Розділи 25-32

25-32 – Пророцтва щодо народів

Пророцтва про покарання Ізраїля сповнились, тож саме час для пророцтв щодо інших народів. Лише після цього будуть пророцтва про надію. Цей «богословський» порядок пророцтв у пророчих книгах є логічним. Єзекіїль про це ясно говорить у 28:24-26: нарешті усі отримали своє і стало можливим звернути погляд у майбутнє. Інші пророчі книги містять подібні пророцтва, наприклад, Ам. 1-2; Іс. 13-23; Єрем. 46-51; Зах. 2:4-14. Сусідні цивілізації також мали тексти з подібними пророцтвами. Здебільшого це засудження інших народів. Пророки, провидці виступають як речники божків цих народів, які захищають «свої» народи від чужинців. Під час політичних та військових конфліктів ці пророцтва можуть відігравати роль магічних та дієвих гарантій.

Такі пророцтва знаходимо і в пророчих книгах Біблії, наприклад, в Єз. 25. Вони свідчать про закоріненість пророка в культуру і релігійну ментальність свого часу. Але попри те, що біблійні пророки належать до цієї ментальности, вона їх не обмежує, бо їхній світогляд набагато ширший, навіть у царині пророцтв щодо народів. Інші пророцтва, наприклад у гл. 26-32, вирізняє значно більша літературна і богословська цілісність. Зрештою, є також пророцтва про спасення чужоземних народів, наприклад Іс. 19:18-25; Соф. 3:9-10. Ці пророцтва рідко використовують у літургії, вони не є популярними в богословських концепціях СЗ, але вони є дуже важливими для того, щоб зрозуміти та оцінити служіння пророків, які виросли в певній соціяльній та політичній культурі, а водночас часто виходять поза її межі.

25 – Проти сусідів Юдеї

Ця серія розпочинається п’ятьма пророцтвами щодо найближчих сусідів, чиї землі були на схід та на захід від Юдеї, щодо чотирьох народів – аммонітів, моавитян, едомітів та філістимлян. Усі чотири народи мали досить часті і бурхливі стосунки з Юдеєю та Ізраїлем упродовж усієї історії. Перші два народи в особливий спосіб пов’язані з Ізраїлем, як про це свідчить Бут. 19:30-38. Що більше, едоміти є братнім народом (Втор. 23:7), як показує цикл Якова (Бут. 27-33). Що ж до взаємин Ізраїля з філістимлянами, то здебільшого це було протистояння, хоча Давид працював на них, а декого з них зачислив у свою армію (1Сам. 27; 2Сам. 8:15-18).

Ці звинувачення добре відомі. У вв. 6, 7, 15-17 аммоніти та моавитяни зазнають докорів за те, що виявляли невимовну радість від нещастя, яке охопило Юдею та Єрусалим, і сподівалися на вигоду від нього для себе. Господь з’являється перед ними як месник Божого народу. Перше пророцтво щодо аммонітів містить іще одне звинувачення (вв. 2-5). Аммоніти опоганили святиню, землю та ввергли дім Юди в неволю. Вірші 8-11 засуджують моавитян за те, що вони ставилися до дому Юди як до будь якого іншого народу, а отже, Господь-Ягве для них не був вищим за усіх інших божків. Покарання різноманітні, але щоразу в цих ситуаціях є першочергово важливою є зміна ситуації.

26-28 – Пророцтва щодо Тира і Сидона

Прочитавши ці три глави, переживаємо неминуче відчуття пригнічености від цих невблаганних пророцтв. Насправді, важко повернути тексти, написані Єзекіїлом, до початкового стану, до того, як до них було додано безліч коментарів. Остаточний варіянт містить різноманітні пророцтва про покарання Тира (26:1-6, 7-14, 15-18, 19-21; 28:1-10) і дві жалобні пісні (27:1-36; 28:11-19), які здебільшого підпорядковані правилам цього літературного жанру. У 28:20-23 знаходимо і узагальнене пророцтво щодо стародавнього міста Сидон. Останні три вірші (24-26) слугують висновком до гл. 25-28.

Тир був побудований на острові дуже близько до узбережжя. У часи Єзекіїля він став центром і символом економічної могутности фінікійців. У період політичної нестабільности того часу Тир був частиною антивавилонської коаліції, представники якої прибули до Єрусалима, щоб організувати повстання (Єр. 27:1-11). Могутність Тира була важливим аргументом для Юдейського царства. Але вавилоняни тримали місто в облозі протягом тринадцяти років. Тому місто значно ослабло, хоча й не було зруйноване ані пограбоване, на противагу тому, що передрікає Єзекіїль у гл. 26-28 (див. особливо 26-21; 27:36; 28:19). Висловлювання Єзекіїля націлені на те, щоби позбавити жителів Юдеї будь-яких ілюзій щодо допомоги, якої вони могли очікувати від Тира. Певні пророцтва, що стосуються часів після падіння Єрусалима, вказують на те, що замість того, щоби надати допомогу Єрусалимові, Тир отримав вигоду від його падіння (26:2).

