3:9-5:9 – II. Пророцтво

3:9-4:4 – Перша поема: Закон як джерело мудрости

Зазначений уривок починається зі слів із Втор. 6:4: «Слухай, Ізраїлю». Ці слова адресовані народу у вигнанні, щоб повідомити його про те, що він опинився в такому становищі, бо відвернувся від Закону, який ототожнюється з мудрістю. Заповіді описані як щось паралельне до «розважливості» (phronesis). Цей термін тут передає два єврейські слова, що означають «мудрість» і «розуміння». Уривок починається із запитання Ізраїлю про його становище; запитання має чотири частини, які описують украй складне становище вигнанців. Є лише одна відповідь, чому так сталося: Ізраїль відрікся від заповідей – джерела мудрості.

Виникає заперечення: ніхто не може осягнути мудрість (див. Йов. 28), а ті, хто її шукав, не могли знайти її. Варух у 3:16-23 описує кілька груп осіб, які були досить могутніми та про яких зазвичай казали, що вони володіють великою мудрістю. Однак насправді вони не здобули мудрости; всі вони та їхні нащадки зникли, не залишивши по собі й згадки. Так само й народи Сходу, знані своєю мудрістю (1Цар. 5:10), насправді не мають мудрости, і навіть могутні велетні (посилання на Бут. 6:4; Чис. 13:33; Втор. 1:28; 2:10-11,20-21; 3:11), незважаючи на їхню міць, не знайшли мудрости та загинули через свою нерозсудливість (Сир. 16:7; Муд. 14:6; апокрифи). Єдиний, хто володіє мудрістю – це Бог, і Бог відкрив її лише народу Ізраїлю, Божому «слузі» та «улюбленцю», надавши йому Закон (пор. Вар. 2:29-31 із Втор. 30:11-14). Мудрість, яка перебуває на небесах, була послана Богом і об’явилася Ізраїлю (Муд. 9:9-10; Сир. 24:8) і тепер перебуває посеред роду людського.

Згідно з 3:38, мудрість «на землі з’явилась і з людьми перебувала». Тексти періоду після вигнання схильні надавати мудрості особистісних рис (Пр. 1:20-33; 3:16-19; 8-9; Муд. 9; Сир. 24:1-23 та ін.). Усі ці уривки були наново прочитані в НЗ. Євангелист Іван використовує ці тексти в пролозі до свого Євангелія, щоб описати предвічне існування Христа до його Втілення: Мудрість, ототожнена зі словом Божим і Законом, споконвіку була єдина з Богом і була поряд із Богом, коли Він творив світ; вона об’являлася в різний спосіб упродовж історії народу Ізраїлю і зрештою втілилася в Ісусі Христі.

Коли ранні християнські класики наново перечитували Вар. 3:37 у світлі прологу до Євангелія від Івана, вони побачили там одкровення про втілення Сина Божого: «Нашого Господа Ісуса Христа можна бачити в Його божественній подобі очима серця, коли вони чисті, прекрасні, сповнені Бога; але Його також можна побачити в Його плоті, як написано: «Після того вона (мудрість) з’явилася на землі і перебувала серед людей»» (Августин, Проповідь 277, 16; РL 38: 1266). «Ці слова чітко заявляють нам про втілення Єдиного Сина» (Теодорит Кирський, Коментар на Книгу пророка Вареха, 3, 38; РG 81: 773-774 В).

Уривок завершується закликом до Якова (Ізраїля) прийняти мудрість, що ототожнюється з Законом. Мудрість має особливий зв’язок із життям і світлом; ці теми досить широко розвинені в Євангелії від Івана. Завершується уривок блаженством (4:4).

4:5-9а – Друга поема: Розрада для вигнанців. Частина 1

Пророк адресує послання з розрадою ізраїльтянам у вигнанні: їхнє теперішнє становище не є остаточне. Наказовий спосіб «бадьорся» використано на початку і буде повторено тричі (4:21,27,30). Слова, ужиті тут, є типовим для есхатологічних чи месіянських промов пророків у Септуагінті (Йоіл. 2:21-22; Соф. 3:16; Аг. 2:5; Зах. 8:13,15), де ця формула перекладена як: «Не бійтеся!». Людей називають тими, хто є «пропам’ятко Ізраїля» ( пор. в. 5): єдина річ, яка залишається від Ізраїлю, – це те, що зберігає пам’ять. Опис гріхів людей (вв. 7-8) взято з Втор. 32:15-17, але докори служать лише для того, щоб підкреслити незбагненне повідомлення: Бог не знищить їх.

