Розділи 46-49

46:1-51:64 – Частина 6: Пророцтва щодо народів

46:1-28 – Пророцтво щодо Єгипту

Перше з пророцтв щодо інших народів стосується Єгипту, який був і одним із головних ворогів Юди, і місцем, де багато юдеїв шукали притулку, втікаючи від вавилонян, які загарбали землю. Вступ до першої частини (46:2) нагадує про кампанію 605 р. до Р. Хр.: Вавилон переміг Єгипет і встановив свою гегемонію над Палестиною. Вступ до другої частини (46:13), як і самі пророцтва, не містить інформації із датуванням подій. Обидва описують Єгипет, який був підкорений ворогом, але залишають ідентифікацію ворога прозовим вступам (46:2,13) і висновкам (46:26).

Після колоритного опису закликів до війни, перший вірш зображує нажаханих солдатів, які рятуються від неназваного ворога втечею. Така неясність чітко наголошує, що справжнім ворогом є Ягве, чия роль стає очевидною лише в 46:10. Загальновідомий позитивний образ Нілу, який розливається по землі, щоб принести життя, тут кардинально змінюється, оскільки Єгипет здіймається не для життя, а для смерти (46:7-8). Це означає, що те, що досі було джерелом добра, може так само стати джерелом зла.

Ці пророцтва, які слідують відразу після того, як Єремія проголошує, що юдеям не варто шукати безпеки в Єгипті, підсилюють його попередні слова. Якщо переможений Єгипет кинеться в обійми Вавилону, там неможливо буде знайти спасення. Ті, хто втік до Єгипту, не будуть врятовані, як вони сподівалися. Ноф і Тафніс, єгипетські міста, на які так покладалася Юда, будуть зруйновані (46:14,19).

Несподівано змінюючись, текст переходить від опису руйнування Єгипту до теми надії і щодо Єгипту, і щодо Ізраїля. Єгипет повернеться до попереднього життя (46:26б), а вибраний народ повернеться з вигнання (46:27-28). Після того текст цитує обіцянку з 30:1-11, нагадуючи читачам гл. 30-31 з їхньою обіцянкою нового сотворення й нового союзу. Руйнування не уникнути, та це ще не останнє слово.

47:1-49:39 – Пророцтва щодо інших семи народів

Між пророцтвами щодо Єгипту й Вавилону є сім пророцтв різної довжини, які стосуються інших народів і груп: філістимлян (47:1-7), Моава (48:1-47), Аммона (49:1-6), Едома (49:7-22), Дамаску (49:23-27), Кедару і Хацору (49:28-33) та Еламу (49:34-39). Звинувачення в гріхах, спрямовані проти цих народів, мають пригадати Юді її гріхи і таким хитромудрим чином змусити народ усвідомити своє становище.

Пророцтво щодо філістимлян (47:1-7) відтворює загальну природу прийдешнього спустошення та використовує простий засіб – алюзію до Єгипту (південь) згадуючи фараона, натомість в описі цілої події сказано про повінь, яка надійде з півночі. Оскільки на заході було море, а на схід простягалася непрохідна пустиня, їхня доля була незворотною. Жалюгідний образ батьків, які не можуть урятувати власних дітей, говорить про марність будь-якої спроби втекти, а всеохопна смерть у фізичному вияві маніфестована плачем – ті, хто втікає, лисіють і роблять на собі надрізи.

Пророцтво щодо Моава (48:1-47) є на диво довгим – власне, довшим за всі інші пророцтва щодо Моава (в усіх книгах Біблії) разом взяті. Зважаючи на нестачу історичної інформації про Моав, важко пояснити, чому ця маленька країна на кордоні з Юдою стала об’єктом такого довгого пророцтва, хіба що Моав – це просто приклад спростування всіх очікувань.

Використовуючи лексику й образи, які раніше уживалися щодо Юди, це пророцтво зображує землю настільки спустошеною, що єдиною можливою реакцією є наказ плакати (48:17,20,31-32,37-39). Не залишається навіть божків; люд Кемошу змушений іти у вигнання. Долею Моава є тотальне руйнування, так само як воно було і долею Юди; жодне місто не буде врятоване. Причиною всього цього є гордовитість Моава та його віра у власну могутність (48:7,26,30,42). На диво, у самому кінці Ягве обіцяє відновити достаток Моава.

Оскільки в пророцтві щодо Аммона (49:1-6) не названо жодного ворога, очевидно, що їхнім руйнівником є Ягве. Аммон, територія на схід від Йордану, схожа на Моав у кількох аспектах. Гріх обох народів – пиха (48:14), і тому вони отримують наказ змінити свої хвастощі на плач. Як Моав, Аммон страждатиме і від спустошення землі, і від вигнання, але він також отримує від Ягве обіцянку відновлення.

Пророцтво щодо Едома (49:7-22) має унікальну ознаку (у цій низці пророцтв), оскільки тут наявне звертання до Книги Буття. Едом ототожнюється з Ісавом, що втратив право первородства, яке натомість отримав Яків, що стало джерелом тривалої ворожнечі, і це є алюзією не лише на те, що Едом втратить майно, але й на довготривалу неприязнь між Едомом та Юдою. На відміну від злодіїв і тих, хто збирає врожай і нічого не залишає по собі, Ягве роздягне Едом догола і залишить його без потомства, без родинних зв’язків, без життя в майбутньому і без підтримки в теперішньому (49:10). Порівняння Едома з Содомом і Гоморою (49:18) викликає образ суцільного спустошення без відновлення життя та без заселення в майбутньому. Едом, який гордиться своїм неприступним положенням на височини мусить, як і інші народи, зрозуміти, що лише Ягве керує історією й вирішує долю всіх народів.

Пророцтво щодо Дамаска (49:23-27), найкоротше в цій низці пророцтв, є одним із трьох уривків, в яких ідеться про території, не надто близькі до кордону Ізраїлю. Ці кілька рядків, використовуючи образ жінки, що народжує, зосереджуються на нездоланному страху, який панує в місті, і вояки в цих рядках описані як невмілі (49:26). Останнє слово Ягве щодо Дамаска – це не спасення, а суцільне знищення вогнем.

Пророцтво проти Кедару й Хацору (49:28-33), адресоване поселенням бедуїнів в Аравійській пустелі, показує обсяг руйнування, який вийде поза межі міст і поселень та охопить навіть племена кочівників, що живуть у наметах. Не виживе ніхто. Описуючи винищення Еламу як наведення чотирьох вітрів, це пророцтво (49:34-39) натякає на розкидання юдейського народу. Образ царя, якого скинули, вказує за новий початок: у майбутньому правитиме лише Ягве. Оскільки для Юди часів Єремії Елам перебував на краю світу (відомого), це пророцтво є алюзією на універсальність сили Ягве.

Кілька цих пророцтв успішно резюмують ті пророцтва, що стосувалися Юди. Гріхи такі самі: поклонінням божкам, гордовитість, самовпевненість. Покарання теж схоже: спустошення від руки Вавилону, спалені міста, відібрана власність. І все ж усе це залишає можливість для Ягве діяти й бути пастирем народу.

Попередній запис

Розділи 42-45

42:1-43:13 – Пошук притулку в Єгипті Ця сцена майже повністю зосереджена на темі слова Божого: прохання про слово (42:1-6), надання ... Читати далі

Наступний запис

Розділи 50-51

50:1-51:58 – Пророцтво щодо Вавилону Вступні вірші задають тон цьому довгому пророцтву, яке славить поразку Єрусалиму й тріюмф Ягве. Це ... Читати далі