Характер книги

Книга пророка Даниїла відображає собою складний процес її укладання. Перша половина книги складається із коротких оповідань із пророком Даниїлом як мудрим єврейським придворним у Вавилоні (Даниїла А), а друга половина – це апокаліпсис із Даниїлом як візіонером (Даниїла Б). Відповідні дати походження частин А та Б значною мірою відрізняються одна від одної – оповідна частина набагато давніша за апокаліптичну. Останню можна датувати десь перед 160-им р. перед Р. Хр., плюс-мінус кілька років.

«Даниїла Б» – це перший цілком закінчений апокаліпсис у Біблії. Другий міститься в НЗ у Книзі Об’явлення. У грецькому тексті Теодотіона в Дан. 2:28,29,47 Бога названо «apokalupton mysteria» («Той, хто розкриває таємниці»). Апокаліптичний жанр уже присутній в Ісаї 24-27, в Єзекіїля 38-39, у Захарії та Йоіла 3, і з того часу його широко використовують. Нам трапляються апокаліпсиси, які ведуть своє походження з Ірану, Ізраїлю та всіх земель, куди проникало християнство; вони датовані II ст. перед Р. Хр. та пізніше. Звідтоді й аж до II ст. по Р. Хр. єврейська і християнська апокаліптична література переживала свої найкращі дні. Більша частина її зразків перебуває серед так званої «міжзавітної» літератури, як, наприклад: 1 Еноха, 2 Варуха, 4 Езри, і так далі. Обставини формування цих апокаліпсисів різняться, та тільки не їхнє зловісне послання, яке проголошує кінець цілої епохи з її політичними деспотичними режимами, а також кінець історії і цілого світу. Ці апокаліпсиси не дають жодної надії на те, що все стане краще, бо всі наступні царства стають усе гіршими і вже майже досягають своєї найнижчої точки, тобто, зла в чистому вигляді. Через це світ мав би повернутися в небуття, якби не ознаменування Богом початку Божого царювання – вічного правління, яке змете усі політичні режими, що доти мали місце в історії. На чолі царства, яке буде засноване, стане сам Бог або Божий посланець, котрого в Книзі Даниїла названо «Сином Людським» («ніби Син Людський»),

Спостерігаємо зацікавлення пророка історією. Але в той час, коли пророки зазвичай наголошували на історичних змінах в Ізраїлі (повернення із полону; навернення до істинної віри; відновлення достатку), апокаліптична есхатологія включала в себе все, що завгодно, крім надії на те, що в Ізраїлі може настати відновлення. Згідно з апокаліптичною літературою, історія сама містить у собі ключ до Божих таємниць, правду про свою погибель й осягнення трансцендетної мети в Божому царстві. А в апокаліпсисі зазвичай є свій герой, якого характеризує знання ворожби. От Даниїл і є такою ідеальною постаттю. Він уміє читати знаки, тлумачити сни, коментувати тексти, розшифровувати дивні написи і так далі. Коротко кажучи, Даниїл розуміє таємниче послання Бога, «заховане й запечатане» у творінні, й особливо в перебігу подій (пор. 12:9).

Книга пророка Даниїла представляє нам винятковий синтез історії, яку можна розглядати як чотири послідовні періоди занепаду, – тобто це візія, яка є навдивовижу близькою до міту. Такий універсальний розгляд доходить аж до того, що руйнує саме поняття «Heilsgeschichte» («історія спасення»), і це є найбільш разючим фактом (хоча й не унікальним в єврейській Біблії), котрий і досі залишається несподіваним для жанру, особливий інтерес якого лежить у площині есхатології. Есхатологія в апокаліптичній літературі є космічною, і через це – парадоксально понадісторичною, оскільки «кінець» приходить не в процесі історії, а після неї. Таким чином, стає зрозумілим, що апокаліпсиси було писано і тлумачено як політичні маніфести, котрі обіцяли пригнобленому люду започатковане Богом царство, яке принесе як Божу кару та знищення сонмищам нечестивців, так і благословення та радість перемоги гнаним.

