8-11 – Покарання Єрусалима, позбавлення слави Божої
Друга частина Книги пророка Єзекіїля розпочинається з величного видіння, що складається з різних компонентів. Можна легко розпізнати відповідність між початком 8:1-3 (змалювання місця події) та закінченням 11:24-25 (повернення до теми та висновок цього наративу). Так само певний паралелізм є щодо опису гріхів Ізраїля, ідолопоклонства (8:4-18) – на тлі єрусалимського Храму – та відсутности справедливости й доброти в людських взаєминах (11:1-21). Гл. 9 та частина гл. 10 Господній вирок про покарання Єрусалима та розповідь його виконання. Мусимо відразу сказати, що вв. 1-17 гл. 10, за винятком декількох фрагментів, долучені до опису сцени покарання та позбавлення слави Божої (10:18-22; 11:22-23), є, можливо, плодом пізніших доповнень.
8:1-3а – З того часу, як Єзекіїль був покликаний Господом, минув рік. Єзекіїль перебуває у своїй домівці. Старійшини спільноти приходять до нього, можливо для того, щоб дізнатися від пророка волю Господа (пор. 14:1; 20:1). Чи є для Ізраїля слова надії? Ведений Господом, Єзекіїль у видіннях опиняється в Єрусалимі.
8:3-18 – Огляд єрусалимського Храму під проводом Бога має продемонструвати Єзекіїлові реалії Ізраїля. Єзекіїль оглядає Храм у чотири етапи, які відкривають щораз більші жахіття: «Та ти знову побачиш іще більші гидоти» (8:6,13,15). Перший етап приводить Єзекіїля до внутрішньої брами святилища, що звернена на північ (вв. 3-6). Там при вході стояв бовван ревнощів і за північною брамою знаходився жертовник. Можливо, цей бовван був божеством, що мало охороняти святиню, адже, за звичаєм Близького Сходу, такі ідоли розміщували перед входом у храми та палаци.
Другий етап (вв. 7-13) є важливішим, навіть якщо місце події не зовсім зрозуміле. Єзекіїль зауважує, як усі мужі зі старших дому Ізраїля потай коять гріх ідолопоклонства, кадячи пахощами перед зображеннями тварин, вимальованими скрізь довкола по стінах. Цікаво, що єдина особа, ім’я якої назване, належить до родини Шафана, з неї походили захисники Єремії та ревні послідовники Бога Ізраїля. Речення, вкладене в їхні уста, є дуже важливим: «Господь нас не бачить, Господь покинув цей Край» (в. 12). Зі слів мужів старших дому Ізраїля, більше не треба зважати на Господа-Ягве, а доводом цього є вигнання 597 року до Р. Хр., тож краще пошукати допомоги в когось іншого.
Третій етап (8:14-15) – це вхід Єзекіїля через браму дому Господнього. Жіноцтво виконує ритуальні обряди на честь Таммуза. Це стародавнє божество, яке вважали покровителем кохання та плодючости, мало багато різних імен на стародавньому Близькому Сході. В Біблії ім’я божества плодючісти було не Таммуз, а радше Ваал (пор. Книга пророка Осії).
Четвертий етап (8:16-18) демонструє найгірші гидоти. Дія відбувається в самому Храмі, де серед інших культових предметів є й жертовник всепалення та кадило з пахощами перед входом у Святе святих. Двадцять п’ять людей стоять обличчям до Оливної гори до схід сонця, а отже, вони повернулися спинами до Господньої святині Бога Ізраїля. Цим усе сказано. Вони не лише з задоволенням служать кумирам, але й коять це в стінах самого Храму. Постава їхнього тіла передає їхній ментальний стан. Наслідків не доводиться чекати: «Тому то й Я зроблю з лютістю» (в. 18), – говорить Господь.
9:1-10:17 – незабаром настане покарання Єрусалима. Опис кари знаходимо в гл. 9 та в деяких частинах гл. 10. Господь закликає сімох мужів виконати покарання. Один з них повинен був покласти знак на чола людей, які будуть врятовані, а решта шестеро мали вбивати. Каральна група просувається у зворотному напрямку, порівняно зі шляхом Єзекіїля, коли той ішов, оглядаючи Храм. Їхня місія починається в тому місці, де гріх найбільш мерзенний: «Занечистіть цей дім…» (9:7). Неможливо навіть уявити, як має здригнутися смертна людина, почувши, що Господь віддає наказ Своїм слугам осквернити його власний Божий Храм. Яким великим мав бути гріх людський! Яким же є Бог Ізраїля, якщо Йому не залежить на інституціях, які повинні Йому служити, Його вшановувати, бути «Його інституціями»!
Винищення, що розпочалося в святині, закінчується пожежею від вогню, взятого з жертовника. Вогонь, який мав спалювати жертви, що символізували зв’язок Ізраїля з його правдивим Богом, стає знаряддям кари і винищення народу: яка справедлива відплата!
