Розділ 33

33 – Реакція людей на падіння Єрусалима. Нова місія Єзекіїля

Перша частина Книги пророка Єзекіїля (гл. 1-24) зосереджена на пророцтвах про суд над Юдеєю та Ізраїлем. Друга частина (гл. 25-32) складається з пророцтв проти народів. Третя частина присвячена пророцтвам про надію. Глава 33 розкриває суть усього другого етапу проповідування Єзекіїля, що настав після катастрофи, яка охопила Юдею. Ця глава складається з кількох частин: притча про вартового, чий образ можемо застосувати до самого пророка (вв. 1-9), нарікання вигнанців на їхнє становище (вв. 10-11), відповідь Господа через пророка Єзекіїля (вв. 12-20), історичний нарис про падіння Єрусалима (вв. 21-22), реакція жителів Юдеї та відповідь Господа (вв. 23-29), Боже слово щодо ставлення слухачів Єзекіїля та реакція Господа на це (вв. 30-33).

Історична примітка (вв. 21-22), подає дату прибуття до Єзекіїля втікача з Єрусалима, а відтак і відновлення мови і свободи руху і (див. 3:25-26; 24:26-27). Єзекіїль упав занімілий, коли розпочалася облога міста. Відновивши свій голос, він став очевидним знаком для вигнанців. Його авторитет визнано.

Місія Єзекіїля на початку цього нового та вирішального етапу в історії Ізраїля підтверджена і оновлена. І якщо в першій частині Єзекіїль був пророком найбільш страшного суду, то відтепер він стає пророком найбезмежнішої та найнеймовірнішої надії. Образ вартового, вже вжитий іншими пророками, тут використано, щоб окреслити їхню роль (див. Ос. 5:8; Єр. 6:17; Ав. 2:1). Небагато образів так влучно передають сенс пророчого служіння, як образ вартового події і слова Божого. Пророки розшифровують подію для того, щоб проголосити слово Боже, готові розтлумачити його і розкрити його зміст згідно з планом Господа. Пророки очікують подію і слово. Цей образ показує основний аспект місії пророка: вимога часу. Пророки з’являються в найважчі часи. Що може бути більш необхідним у часи падіння Єрусалима, ніж голос, який проголошує значення цієї катастрофи і показує шлях, яким потрібно йти? Що більше, цей образ вказує на ще один засадничий аспект місії пророка: якщо виглядання сторожа за подіями, має сенс, то через те, що власне через його служіння обставини можуть змінитися і небезпеку можливо відвернути. Отже, ключове слово для цілої глави, навіть якщо воно не завжди проголошується – це «навернення». Тож переміна, можливість жити попри смертельну небезпеку криється в шансі, який вимагає навернення як відповіді на: «Я, говорить Господь Бог, не прагну смерти несправедливого, а тільки щоб вернути несправедливого з дороги його, і буде він жити! Наверніться, наверніться з ваших злих доріг, і нащо вам умирати, доме Ізраїлів?» (33:11).

Єзекіїль у своїх пророцтвах часто говорить про смерть та життя. В теперішній момент він особливо переймається цими двома реаліями. Занепокоєння народу у вигнанні чітко проявляється на цьому етапі: «Як будемо жити?» (33:10). Запитання гірке і повне відчаю. Вперше народ визнає свій бунт, але в цьому наріканні немає й натяку на навернення до Бога. Що більше, вірш 17 оповідає, що суперечка між Богом та народом Ізраїля триває, і народ намагається довести, що шлях Господа не є справедливим. Єзекіїль відповідає, що Бог не лише справедливий, а й великодушний, бо пропонує життя, якщо буде відповідна реакція на Його пропозицію. Вірші 12-20 є спорідненими з Єз. 18, і це очевидно, адже вони перейняті турботою про майбутнє Ізраїля як спільноти, як народу; гл. 36; 37; 40-48 підтверджують цю тезу. Проте в гл. 18 та 33:12-20 (так само як у вв. 1-9, але в іншому аспекті) пророк підкреслює важливість особистої відповідальности, використовуючи юридичний і навіть казуїстичний метод, зазвичай притаманні священикам. Виконуючи свої обов’язки, священики надавали великого значення особистій відповідальности вірних за їхню поведінку. Крім того, після занепаду соціяльних та релігійних інституцій було необхідно звернути увагу на поведінку кожної людини. Отож Єзекіїль був наражений на ризик подання ригористичного образу, відмінного від з реальности – кожна людина відповідальна за усі свої вчинки. Коли поведінка змінюється, накопичення праведних учинків не гарантують життя, так само як накопичені неправедні вчинки необов’язково призводять до смерти; лише взаємини та сопричастя з Господом або дистанціювання і відділення від Господа, як джерела життя, мають значення.

Коли вигнанці (вв. 30-33) почули нову проповідь Єзекіїля, вони знову реагують так само, як і раніше: з поблажливою іронією. Тут бачимо ще одну характерну ознаку проповіді пророка: вона завжди направлена проти загальноприйнятої поведінки. Коли народ живе безпечно і не помічає, що перебуває на межі згуби, пророки погрожують покаранням і закликають до навернення до Господа. Коли ж народ у відчаї після здійснення покарання, вони проголошують надію попри все. Доказом необхідности пророків є власне той факт, що більшість з них були прийняті з насмішками або ж переслідувані.

Реакція відрізняється, залежно від обставин в які потрапляє та чи та людина. Юдеї, які залишилися в Єрусалимі та його околицях, мають абсолютно інший погляд на реальність (вв. 23-29). Оскільки вони не були «покарані» вигнанням і залишалися на цій землі, то вони претендують на старі обітниці, особливо ті, що є особливо присутні в Книзі Второзаконня (Втор. 1:8; 6:10; 9:5; 30:20; 34:4). Події, що сталися, нічого їх не навчили. Вони не думають про навернення, принаймні не більше, аніж їхні родичі у вигнанні.

Попередній запис

Розділи 25-32

25-32 – Пророцтва щодо народів Пророцтва про покарання Ізраїля сповнились, тож саме час для пророцтв щодо інших народів. Лише після ... Читати далі

Наступний запис

Розділ 34

34 – Пастухи та вівці; Господь, добрий пастир Ця глава посідає важливе місце в Книзі пророка Єзекіїля, а також у ... Читати далі