що цикл оповідань про Даниїла ... Читати далі