А бачивши зорю, вони надзвичайно зраділи. І, ввійшовши до дому, знайшли там Дитятко.
Наше щоденне ідолопоклонство полягає в тому, що ми невпинно віддаємо поклін землі. Для нас важливо володіти чимось, тобто «мати» щось. Немає нічого поганого в тому, щоб дбати про земні справи (можливо, було б інакше, якби ми не мали шлунків і харчувалися повітрям), але погано, коли матеріальні цінності стають єдиною та кінцевою метою.
Людина, яка віддає поклін землі й постійно, похиливши голову, вдивляється в неї, має дуже звужений горизонт. Вона ніколи не помітить того, що є трохи далі, попереду неї, не кажучи вже про те, що ніколи не побачить зірки на небі. А отже, ніколи не наблизиться до віфлеємських ясел.
Добре часом зупинитися й поглянути на небо.
