Розділи 18-19

18 – Хто відповідальний?

Підстава для дискусії в цій главі представлена у в. 2. У ньому цитовано – для того, щоб спростувати – популярне твердження, висловлене в прислів’ї, що, мовляв, діти повинні платити за злочини своїх батьків. Характер дискусії позначився на побудові цієї глави і надалі помітний у вв. 19, 25, 29 і, побічно, у в. 23. З огляду на катастрофи, що стаються одна за одною, та супроти численних нещасть, які передвіщає пророк, постає питання: «Чия це вина?», Єзекіїль відповідає на дражливі питання свого народу Дійсно, згідно з пророцтвом, наближалося лихоліття, що більше, наближалися нещастя, які ще мали статися, тому постає запитання: «Чия це вина?» Адже катаклізми були такими потужними, що не могли бути спричинені лише гріхами одного покоління.

Ця дискусія є серцевиною Книги Єзекіїля. Вона буде виникати ще кілька разів, оскільки перед тими, що слухають зловісні передвіщення пророка, постійно постають подібні питання. Проте, ставлячи собі запитання, слухачі не в змозі вийти поза межі власної ментальности, «корпоративної особистости», яка також може бути названа «колективною відповідальністю». Ці поняття окреслюють взаємини між особою та спільнотою і навпаки. Вони охоплюють усі аспекти життя групи в теперішньому, минулому та майбутньому: «А Я, ось Свого заповіта укладаю Я з вами та з вашим потомством по вас» (Бут. 9:9).

У своїй відповіді Єзекіїль використовує правничу мову. Спершу представляє справу (вв. 5, 10-11а, 14); далі під час її розгляду описує негідну поведінку підсудного (вв. 6-9а, 11-13а, 15-17а); і нарешті відбувається винесення вердикту про те, винний підсудний чи невинний. Книга Левит (пор. гл. 13, а також інші) описує цю процедуру так, як її виконували священики.

У вв. 1-4 Господь відповідає на скарги людей, проголошуючи, що лише Він є володарем життя, та нагадує основний принцип, який повторюється у в. 20: «Та душа, що грішить, вона помре».

Вірші 5-9 показують суд над праведником: вирок винесено, ця людина буде жити. У вв. 10-13 йдеться про його неправедного сина, який помре за свої гріхи. А от вв. 14-17 розповідають про сина, який не наслідує поганий приклад свого батька, а тому житиме. Щоразу, з певними варіянтами, опис правильного шляху полягає в перечисленні всіх дій і постав, що визначають праведність чи неправедність. Треба зазначити, що окрім гріха ідолопоклонства цей перелік особливо наголошує на гріхах у сфері людських взаємин, стисло окреслених висловом «робить право та справедливість» (в. 5).

У вв. 19-20 люди не сприймають того, що праведний син не страждатиме через гріхи батька. Єзекіїль нагадує їм принцип, викладений у в. 4, і пояснює правило: кожен несе особисту відповідальність за свої вчинки; він розвине цю тезу далі, у вв. 21-29. Окрім того, ніхто не буде через свої вчинки раз і назавжди визначений як добрий чи поганий. Завжди існує ймовірність навернення до Бога чи відступництва.

Вірші 30-32 – це кульмінація та головна думка усієї глави, як на це вказує слово «тому» у в. 30. Ми дісталися до дуже важливого повчання: «Поскидайте з себе всі ваші гріхиі створіть собі нове серце та нового духа». Детальні пояснення, викладені в бездоганній проповідницькій манері, завершуються найбільш класичним закликом пророка: покайтеся і наверніться до Бога. Підставою для такого заклику є вагомий аргумент: «Бо не жадаю Я смерти помираючого, говорить Господь Бог». Тож висновок звучить природньо: «Покайтеся та й живіть».

Тлумачі Біблії часто звинувачували Єзекіїля в підміні принципу колективної відповідальности крайнім індивідуалізмом, властивим найгіршим сповідникам, які дріб’язково обраховують найменші провини пенітентів і розпитують про деталі їхніх гріхів. Звичайно Єзекіїль робить сильний акцент на особистій відповідальності, але він ніколи не забуває про суспільну сферу, бо кожна особа – це частина народу Ізраїля. Глави 36 і 37, а також 40-48 широко ілюструють таке розуміння. Він не уявляє іншого шляху для відновлення та майбутнього цього народу. Проте, якщо розглядати гл. 18 з огляду «відплати за гріх», може виникнути серйозне нерозуміння цієї тези. У Книзі Йова показано, як друзі Йова стикаються з таким нерозумінням через те, що вони не звертають уваги на співвідношення колективної та особистої відповідальности.

Ми повинні також розуміти, що саме Єзекіїль має на увазі, вживаючи слова «жити» і «померти». Мова не про життя і смерть у фізичному сенсі, а про єдність з Богом, Який дає життя, або відділення від Бога, що може принести лише смерть.

19 – Жалобна пісня над князями

Вірші 1 та 4 задають тональність, яка має елегійне забарвлення жалобного плачу. Цей фрагмент можна легко поділити на дві частини – вв. 1-9 та 10-14. Перша частина складається з двох епізодів, в яких йдеться про одного з двох левенят левиці. Вірші 4 та 9 свідчать про те, що молоді леви символізують останніх царів Юдеї. Першого з останніх царів можна легко упізнати. Це Йоахаз, вивезений до Єгипту єгипетським царем Нехо. Другого царя важче визначити з повною впевненістю. Це міг бути Йоахін чи найостанніший цар Єрусалима Седекія. Якщо левиця символізує матір Йоахаза та Седекії, то все стає на свої місця. Якщо ж левиця – це образ усієї Юдеї, то можливі й інші варіянти.

Вірші 10-14 підхоплюють образ виноградної лози, який уже використовувався в гл. 15 та 17. Виноградна лоза також може представляти образ Юдеї та/або династію царів. Дві жалобні пісні є погребальними піснями останніх царів Юдеї. Проте здається, що Єзекіїль все ще вірить у саму династію, уособленням якої є Йоахін, котрий, так само як і Єзекіїль, був вивезений до Вавилону.

Попередній запис

Розділи 16-17

16 – Історія Єрусалима Ця глава є однією з найбільш виразних глав усієї книги. Тут є сцена викриття усіх гріхів, ... Читати далі

Наступний запис

Розділ 20

20:1-31 – Історія Ізраїля: гріх і більше нічого У цій главі Єзекіїль узагальнює історію Ізраїля, підсумовуючи її в декілька етапів. ... Читати далі