Розділи 16-17

16 – Історія Єрусалима

Ця глава є однією з найбільш виразних глав усієї книги. Тут є сцена викриття усіх гріхів, які пророк повинен оприлюднити: «Сину людський, повідом Єрусалим про його гидоти» (в. 2). Це публічне викриття призводить до судового позову та вердикту, проголошеного наприкінці (вв. 35-41). Метафора стосунків між чоловіком та жінкою, що символізує взаємини між Богом та вибраним народом, не є новою в Біблії. Вперше її вживає Осія (Ос. 1-3). який використовує її з незрівнянною силою. Єремія також використовує подібний символ (Єр. 2:2; 3:6-11). Але знову ж таки, Єзекіїль, завдяки власному баченню, надає цій метафорі нового змісту. Крім того, його символічний наратив буде розвиватися в різних напрямках, щоб завершитися складною композицією.

Основна канва оповіді в 16:1-15, 21, 24-25, 35, 37, 39-41а складається з декількох сцен. Перша сцена, вв. 1-7а, нагадує про врятування новонародженого дитяти. У другій сцені, вв. 7-13, молода дівчина стає жінкою та одружується зі своїм рятівником. Третя сцена, вв. 15, 21, 24-25, повідомляє про невірність цієї жінки. Четверта сцена, вв. 35, 37, 39-41а, описує покарання цієї жінки. Певна кількість дієслів, розміщених стратегічно, визначають логічну структуру тексту, наприклад, дієслова «йти повз» та «переходити» (‘br). У віршах 6 та 8 сам Господь проходить повз: Він є життя, Він є любов. У вв. 15, 21, 25 маємо ту саму дію, але дійові особи різні: у в. 21 жінка переводить своїх дітей через вогонь (приносить у жертву), себто її діти переходять через вогонь; у вв. 15 та 25 ця жінка пропонує себе кожному, хто переходить повз неї. Неможливо знайти ще більш вражаюче порівняння між «переходами» Господа та жінки. Дієслово «бачити» (r’h) є також важливим у вв. 6 та 8. Господь бачить новонароджене маля і молоду дівчину. То є життя та кохання. У в. 37 полюбовники бачать оголену жінку. То вже є покарання. Дієслова «зростати», «примножувати» (rbh) ще більше підкреслюють контраст. Саме завдяки Господу-Ягве молода дівчина зросла. У в. 25 жінка примножує свої блудодійства. У в. 41а настає прилюдне покарання перед жінками. Так само можемо побачити зв’язок та протиставлення між дієсловами «давати» та «брати».

Не важко здогадатися про що йдеться в цьому фрагменті. Тут описано змарнування: життям і тими дарами, якими перехожий-рятівник, проходячи повз, нагородив жінку, вона ж, віддаючись кожному перехожому, пропонує їм те, що отримала від свого спасителя.

Текст Єзекіїля вирізняється з поміж інших багатьма особливостями, передусім походженням, яке пророк приписує Єрусалимові та яке з огляду історичної науки є цілком вірогідним. Проте унікальність цього текст полягає не лише в тому, що Єзекіїль зберігає вірність історії, але насамперед у тому, що він дає зрозуміти: від самого початку Єрусалим був язичницьким містом і залишиться таким до кінця. З огляду на це (пор. гл. 20) Єзекіїль ніколи, на відміну від Осії та Єремії, не вживає алюзій до якогось золотого віку початку стосунків вибраного народу та Господа. Попри отримані дари, все ж переважила справжня природа Єрусалима: це місто порівнюється з невірною, продажною та лицемірною жінкою.

Усе це є ще болючішим через те, що отримані дари дані абсолютно безкорисливо. Єрусалим, Ізраїль були створені з нічого; на них чекала смерть. І лише тому, що Господь проходив повз і зглянувся на Єрусалим, дав життя і зміст буття – любити. Але зловживання Божою ласкою призвело до неминучого покарання невірної жінки.