Єзекіїль виступає в ролі посередника (9:8), подібно як Амос під час своїх перших двох видінь (Амос 7:1-16). Відповідь Господа підкреслює розбещеність людей. Однак ті, що позначені, будуть врятовані. Єзекіїль знову, так само як Амос, наполягає на тому, що гріх є величезним, і тому наслідки його є логічними, а саме – повне і беззаперечне винищення. Але в такому разі сама місія пророка втратила би свою важливість. Що більше, вірна любов Бога Ізраїля до вибраного народу є поза межами логічного сприйняття, а відплата за гріх Ізраїля справедливо заслужена.
10:16-22; 11:22-23 – Після знищення ідолопоклонників і зруйнування міста відбувається позбавлення Господньої слави. Віддалення Господа від народу змальовано дуже детально, у чотири етапи, відповідно до логічного викладу тексту. Як Єзекіїль оглядав Храм у чотири етапи, показуючи, наскільки безмірним був гріх, так само в чотири етапи слава Господня покидає Храм та зруйноване, повержене місто. Відхід слави Божої є безсумнівним. Звичайно, у тексті не сказано, куди зникає слава, але історія про покликання пророка чітко показала, де перебуватиме тепер слава Господня: вона перебуватиме з народом у вигнанні.
11:24-25 – Єзекіїль переноситься назад до свого дому і перебуває тепер серед вигнанців. Це важливе видіння вказує на дві основні характерні риси Єзекіїля. З одного боку, він наляканий ідолопоклонством Ізраїля. Він невпинно про це говорить, більше, ніж будь-який інший пророк, і навіть обирає цю тему головною для своїх промов про заборони. Так він демонструє, що є священиком усім своїм єством. Водночас, він так вражаюче описує позбавлення слави Божої «самого храму Господа». Це думка, яку неможливо приписати священику. Саме на цьому етапі Єзекіїл-священик поступається місцем Єзекіїлу-пророку. Тепер священик стає пророком. Тепер проявляється отримана сила духа.
11:1-21 – Цей блок складається з двох частин. Виникає проблема щодо місця цього епізоду в цілому описі видіння. Перша частина (вв. 1-13) досить зрозуміла. Навіть якщо вона дещо переобтяжена деталями. Як вже раніше було зазначено, Єзекіїль говорить тут про старших мужів юдейської спільноти, які після першої хвилі вигнання почуваються захищеними в Єрусалимі і через це пригноблюють людей. Пророк нагадує їм про те, що казан, як він називає місто, повний м’яса, тобто тіл тих, кого вони пригноблювали, і що відповідальні за цю тиранію не будуть захищені в тому казані, а навпаки, будуть взяті з нього, щоб понести заслужене покарання.
Епізод у в. 13 є досить незвичайним. Найімовірніше, він був написаний, щоб аргументувати попереднє пророцтво, як доказ вірогідности твердження, висловленого пророком. Про людей, імена яких названі в цьому вірші, нічого не відомо.
Наступний фрагмент (11:14-21) написаний у зовсім іншій тональності. Автор представляє нам дві групи юдеїв: перша група – це ті люди, що залишаються в Єрусалимі в період між двома хвилями депортації в 597 та 587 роках до Р. Хр. (аж до того часу, коли автор говорить про період після 587 р. до Р Хр.), до другої ж групи автор зачисляє юдеїв, що перебувають у вигнанні. Ті, що належать до першої групи, почуваються впевнено в Єрусалимі. Ті, що перебувають у вигнанні, несуть важкий тягар гріха: вони платять за усіх. Таке прочитання та тлумачення цієї ситуації, що на перший погляд може здаватися спрощеним, досить чітко відповідає загальноприйнятим настроям, але Господній пророк показує нам зовсім інший аспект. Після відходу слави Господньої від Єрусалима – акту, який очевидно віщує про руїну міста та знищення тих, хто там залишився – Єзекіїль дає пояснення, чому слава Господня відійшла від Єрусалима: Господь має намір «якийсь час» побути святинею для тих, хто перебуває у вигнанні. Місце цієї святині в матеріяльному вимірі не відіграє ніякої ролі у взаєминах Бога та Божого народу. Для людей, які жили в той час, зрозуміти це було дуже важко. Лише певні події допоможуть їм це усвідомити.
Крім цього вражаючого твердження, у Книзі пророка Єзекіїля вперше знаходимо відому обіцянку дати народу вірне серце, серце тілесне та новий дух (вв. 19-20). Ця обіцянка буде повторена в 36:26, але уже в цьому фрагменті жевріє промінь надії, є надія на майбутнє. Що більше, для повноти усієї картини пророк передрікає повернення народу на землю Ізраїля, і це твердження читаємо в другій особі множини (вв. 17-18).