Ще однією темою, якої автор торкається в цих пророцтвах, є засудження гордині фінікійського міста. Гординя – це результат його успішної торгівельної діяльности і наслідок його «мудрости». Мудрість проявляється однаково як у поведінці політиків, так і в середовищі ділових людей, але спричиняючи сп’яніння від тріюмфу, вона переростає в гординю. Цей аспект гордині Тира набуває особливого забарвлення в жалобній пісні гл. 27 та в пророцтві і жалобній пісні 28:1-19. Мітологічні теми про перших людей, які хочуть бути, як боги, чітко прослідковуються, особливо в цій останній главі. Теми про первісну щасливість і досконалість, падіння і вигнання з місця проживання разом з богами використовуються в довільній манері. Автор нагадує нам про Бут. 2-3, навіть якщо в цій книзі теми розкриваються дещо інакше. Що більша гординя і вивищення на початку, то глибше падіння. Знову прочитаємо про Тир у досить дивному контексті в 29:17-20.

Вірші 24-26 – це літературний та богословський підсумок композиції гл. 25-28. Усі постають перед судом – як Ізраїль, так і сусідні народи, які визнані винними в негідному ставленні до Божого народу. Ціла низка пророцтв щодо Єгипту мала б бути розташована перед останніми трьома віршами, щоби могли розпочатися пророцтва надії для Ізраїля.

29-32 – Пророцтва щодо Єгипту

Це останній блок пророцтв проти народів. У ньому можна виділити вступ та підсумкову частину, а також підрозділи, такі як 29:1-16; 29:17-21; 30; 31; 32:1-16 (текст написаний у стилі ламентації, хоча насправді цей фрагмент не належить до цього жанру); 32:17-32. В цих главах знаходимо численні мітичні та квазі-мітичні образи, і дуже непросто в цьому неодноразово переробленому тексті відрізнити слова Єзекіїля від слів його коментаторів.

Єгипет завжди посідав особливе місце в історії Ізраїля та Юдеї. Єзекіїль визнає Єгипет місцем народження свого народу, а водночас і місцем початку їхнього бунту проти Господа (гл. 20). Він добре обізнаний з особливостями політичних взаємин, зокрема, як царство фараонів завжди приваблювало Юдею. (гл. 17; 19; 23). У цих заключних пророцтвах проти інших народів Єзекіїль засуджує нахабство, велич та могутність Єгипту не як такі, а через той шкідливий вплив, який вони справили на Юдею. Єгипет – це пастка та ілюзія par excellence. Розвиваючи образ, вже використаний в Іс. 36:6, де Єгипет – це зламана тростина, яка ранить того, хто обіпреться на неї, автор дає чітке послання, в якому використовує цілу лавину викривальних слів та образів, щоб описати вади Єгипту.

Маємо зрозуміти, що існує контраст між тональністю пророцтв щодо Єгипту та пророцтв щодо Вавилону, а також звернути увагу на те, як Єзекіїль сприймає їхні взаємини. Вавилон, попри те що Єзекіїль називає його найлютішим між народів (30:11; 32:12), відіграє позитивну роль, яку відводить йому Господь у планах щодо Ізраїля. В такому розумінні 29:17-21 – це особливий текст. Це найбільш пізній текст з усієї книги, якщо ми вважатимемо достовірною дату, зазначену в 29:17. Пророцтво Єзекіїля щодо долі Тира, яке було доручено Навуходоносору (27:1-6, пояснене в 27:6-14), не було здійснене. Тир не був пограбований чи зруйнований Навуходоносором. Згідно з 29:17-21, Єгипет було віддано вавилонському царю, щоб компенсувати те, чого він не отримав від облоги Тира, отже: «За працю його, яку він робив у ній, Я даю йому єгипетську землю, бо вони це зробили Мені, говорить Господь Бог». Очевидно, що критерій здійснення пророцтва не був дотриманий, коли йшлося про те, які тексти біблійних пророків вважати частиною Святого Письма. Історія з текстами Єзекіїля – це непоодинокий випадок (див. Ам. 7:7-9). Дуже важливо пам’ятати усе викладене, щоб правильно зрозуміти справжню природу біблійних пророків. Вони не є провидцями. Вони лише спостерігають за подіями і за життям людей та розкривають або представляють глибинне значення цих подій, завжди у світлі віри Ізраїля. Немає сумніву, що Єгипет став пасткою для Юдеї в той час, коли спасення Юдеї полягало в підпорядкуванні вавилонянам, але ще більш очевидним є те, що Єзекіїль прагне переконати людей покладатися лише на Господа. Він намагається запобігти ідолопоклонському культові сили і влади, до якого могли б призвести союзи з великими державами. Проте пророцька концепція, яка передбачає, що Бог безпосередньо спричиняє повороти і викрутаси історії, концепція, на якій базувалося віщування пророків, не є складовою частиною християнської віри.

Ще одним неочікуваним елементом у фрагменті, що стосується Єгипту, є пророцтво в 29:13-16. Після того, як Єгипет спіткає та сама доля, що й Ізраїль – розпорошення, Єгипет знову буде об’єднаний Богом. Насправді він не буде вже більше могутньою державою, а лише скромним царством. Обітниця не є такою великодушною, як в Іс. 19:18-25, але Єгипет буде відновлений.

Попередній запис

Розділи 23-24

23 – Дві сестри У цій главі Єзекіїль іще раз змальовує історію свого народу, використовуючи мову символів. На противагу гл. ... Читати далі

Наступний запис

Розділ 33

33 – Реакція людей на падіння Єрусалима. Нова місія Єзекіїля Перша частина Книги пророка Єзекіїля (гл. 1-24) зосереджена на пророцтвах ... Читати далі