
42:1-43:13 – Пошук притулку в Єгипті
Ця сцена майже повністю зосереджена на темі слова Божого: прохання про слово (42:1-6), надання слова (42:9-22), слово відкинуте (43:2-7). Пророк є лише інструментом для передачі Божого слова, як свідчить той простий факт, що він мав почекати десять днів, перш ніж це слово надійде (42:7). Його пасивність у цій ситуації є ще одним запевненням, що в даному випадку сила, яка змінює хід історії, належить тільки Богові.
Спочатку здається, що присутність вавилонян спонукала народ до покаяння, оскільки ті, хто залишився в рідній землі, прийшли до Єремії, шукаючи слова Господнього. Реакція людей на пророцтво Єремії свідчить, що вони готові прийняти слово Боже, яким би воно не було. Усупереч усякій людській логіці люди мають повірити, що Ягве врятує їх від ворога, який змусив їх страждати. Якщо ж вони шукатимуть захисту в Єгипті, вони зазнають краху. Мало того, слово, яке закликає людей залишатися в рідній землі, є протилежним тому, що Єремія проповідував раніше. І все ж в обох випадках пророк переконує, що життя полягає в прийнятті володарювання Вавилону. Перед падінням Єрусалиму це означало здатися ворогові і, можливо, бути вигнанцем. Після падіння Єрусалиму це просто означає прийняти владу Вавилону в цій землі.
Як це траплялося й раніше, люди відмовляються підкорятися слову Божому. Народ у союзі чинить так, наче союзу не існує. Їм ще доведеться дізнатися, що вони можуть стати об’єктом страху й глузування де б то не було: чи в Єгипті, чи у власній землі (42:18). Пророк знову ототожнює себе з народом до тієї міри, що всупереч словам Ягве його забирають до Єгипту, де він разом із народом страждає внаслідок їхніх гріхів.
У Єгипті Єремія виконує одну фінальну символічну дію, яка, згадуючи про вавилонську загрозу Єгипту, фактично вирішує долю юдеїв, що шукали тут притулку. Ті, хто відкинув слово Господнє, ніколи й ніде не зможуть бути в безпеці.
44:1-30 – Ідолопоклонство в Єгипті
Фінальне довге Господнє слово до юдеїв в Єгипті розділене на дві частини: 1) опис руйнування Юди, який слугує прикладом для людей в Єгипті (44:1-14); 2) покарання, що впливає з поклоніння богині (44:15-30). Обидві частини проголошують повне знищення, проте вони також пом’якшують категоричність цього твердження, говорячи на завершення, що крихітна частина народу все-таки виживе (44:14,28).
Повторення слова «зло» в 44:9 підкреслює обсяг людського зла та згубної діяльности, але без деталізації змісту. Схожа техніка в 44:12-13 (повторення «меч», «голод», «погинуть», «покараю») переконує у всеохопному руйнуванні. Минулий досвід народу, що стосується спустошення Єрусалиму, вказує на серйозність теперішньої загрози.
Реакція людей демонструє, що вони безтурботно сприймають загрозу. Вони протистоять словам Єремії у своєму особистому прочитанні минулого й згадують той достаток, який мали, коли поклонялися цариці небесній (44:17-18). Це, мабуть, найвиразніший (і найменш метафоричний) опис того, як юдеї відвернулися від союзу, визнаючи й приймаючи інші божества. Історія Єремії завершується, як і починається, на ноті, що обґрунтовує відкидання союзу Ягве відмовою народу дотримуватися своєї частини угоди.
Ця розповідь у Книзі Єремії не залишає сумніву щодо остаточности Божої кари. Вона вказує на незворотне спустошення – кінець не лише для Храму й святого міста, не лише для народу, але й для усіх людей і для самого союзу, оскільки без народу в союзі не може бути союзу. Сталося немислиме.
45:1-5 – Одна людина буде врятована
Заключне пророцтво, яке, очевидно, було промовлене незадовго до падіння Єрусалиму, поміщене саме тут, щоб пролити промінь надії серед темряви. Незважаючи на винищення народу, одна особа виживе, як це вказано в 44:14,27-28. Можливо, народ прийшов до свого кінця, можливо, союз лежить у руїнах, але є одна праведна людина, чиє життя дає надію.