4:9б-16 – Друга поема: Розрада для вигнанців. Частина 2

Єрусалим змальований як самотня вдова, що звертається до сусідніх міст. Це звернення складається з двох частин (4:9б-12а і 4:14-16), які обрамлюють опис гріхів її синів і доньок (вв. 12б-13). У першій частині цього висловлення вона закликає сусідні міста не радіти її стражданням і визнає, що саме гріхи її дітей призвели до її спустошення. У другій частині вона закликає міста розділити її смуток через полон її дітей. Чужоземне вторгнення пригадується в словах із Втор. 28:49-50 (див. Єр. 5:15).

4:17-2 – Друга поема: Розрада для вигнанців. Частина 3

Єрусалим тепер звертається до своїх дітей. До них він говорить не в сльозах, але з розрадою через те спасення, якого очікує. Тут відсутня згадка про провину (в. 28а); наголос поставлено на веселості й поверненні. Уривок обрамлений віршами 18 і 29, які повторюють однакові ідеї. Місто намагається допомогти своїм дітям (в. 17), наполегливо просячи їх благати Бога про спасення (вв. 21 і 27), так як це робить вона, одягнута в жалобне вбрання (в. 20). Той Бог, Який створив їм лихе (вв. 18, 25, 29, 30), принесе спасення.

4:30-5:4 – Друга поема: Розрада для вигнанців. Частина 4

Використовуючи вирази з Книги Ісаї, пророк звертається до Єрусалиму та закликає її (вдову) весело спостерігати, як її сини й доньки повертаються з вигнання. У цій частині вірша увага зосереджена на зміні, яка відбудеться в Єрусалимі після щасливого повернення. Цей уривок обрамлений новим іменем, що його Бог дає Єрусалиму (4:30 і 5:4), як в Іс. 62:2-4,12б. У 4:30-35 Єрусалим утішається передбаченням покарання, що буде послане народу, який поневолив її дітей (див. Іс. 13:21; 34:9-10,14).

У 4:36-5:4 Єрусалим (вдову) закликають змінити її жалобне вбрання (див. Вар. 4:20; Іс. 60:20; 61:3) на вбрання краси Божої величі (Іс. 52:1; 61:10) і дивитися на схід, щоб побачити своїх дітей (Іс. 49:18-23; 60:4), коли вони збираються разом і їх веде додому «Святий» (божественне ім’я, яке найчастіше використовується в Другого Ісаї).

5:5-9 – Другий вірш: Розрада для вигнанців. Частина 5

Пророк знову звертається до Єрусалиму і просить його спостерігати з радістю на повернення власних дітей, але тут увага зосереджена на тих, хто повертається з неволі. Як у четвертій частині, вислови автор запозичує з Книги Ісаї. Єрусалим закликають підвестися (Іс. 51:17) і спостерігати з висоти за своїми дітьми, які йдуть зі сходу і заходу, покликані голосом Бога (див. 4:37; Іс. 49:18-23; 60:4). Зауважте контраст між тим, як вони йдуть у полон пішки і їх веде ворог, і як велично вони повертаються, наче на царськім престолі. Господь наказує, щоб важкі дороги стали прямими (див. Іс. 40:3-5; 49:11), наказує, щоб дерева давали тінь і пахощі (див. Іс. 41:19; 55:12-13), і Він особисто стає їхнім провідником (див. Іс. 49:10; 52:12).

Книгу Варуха автор розпочав із жалоби народу через гріх і гноблення ворогами та завершив торжеством, що викликане проголошенням майбутнього спасення. Слідуючи лінії, проведеній від Книги Єремії та Девтеро-Ісаї, книга проголошує есхатологічне оновлення стражденного народу. Знаки визволення, які можна побачити в історії, дозволяють поглянути на майбутнє, що його Бог готує Божому народові. Таким чином, Книга Варуха веде християн до одкровення нового життя, яке починається з Воскресення Ісуса Христа.

Попередній запис

1:1-3:8 – І. Літургія

1:1-9 – Вступ 1: Історичні умови Автор не зацікавлений у тому, щоб подати справжню картину подій часів Варуха, він радше ... Читати далі

Наступний запис

Лист Єремії

Загальна характеристика Книги Лист Єремії – це окрема книга в Септуагінті, проте у Вульгаті її об’єднано з Книгою пророка Варуха. ... Читати далі