Впливи Книги Єзекіїля

Сирах цитує Єзекіїля разом з іншими пророками після Єремії (Сир. 49:8-10). Апокаліптична література (біблійна і позабіблійна) запозичила дуже багато символічних образів та сюжетів із Книги пророка Єзекіїля, хоч і відійшла від його головної думки. Серед біблійних текстів, відкритих у Кумрані, віднайдено фрагменти шести копій Книги пророка Єзекіїля, але з них не вдалося реконструювати цілий сувій. Цю книгу таки впевнено вважають за належну до Святого Письма, оскільки її цитування впроваджує формула «як написано».

У книгах НЗ, зокрема в Євангеліях, немає прямих цитат із Книги пророка Єзекіїля. Проте очевидно, що символічний образ вина (Ів. 15:1-10, особливо у в. 6) – це відголосок Єз. 15:1-8. Так само образ доброго пастиря (Ів. 10:11-18) – це відлуння Єз. 34:11-16 з деякими елементами, що перегукуються із Зах. 11:4-17. Також можемо провести паралелі між Ів. 7:37-39 та Єз. 47:1-12. Окрім цього, можна розглядати Єз. 37:1-14, разом з іншими традиційними текстами про воскресення мертвих, як основу для Мт. 27:51-53. Але передусім Книга Одкровення, що її авторство приписують Івану Богослову, буквально побудована на запозиченнях із Книги пророка Єзекіїль. І хоч це не єдине джерело запозичень, проте сюжетні лінії обох книг дуже подібні. Символічна дія, яку виконує пророк, ковтаючи книгу, описана в Об. 5:1 та в Об. 10:1-11. Джерело з Єз. 47:1-12 з’являється знову в Об. 22:1-3, так само як і в інших текстах СЗ. Декілька елементів, використаних Єзекіїлом в описі нового Храму та нового Єрусалима, знаходимо в Об. 11:1 та 21:10. Бачимо також менш очевидні, але досить численні алюзії (Об. 4:2-11; пор. Єз. 1:4-28; Об. 6:8, пор. Єз. 14:21; Об. 11:1, пор. Єз. 40:3).

У рабіністичній літературі розглядають дві проблеми. З одного боку, досить важко зіставити інформацію про законодавство наявну в Книзі Єзекіїля із Торою (наприклад, Єз. 18 та Вих. 20:5; Єз. 20:25 та Лев. 18:5; Єз. 44:22; Лев. 21:14; Єз. 46:13 та Чис. 28:4). Це питання було настільки складним і делікатним, що були спроби вилучити Книгу Єзекіїля з канону, але завдяки напруженій праці рабина Ананія бен Єзекія, котрий «узяв триста глечиків олії, засів на горищі і залишався там, аж поки йому не вдалося успішно пояснити все», вдалося відстояти книгу (b. Меnаh). Завдяки цій методі вдалося пояснити переважну більшість розбіжностей між Законом і Книгою Єзекіїля. Якщо ж задовільне пояснення знайти не вдалося, богослови плекали надію розв’язати проблему після повернення пророка Іллі на початку месіянської ери. Існувала також загроза, що видіння пророка могли бути використані для виправдання містичної та/чи езотеричної гіпотези, які не завжди були до вподоби ортодоксальним рабинам. Через це читання Книги пророка Єзекіїля навіть забороняли, хоча цієї заборони не завжди чітко дотримувалися. Ознаки подібних суджень знаходимо в Кумрані, де в одному з фрагментів мовиться про ангелів, які «прославляють взірець престола слави». Доктрина, пов’язана із теrkābāh (Божою колісницею з видіння), бере початок з видінь Єзекіїля. Це видіння вже було однією із характерних рис Єзекіїля згідно з Сир. 49:8: «Саме Єзекіїль побачив видіння слави, яке Господь показав йому над колісницею херувима». Певні елементи цих містично-езотеричних доктрин знаходимо в рабіністичній літературі, але найперші основоположні документи, пов’язані з mеrkаbаh, з’являються наприкінці IV ст. по Р. Хр. у різних містичних (таємних) товариствах. Кабала, яка сформується наприкінці середньовіччя, бере свій початок із цієї доктрини, хоча Маймонід не любив Книгу Єзекіїля через загрозу, яку вона становила.