Доповнення, які отримала історія Єрусалима, підтверджують те, наскільки плідним є пророче слово. Однак цілком можливо, що Єзекіїль сам доповнив свій текст. До прикладу в 23:26-30 автор розглядає поведінку невірної жінки у світлі політичних стосунків із союзниками Юдеї впродовж останніх років її існування. Використовуючи символічний образ блудниці, автор у вв. 32-35 показує абсурдність ситуації: блудниця дає дарунки своїм полюбовникам! Вірші 44-58 порівнюють поведінку Єрусалима з поведінкою Содома та Самарії. Мусимо зазначити, що це дуже сміливе порівняння. Не дивно, що цю главу зазвичай не читали в синагогах, а християни використовували її текст у полеміці проти юдеїв, що завдавало рабинам багато клопотів. Цей фрагмент різко контрастує з поемою Ісаї про Єрусалим (Іс. 40-60). Вірші 59-63 дають надію на вічний союз. Цей вислів властивий Єзекіїлові, але знаходимо його і в священицьких документах, разом із словосполученнями «мій заповіт» (Бут. 9:15,16) чи «вічний союз». Це слово єврейською мовою має написання qum. Зміст союзу є значно ширший, ніж той, що передає в. 8, оскільки у священицьких текстах він фактично означає Божий всеохоплюючий дар, який тільки може отримати людство.

Відчуваємо тут ту саму атмосферу, що й у відомому фрагменті Книги пророка Єремії (Єр. 31:31-34), де знаходимо вираз «новий заповіт». В обох випадках мова про досконалі й визначені взаємини Бога з вибраним народом.

17 – Політичні союзники

Можемо сприймати символічну розповідь 17:1-10 як загадку чи алегорію, але саме з неї Єзекіїль розвиває конкретне повчання у вв. 11-15. Цей літературний жанр був надзвичайно шанованим в античні часи (Суд. 9:7-20; 14:10-20). Вірші 16-17 дають короткий опис історичних подій. Вірші 19-21 містять пророцтво про безпосередній суд над Седекією. З історичного огляду маємо пояснити, що царя Юдеї було засуджено в аммонітському місті Ріблі, де була розташована ставка Навуходоносора, а не у Вавилоні.

Однак треба зазначити, що Єзекіїль подає це оповідання досить незграбно, проте його намір зрозумілий. Чи не вважає Єзекіїль за потрібне повідомити своїм слухачам, наскільки вони сліпі, що не бачать такого очевидного стану речей? Він згадує царя Йоахіна, ув’язненого в часи першої хвилі вигнання в 597 році до Р. Хр. Виноградна лоза, посаджена великим орлом, це звичайно, єрусалимський цар Седекія. Отже, суть цього тексту не в тому, щоб передати загадку чи байку, а в тлумаченні, яке подає Єзекіїль. Господь випробовує Седекію і проголошує, що той «засохне», як виноградна лоза, яка пустила свої корені над великою водою, але не до життєдайного джерела. Й справді, можемо сказати, що Господеві неприємно бачити як люди шукають сили (пор. в. 21) будь-де, але не в Бога (пор. Іс. 30:1-5; 31:1-3). Але тут є ще глибше розуміння. Політичні союзи вимагали складання присяги і призивання у свідки божків союзників. Тому Ягве прикликаний як свідок вірности Седекії. Розірвання союзу, гарантом якого був сам Бог, змушує Господа покарати порушника клятви. Пророки розуміли: Господь діяв упродовж історії та впливав на людські життя – а отже, й на політичне життя – у такий спосіб, що є абсолютно відмінним від нашого, людського. Пророки впізнають пряме й безпосереднє втручання Господа в політичні та військові події того часу. Намагаючись дати тлумачення цих текстів сьогодні, мусимо взяти до уваги цю концепцію.

Вірші 22-23, розповідаючи в алегоричній формі про високого кедра, розвиваються в зовсім неочікуване повчання. Саме Господь є творцем історії. Господь безпосередньо втручається, щоб дати життя чи смерть відповідно до Своєї волі. Ця ідея прямо застосовується до Ізраїля. Алегорія про кедрове дерево стала пророцтвом спасення.

«Понизити високе дерево і повищити дерево низьке» – це пророчий лейтмотив, який показує справжнє місце людських створінь в очах Бога. Тут безпомилково впізнаємо відлуння ключової богословської концепції, викладеної в НЗ, особливо в гимні «Величає душа моя…»  (Лк. 1:46-55; пор. також Мт. 11:25-27).

Попередній запис

Розділи 14-15

14:1-11 – Господь та ідоли План цього фрагмента є досить простим. Перший вірш містить опис місця де відбулося пророцтво: перша ... Читати далі

Наступний запис

Розділи 18-19

18 – Хто відповідальний? Підстава для дискусії в цій главі представлена у в. 2. У ньому цитовано – для того, ... Читати далі