Розділ 1

1:1-3 – Заголовок та вступна частина

Ці три вірші містять два різних елементи: інформацію про дату та місце, де відбувалося видіння (1-2,3), що передається від першої особи однини, та загальну назву книги (3а), що повідомляється від третьої особи однини в стилі інших пророчих книг (наприклад Ос. 1:1; Мих. 1,1). Хронологія подій не зовсім чітка. П’ятий рік вигнання царя Єгоякима відповідає року 593 до Р. Хр. Щодо числа тридцять, досить часто вважається, що мова про вік Єзекіїля в той час. Дія відбувається у Вавилонії, у землі Халдейській, біля одного із численних зрошувальних каналів. Річка Кевар (паrи каbаrі) відома також з деяких текстів перського періоду. Колонія юдеїв виникла тут внаслідок вигнання 597 року до Р. Хр. Як син священика Бузі, Єзекіїль також є священиком. Його вік у роки вигнання наводить нас на думку про те, що він ще не виконував свого служіння. Однак він був готовий до цього і надалі в книзі показано, наскільки він був просякнутий священицькою ментальністю.

1:4-3:15 – Покликання Єзекіїля

Мета оповідання про покликання пророка є простою та чіткою: надати місії посланника богословської легітимности. Прийняття книги спільнотою вірних є підтвердженням цієї легітимности. Оповідання про покликання є якоюсь мірою узагальненням усієї книги, якщо маємо на увазі мету її написання та зміст.

За своєю структурою наратив належить до літературного жанру «історія покликання» (див. Іс. 6; Єр. 1:4-19; пор. Вих. 3:1-4:17). Тут наявні основні елементи: теофанія (1:4-28), посланництво для виконання місії (2:1-5,7; 3:4-7,10-11), завдання вибраного – Єзекіїль реагує не так, як Єремія, але Господь попереджає його, щоби він не бунтував, як ті, до кого він посланий (2:6,8а), і нарешті, знак, який дає Господь як гарантію (2:8-3:3).

У тексті не згадано імені Єзекіїль. Звертання до нього «син людський», означає «людина», «смертний». Дистанція, яка відділяє його від того, хто до нього звертається, є очевидною, але вона не применшує тісних взаємин учасників діялогу.

Дух тут також присутній (3:12,14; пор. 8:3; 11:1,24; 37:1; 43:5). Інші пророки дуже рідко згадують про духа. В Книзі Єзекіїля дух – це інструмент Божого втручання, який допомагає пророкові виконати його служіння. Вираз «Господня рука» (2:9; 3:14,22; 37:1; 40:1) має таке саме значення як і «дух».

1:4-28 – Видіння Єзекіїля

Спільноти вірних та послідовників успадкували Книгу пророка Єзекіїля, однак вони не вважали його працю остаточно завершеною, в яку неможливо внести жодних змін. Особливості теофанії, що її спостерігав пророк Єзекіїль, дають чимало нагод для доповнень. Пророк часто вживає такий художній засіб, як порівняння, що є доказом (якщо можна назагал тут говорити про докази), що він не ставив собі за мету описати щось неймовірне, ані певний матеріяльний об’єкт чи яку особу, а лиш ділиться своїм конкретним досвідом. Щоб досягти своєї мети, він використовує художній літературний прийом опису «видіння». З плином часу до тексту додавалися й інші деталі та доповнення, які часто утруднюють його сприйняття. Немає потреби відшукувати якесь вчення в кожному окремому елементі опису; ці елементи – як давніші, так і пізніші – наділені лиш на те, щоб підкреслити ознаки Божої присутности.

Деякі теми видіння Єзекіїля є класичними для теофанії, інші – меншою мірою. Зокрема сильна буря – явище природи, що не надто часто супроводжує теофанію – є в 1Цар. 19:11 та Пс. 50:3. Водночас, вогонь – це класичний символ (1:13; 1:27, «бачив я ніби огонь»; 10:2). Про теофанію на горі Сінай (Вих. 19:18) читаємо: «А гора Сінай уся вона димувала через те, що Господь зійшов на неї в огні!» (пор. Вих. 24:17; див також Лев. 9:24). У 1 Цар. 18:24,38, вогонь є ознакою Божої присутности та могутности. Але вогонь може бути і знаком Божої кари (Чис. 16:35). Світло також є ознакою теофанії, так само як в Іс. 9:2 і ще більше в Іс. 60:1-3. Зображення чотирьох тварин, що нагадували людські подоби, – символ цілісности, з певними варіяціями, – належать до іконографії Близького Сходу. Згідно з віршем 22, вони ніби підтримують склепіння. В античні часи ця споруда нагадувала купол, над яким течуть верхні води і де розташована оселя богів.

Усі ці символічні елементи передують опису того, що «була подоба трону на вигляд», над яким «була подоба на вигляд людиниЦе був вигляд подоби Господньої слави!». Це кінець опису сцени теофанії. Слава Божа, надзвичайно важлива у священицькій традиції, є важливою і для Єзекіїля. Пізніше буде описано позбавлення Єрусалима слави Господньої (гл. 8-11) та її повернення (гл. 43). Те, що ми бачимо тут, – це спосіб донести особисту присутність Бога. Вона проявляється у Вавилонії, на чужій нечистій землі. Це твердження могло шокувати не лише вигнанців, а навіть людей, які залишалися в Юдеї. Як же стало можливим для Бога Ізраїля відкрити Божу присутність у такій вражаючій величі поза межами Божого Храму і Божої землі? Бог, Якого описує Єзекіїль, це не Бог, Який живе в Храмі чи на певній території, але Який є Богом Свого народу.

Місце події визначене. Господня присутність серед Свого народу у вигнанні підтверджена. Це видіння зачаровувало читачів упродовж усієї історії. Трон став одним із найбільш улюблених об’єктів християнської іконографії: часто бачимо цей символ на фресках, у скульптурних композиціях та ілюстраціях до книг. Але передусім ця сцена є точкою відліку для дуже важливого напряму юдейської містики mеrkаbаh.

Попередній запис

Впливи Книги Єзекіїля (закінчення)

Огляд традиційних читань Святого Письма пов’язаний із проблемою християнського тлумачення текстів СЗ, незалежно від того, чи стосується це періоду, коли ... Читати далі

Наступний запис

Розділи 2-3

2:1-3:15 – Місія Єзекіїля Єзекіїль лежить ниць; він чує голос, що звертається до нього: «Я посилаю тебе до Ізраїлевих синів!» ... Читати далі