І як наслідок, історія в Книзі пророка Даниїла, залишаючись справжньою, набуває мітичного забарвлення. Так, приміром, чергові царства описано в Даниїла 7 як чотири потворні тварини-покручі, котрі виходять із вод (первісного) океану та уособлюють початковий хаос; вони спустошують землю та дедалі більше підсилюють зло, яке досягає навіть самих небес і скидає вниз із височіні зірки (8:10). Бог покладе край такому розгулу жорстокости через створення трибуналу та делегування суду кари та влади комусь, хто є «ніби Син Людський», котрий вийде на сцену серед хмар небесних, що с певним чином відгомоном того, що було сказано про бога Ваала в ханаанськіі (угаритській) літературі. Можливо, нас здивує повторне використання міту, який так категорично засудили пророки Ізраїлю. Причиною його відродження є те, що автори апокаліпсису усвідомлювали зло як щось абсолютне. При цьому завдати поразки злу вважали важливішим завданням, ніж покарати плоть, «…бо ми не маємо боротьби проти крови та тіла, але проти початків, проти влади, проти світоправителів цієї темряви, проти піднебесних духів злоби» (Еф. 6:12; пор. із Дан. 10:20-11:1).

Подібно до інших біблійних жанрів апокаліпсис розглядає історію як таку, що має свій початок і свій кінець. Так само й людське існування без реінкарнації чи «кармінного» оновлення – це обмежене в часі життя. У цілому світі та в окремому людському житті події завжди є чимось унікальним та неповторним; існування на цій землі має межу, а цей світ існує тільки певний час.

Книга пророка Даниїла у своєму нинішньому вигляді з’являється внаслідок важкого випробування народу першим за всю його історію релігійним гонінням, ініційованим Антіохом, – котрого багато благочестивих євреїв (асидеїв) вважали остаточним та найбільшим утіленням зла. Із цього погляду зрозуміло, що видіння Даниїла не є ні абстрактними теоретизуваннями, ні натяками на події, що відбудуться через якихось двадцять два століття потому. Вони розповідають конкретно про події зі 167 до 164 рр. перед Р. Хр., коли усі єврейські релігійні практики були заборонені режимом, коли зробити хлопчикові обрізання означало призначити його для смерти, коли люди різного віку насправді помирали як мученики, поклоняючись Богові, а не кесареві.

Таким чином, читачі Книги пророка Даниїла не були збиті з пантелику такими іменами, як Навуходоносор, Валтасар, Дарій, або мітичними образами монстрів чи тварин-покручів. Вони сприймали їх як зашифровані назви конкретних політичних сил (держав) II ст. перед Р. Хр. Що дужче тирани лютують, то ближче час спасення. Коли Антіох-недолюдок прийде «до Пишного Краю» (Ізраїль) і призбируватиме перемоги та тріюмфи, коли він виступить «з великою лютістю, щоб багатьох погубити та зробити закляттямТа він прийде до свого кінця, але не буде йому помічника» (Дан. 11:41-45).

Один утиск разюче нагадує інший. Страждання моторошно одноманітні. Зло має відверто обмежений радіус винахідливости. У VI ст. перед Р. Хр. при Навуходоносорі, у II ст. при Антіохові чи в XX ст. при фашизмі, комунізмі або розгнузданому капіталізмі, доходячи до крайнього прояву шаленства, воно завжди ставало причиною зведення ідола, в якому виявлялася манія величі якоїсь безтямної особи чи системи та який вимагав тотальної відданости собі. Бовван хоч і золотий, але його черево – це крематорій, готовий пожерти всіх незадоволених, усяку вільну душу, яка не бажає розчинитися в загальній масі (див. Дан. 3).

Усяка тиранія стверджує, що вона триватиме вічно. Нацизм, комунізм і фашизм гадали, що вони існуватимуть протягом тисяч років, і жертви їхніх ідеологічних машин самі не зможуть заздалегідь передбачити кінець своїм стражданням. У відповідь на це духовидець проголошує настання того кінця настільки скоро, наскільки близьким може бути Боже царювання.

Попередній запис

Загальне введення

Оскільки Книга пророка Даниїла та Об’явлення Івана Богослова розповідають про кінець світу, – вказуючи на способи розпізнання як ознак цього ... Читати далі

Наступний запис

Життєве середовище Книги Даниїла

З огляду на сказане вище стає можливим розгадати Sitz im Leben (життєве середовище) Книги пророка Даниїла. Вона була написана у ... Читати далі