Розділи 14-15

14:1-11 – Господь та ідоли

План цього фрагмента є досить простим. Перший вірш містить опис місця де відбулося пророцтво: перша його частина розпочинається вв. 2-5 і закінчується повчанням у в. 6. Вірші 7-10 містять два взаємозалежні елементи: ставлення Господа до ізраїльтян-ідолопоклонників, які приходять за порадою до пророка, та ставлення Господа до самого пророка. Вірш 11– це додаткове пояснення.

Прочитавши перші три вірші, нескладно дійти висновку, що мужі старші, які приходять до пророка, щоб дізнатися волю Ягве, очікують втішних слів. Відповідь Господа зрозуміла: неможливо питати поради в Господа, коли головна перешкода в серці прохачів – ідолопоклонство. Спілкування та очікування поради передбачає тісні взаємини. Неможливо мати тісні взаємини з бовванами і прохати поради в Ягве. Від ситуації, що стосується окремої особи у в. 5, автор тексту переходить до теми про дім Ізраїля. Далі у вв. 7-8 він повертається до конкретної ситуації, в якій діє окрема особистість, а у віршах 9-10 розглядається ситуація, в якій діє пророк, який попри внутрішній конфлікт прохача проголошує пророцтво. Усі винні в однаковій мірі, адже «яка провина того, хто питається, така буде провина пророка» (в. 10). Усі вони будуть відділені від свого народу.

Тут ми знову бачимо Єзекіїля-священика. Він вживає класичні вислови, притаманні священику; спершу він дає оцінку ситуації, «бо кожен чоловік із Ізраїлевого дому або з чужинців…», потім він подає висновок/вирок: «І вигублю його з-посеред Свого народу» (в. 8). Це формулювання знаходимо в гл. 17 та 20 Книги Левит, що мають всі типові ознаки священицького тексту. Дійсно, священик – це особа, котра проголошує, які дії є правильними, дає інструкції, стосовно того, які предмети є чистими чи нечистими, освяченими чи нечестивими (пор. Єр. 18:18; Єз. 22:26). Але паралельно з такою священицькою «ментальністю» спостерігаємо чітку пророчу перспективу у вв. 6 та 11: заклик до навернення до Бога (в. 6) та виразне бажання Господа бути в тісних взаєминах з вибраним народом (в. 11). У Книзі Єзекіїля слова священика та пророка збігаються так, як це не відбувається в жодній іншій книзі.

14:12-23 – Суд, заступництво та спасення

У такому ж законодавчому стилі, як це відбувалося в попередніх епізодах, у 14:12-20 Господь проголошує способи покарання та долю, яка спіткає кожну людину. А причиною всього – гріх землі. Господь реагує на нього, зіславши чотири найстрашніші кари: меч, голод, лютого звіра та чуму. У цій землі є троє мужів праведних – Ной, Даниїл та Йов. Але їхня праведність не врятує землю. Самі вони будуть врятовані, бо вони праведники. Вже не діє принцип колективної відповідальности поколінь; кожний відповідає сам за себе. Це безпомилкове твердження, і воно проголошується тричі, скріплене Божою клятвою «як живий Я!» (вв. 16, 18, 20). Досить незвичайно, що усі три названі особи, які слугують «зразком», не є ізраїльтянами. Ці приклади демонструють обізнаність Єзекіїля. Що більше, стилістична манера, за допомогою якої Єзекіїль затіняє історичну перспективу, наголошує на тому, яким поширеним є гріх: вже немає ізраїльтян, яких можна поставити в приклад.

Проте вв. 21-23 передають іще одне послання. Попри те, що ці вірші сприймаються дуже важко, очевидно, що ідея про спасення тих, що залишилися живими, тут присутня так само, як і в 9:4,6,11. Ті, «спасенні», що залишилися жити, йдуть до тих, які перебувають у вигнанні. Їхня присутність навіть виправдовує кару, яку надсилає Господь. Але як це може втішити вигнанців? Лише так, що Божа справедливість, яка щойно була продемонстрована через надсилання кари, має також іще один аспект – спасення.

15 – Виноградна лоза та вогонь

Символ виноградної лози досить часто вживається в СЗ. Найбільш відомий і найбільш вражаючий приклад – це поезія Ісаї (Іс. 5:1-7), проте Осія (Ос. 9:10; 10:1) та Єремія (Єр. 2:21; 6:9; 8:13) також використовують цей символ, щоб охарактеризувати Ізраїль, а Єремія застосовує символ виноградника, щоб змалювати голосіння за Моавом (Єр. 48:32). Цей образ знову з’явиться в гл. 17 та 19 Книги Єзекіїля. Після вступу у в. 1 символічний опис виноградної лози та питання, які при цьому виникають, викладено у вв. 2-5. Розкриття значення відбувається у вв. 6-8.

У текстах інших пророчих книг, що також стосуються цієї теми, предметами порівняння є плоди виноградної лози і піклування, якого потребує ця обрана рослина. В Єз. 15 немає згадки про плоди чи про обраність. У читача це викликає певне здивування. Адже цінність виноградної лози не в тому, що її можна використати як деревину. Крім того, що ж робить виноградна лоза «між деревом у лісі»? Це ще одна деталь, що є поза розумінням з огляду здорового глузду! Однак саме на такому прикладі і проявляється літературна та богословська майстерність Єзекіїля. Він розглядає цей символічний образ у новому світлі і поступово, але кардинально міняє його значення і далі надає нового богословського розуміння. Мова вже не про урожай; тут закладено набагато глибший сенс: виноградна лоза в лісі – це Ізраїль/Єрусалим серед народів. І цього разу Єзекіїль зумисне малює цю картину темними фарбами. Ізраїль не лише не зміг стати обраною виноградною лозою, але він став навіть менш цінним, ніж інші види дерев, тобто інші народи.

Образ вогню, що з’являється в цьому тексті двічі, – це, можливо, алюзія, яка вказує на подвійне вигнання.

Символічний образ виноградної лози матиме відоме продовження в Ів. 15:1-10, це той фрагмент, в якому погляд автора сягає ще далі. Цими словами Ісус узагальнює усі головні думки, викладені в СЗ. Що більше, уподібнюючи Себе з виноградною лозою, Він стає джерелом доброго плоду.

Попередній запис

Розділ 13

13 – Лжепророки та магія Невід’ємною частиною багатьох текстів Святого Письма є тема розпізнавання правдивих пророків від лжепророків. Незалежно від ... Читати далі

Наступний запис

Розділи 16-17

16 – Історія Єрусалима Ця глава є однією з найбільш виразних глав усієї книги. Тут є сцена викриття усіх гріхів, ... Читати далі