50:1-51:58 – Пророцтво щодо Вавилону
Вступні вірші задають тон цьому довгому пророцтву, яке славить поразку Єрусалиму й тріюмф Ягве. Це пророцтво проголосує той час, коли Вавилон вважатиметься немічним, а його боги Бел і Меродах стануть безсилими (51:2). Вавилон, наддержава, яка колись була інструментом Божим, тепер зазнає такого ж спустошення, яке він приніс Юді й довколишнім народам. Відновлення Ізраїлю через поразку Вавилону є центральною темою в 50:4-20, що починається й закінчується словами підтримки для Юди. Одразу ж з’являється надія на вічний союз із вибраним народом і проголошується, що Вавилон стане на коліна. Меч коситиме руйнівників Ізраїля, а Ізраїль буде живитися дарами Господа. Автор пропонує неочікувану зміну бачення майбутнього. Дивовижними вчинками Ягве для Ізраїля стануть зміна серця, зняття вини, а неочікуваними – повернення в рідну землю.
Друга частина, 50:21-40, яка починається із заклику знову стати до битви в 50:29 і 50:33-38, сконцентрована на численних руйнуваннях, яких зазнає Вавилон. Текст показує ворога Вавилону – і це не хто інший, як Ягве, який знищить їхнє багатство (50:26-27) і спалить їхні оселі (50:32,39-40). Усе це відбудеться через гріх гордині (50:24,29,31,32). Спустошення, колись заявлене щодо Єрусалиму, зараз буде спрямоване проти Вавилону, який потерпатиме від такої ж долі, яку нав’язував іншим. Текст не залишає сумніву, що все контролюється рішеннями одного Ягве (50:44-45).
Образ віяльника, який нічого після себе не залишає (51:1-2), та образ току під час молотьби (51:33), якими владарює Ягве, є частиною мотиву збору врожаю, яким починається і закінчується 51:1-33. Народ, що демонстрував владу Ягве цілому світові, поступається своїм місцем Ягве, Який сам контролює і сотворення, й історію (з її війнами).
У 50:34-44 Юда закликає Бога до помсти (вв. 34-35) і отримує у відповідь обіцянку зробити Вавилон покинутою землею. Тих, хто вижили у Вавилоні, закликають рятуватися втечею (51:45-46,50) від руйнування, яке станеться з цим народом. У центрі уваги тепер кінець Вавилону – сильна держава стала безсилою від могутньої руки Бога.
51:59-64 – Символічна дія в Єгипті
Фінальне слово Єремії є символічною дією, яку пророк доручає одному чоловікові з оточення Седекії у Вавилоні. Щоб заявити про остаточний і безповоротний кінець Вавилону, Серая має втопити у Ефраті сувій. Знову стається те, що було проголошено на словах: остаточна катастрофа, ніякої надії на відновлення.
52:1-34 – Історичний висновок: Руїна Єрусалиму
Заключна глава Книги Єремії пропонує ще одну розповідь-підсумок про захоплення Єрусалиму та вигнання до Вавилону. Він складається з чотирьох частин (52:1-6,17-23,24-30,31-34). Перші дві частини, взяття Єрусалиму (52:1-6) і пограбування Храму Господнього (52:17-23), пропонують таку саму похмуру перспективу, як і паралельна розповідь у 2 Цар. 24:18-25:30. Третя й четверта частини пом’якшують безвихідь, зосереджуючись на тих, хто вижив. Після розповіді про те, скільки юдеїв було заслано до Вавилону під час трьох етапів вигнання (52:24-30), текст коротко згадує царя юдеїв Єгоякима, який все ще перебуває у вигнанні, але якого шанують його бранці (54:31-34). Майбутнє залишається неясним. Спасення – це лише обіцянка. Зате бодай дехто з юдеїв врятуюється. Як уже натякалося раніше, Вавилон може бути й новим Єгиптом.
Книга завершується вигнанням. Поміж похмурим минулим і непередбачуваним майбутнім народ Ягве живе в теперішньому, позбавленому світла. Єдиним джерелом провідництва й надії для нього є слово Боже. Перебуваючи в схожому становищі щодо віри, сучасні читачі, яких текст залучає до участи в переживаннях виселенців, запрошені чекати й слухати подальше слово Господнє, де б воно не з’явилося – у мові, дії, у самому тексті.
