Бо спасе Він людей Своїх від їхніх гріхів.
Вибухає пожежа – люди бігають, кричать, намагаються самостійно гасити полум’я, кличуть когось на допомогу. Викликають поліцію, швидку, пекарів, сажотрусів, футболістів, столярів, біржових маклерів, журналістів, художників, настроювачів фортепіано… Забули лише зателефонувати до… пожежників.
Ні, це не помилка – так воно і є насправді. Проте йдеться не про пожежу, а про наше спасіння. Бігаємо всюди… куди не треба. Намагаємося спасатися самостійно й ніколи… не скеровуємо наших кроків до Головного Фахівця, до Спасителя Світу – Ісуса Христа.
Звісно, називаємо Його Спасителем, дуже шануємо та прославляємо Його, але ніколи не використовуємо Його можливостей. Це так, якби під час нашої пожежі ми бігали й кричали «слава пожежникам», «слава пожежникам», а з проханням про допомогу зверталися до вже згаданих художників і настроювачів фортепіано.
Наскільки великою є людська гординя, яка гадає, що загасить полум’я пожежі, лише дмухнувши й плюнувши.