Учителі Церкви не часто бралися тлумачити Книгу пророка Єзекіїля. Він є найменш цитованим пророком. Климент Римський наводить цитати з його книги чотири рази. Лише Ориген з усіх олександрійських богословів пише повний коментар до Книги Єзекіїля, проте лише кілька фрагментів його коментаря збереглися. Завдяки праці святого Єроніма до нас дійшло чотирнадцять проповідей з посиланнями на Книгу Єзекіїля, написаних Оригеном на основі фрагментів 1:1-16; 13:2-17:24; 28:11-14; 44:2. Немає потреби наголошувати, що текст Книги Єзекіїля створює передумови для формування олександрійської алегорії.

Теодорит Кирський, який належав до антіохійської школи, написав коментар до Книги пророка Єзекіїля в абсолютно іншій манері. Взявши до уваги певний типологічний вимір письма, автор коментаря чітко дотримується принципу тлумачення, тісно пов’язуючи значення тексту з оригінальним контекстом (Єзекіїль говорить про Боже звільнення ізраїльського народу і повернення його з вигнання), він розглядає видіння пророка як спроби передати образи, які неможливо описати словами. Третій найбільш важливий коментар належить перу святого Єроніма. Досить часто на тлі його тексту впізнається постать його попередника – Оригена. Нарешті, маємо відзначити двадцять дві проповіді Григорія Великого. Він не ставить за мету прокоментувати текст, написаний пророком Єзекіїлом, а створює духовні послання, в основі яких лежить праця пророка.

Однак найперші коментатори трактували певні тексти з Книги Єзекіїля досить довільно, передусім це стосується глави 37. Цей текст з’являється в Testimonia, своєрідній антології фрагментів, що стосуються певної теми, яка функціонувала як «доказ зі Святого Письма». Тексти СЗ, натхненні Богом, слугують тому, щоби підтвердити богословські істини, які випливають із НЗ. Подібна практика використання Testimonia чітко демонструє те, як Учителі Церкви, особливо олександрійські богослови, трактували Святе Письмо. Водночас антіохійські богослови йшли своїм шляхом екзегези Святого Письма, який виявився ближчим до того розуміння, яке маємо нині.

У цьому контексті, а також у ширшому контексті творів Учителів Церкви назагал, фрагмент Єз. 37:1-14 отримав кілька тлумачень. Спершу, згідно з юдейською міленаристською інтерпретацією, цей фрагмент трактували як пророцтво про воскресення праведних та їхнє зібрання в Єрусалимі під час тисячолітнього месіянського царства.

Наступне тлумачення, присутнє вже в НЗ (див. Мт. 27:51-53), стверджує, що пророцтво Єзекіїля сповнюється у воскресенні Христа. Використання цього тексту під час пасхальної вігілії від IV ст. свідчить про те, що таке тлумачення побутувало вже в ті часи. На такій самій підставі апостол Павло та Учителі Церкви, як-от Єронім, вважають, що пророцтво Єзекіїля безперечно має бути здійснене в новому Ізраїлі – у Церкві, для якої воскресення Христа є першоплодом. Останнє тлумачення, що стане найбільш поширеним, вбачає в тексті Книги Єзекіїля проголошення воскресення праведних у Судний день.

Фрагмент Єз. 47:1-12 – це один із тих не численних випадків, коли текст Єзекіїля часто використовують у коментарях. У Посланні Варнави автор наводить ці вірші разом з іншими пророцтвами, які читають під час хрещення в латинському обряді: дивовижні дерева життя в пророчому тексті асоціюються з людьми, які приймають хрещення, які, входячи в воду обтяжені гріхами, виходять сповнені плодами. Літературний жанр Послання Варнави – юдейський мідраш, на який досить часто натрапляємо в книгах НЗ. Текст Книги Єзекіїля, представлений разом з фрагментами інших книг СЗ (Зах. 14:8, пов’язаний з текстом Книги Єзекіїля; Єр. 2:12-13; Іс. 16:1; 33:16) згідно з методом Testimonia, що дало змогу витворити цілісне богослов’я хрещення. В інших текстах ранньої християнської літератури використано така ж методу, яка у свою чергу, буде проявлятися в мистецтві та матиме вплив на римську літургію.

Попередній запис

Історичні обставини

Книга пророка Єзекіїля містить важливі історичні дати, що дають нам змогу віднести діяльність пророка та його пророцтва до певного історичного ... Читати далі

Наступний запис

Впливи Книги Єзекіїля (закінчення)

Огляд традиційних читань Святого Письма пов’язаний із проблемою християнського тлумачення текстів СЗ, незалежно від того, чи стосується це періоду, коли ... Читати далі