Розділи 27-29

27:1-22 – Вавилонське ярмо

Ця глава, що розпочинається символічними діями Єремії та закінчується знаком відсутности Ягве в Юді, складається з трьох пророцтв, присвячених почергово провідникам інших народів (27:1-11), царю Седекії (27:12-15), священикам і народові (27:16-22). У цих словах виражено напругу між бажанням народу залишатися у своїй землі та пророцтвом, що Ягве не перебуватиме більше серед народу. І все ж читач знає, що оскільки тут йдеться про останнього царя Юди, Седекію, текст містить алюзію на неминучий кінець народу й держави.

Спочатку пророк звертається до правителів сусідніх народів (27:2-11), які посилають делегатів до Єрусалиму, прагнучи створити військову коаліцію проти Вавилону, який все ще утверджувався у своїй силі. Маючи на шиї ярмо, символ підпорядкування на стародавньому Близькому Сході, Єремія проголошує, що Ягве, Бог всесвіту, дарував Вавилонові владу над усіма цими народами на тривалий, хоч і обмежений час. Вони, як і Юда, мусять обирати між підпорядкуванням іншій владі та руйнуванням від руки Бога.

Звертаючись до Седекії тими словами, що й до інших народів (27:12-15), пророк вказує, що союз розірвано, що Юда більше не насолоджується статусом «привілейованого народу» в очах Ягве, що спасення полягає в прийнятті рабства.

Третє пророцтво (27:16-22) містить непряме посилання на вигнання й натякає, що процес уже триває. Розкрадання посуду з Храму Господнього символізує кінець присутности Ягве в Єрусалимі та кінець союзу, культове вираження якого було пов’язане з Храмом, єдиною святинею. Ізраїль не може оминути тієї долі, яку заперечують лжепророки. Навіть посеред спустошення фінальні слова з обіцянкою остаточного відновлення мають нагадати народові про Божу опіку над ними. Усе втрачено, та не назавжди.

28:1-17 – Змагання пророків

В цьому уривкові, що містить нагадування про попередні звинувачення (наприклад, 14:14-15), наведено приклади пророків, які провіщають брехню від імени Ягве. Конфронтація віч-на-віч між Єремією (справжнім пророком) та Ананією (лжепророком) показує, що пророк Ягве вперше в цій книзі виходить на чільне місце. Хоча книга зовсім не пропонує критеріїв визначення того, хто є лжепророком, текст натякає, що до тих, хто проповідує те, що хоче чути народ, потрібно ставитись із обережною підозрою. Це яскравий приклад. Пророк Ананія, який, мабуть, знав про слабкі місця в броні Вавилону, віщував повернення з вигнання через два роки. Напевне, він гадав, що перше вигнання (598 р. до. Р. Хр.) було тим пророкуванням, про яке говорив Єремія, і таким чином пропонував надію, що цар і всі вигнанці скоро повернуться. Він розбив ярмо Єремії, щоб підтвердити свої слова.

Перш ніж дати остаточну відповідь Ананії (28:12-16), Єремія порушує проблему правдивого чи фальшивого пророкування (28:8-9). Текст, отже, акцентує на тому факті, що Єремія проголошує не своє власне слово, а слово Ягве. Він замінює дерев’яне ярмо залізним, а це – символічна ілюстрація того, про що сказано в 27:7 – що ярмо триватиме кілька поколінь, а не лише два роки. Слова Єремії підтверджуються, коли Ананія помирає згідно з його пророцтвом. Уперше виявляється, що Бог справді каратиме брехливих пророків.

29:1-32 – Листи до виселенців

Ці два листи, які Єремія надіслав виселенцям у Вавилон, не лише свідчать про продовження його боротьби за те, щоб слово Боже почули й зрозуміли, але також показують, що загроза його життю існує надалі. Реакція Шемаї (29:26-28), його відмова прийняти вигнання як неминучу прийдешню подію свідчить, що пророцтво Єремії продовжує шокувати народ. Сучасний читач може сказати, що юдеїв у Вавилон вивіз Навуходоносор; Єремія запевняє, що це Ягве відправив їх у вигнання (29:4). Таким чином, зрозуміло те, що слово Боже заохочує їх оселитися й жити в тому місці, куди їх привів Ягве, навіть якщо ця ідея здається блюзнірською для тих поколінь, чия ідентичність як народу Божого була пов’язана з життям в Обіцяній Землі. Незважаючи на очевидні речі, пророк не проповідує розпачу, оскільки він подає надію на повернення в майбутньому (29:10-14). (Тема надії, зумовленої зміною в серці людей, докладно розвивається в главах 30-33). Замість того щоб говорити про їхнє повернення в землю предків, посилаючись на обіцянку Аврааму, та про Вихід, пророк, раптово змінюючи свою мову, проголошує повернення «до того місця, звідки вас Я був вигнав» (29:14б). Це ще раз вказує на те, що повернення з вигнання буде новим Виходом. Намагаючись переконати народ слухатись слова Господнього, Єремія наводить два особливих приклади: долю тих, хто залишився в Єрусалимі, замість того щоб іти у вигнання (29:16-19), і тих, хто, пішовши у вигнання, все одно не зміг дотримуватися слова Ягве (29:21-23).

Цей уривок, що містить багато образів та ідей із попередніх пророцтв, змальовує пророка як людину, що страждає через переступи народу й недотримання Закону Господнього. Таким чином, гл. 29, що подає слово Боже у вигляді листів, вказує на актуальність записаного слова Божого поза тим поколінням, яке його чує.

У цих листах Бог зображений як той, хто постійно висуває вимоги до народу. Бог не лише відправляє народ у вигнання, але й указує, як їм там жити. Люди мусять усвідомити, що єдиний спосіб залишатися живими – це бути покірливими слову Божому, навіть якщо це суперечить їхнім очікуванням.

Попередній запис

Розділи 24-26

24:1-9 – Видіння двох кошів зі смоквами Це видіння прояснює Єремії значення вигнання, спричиненого політикою Навуходоносора, і підтверджує правдивість пророцтва, ... Читати далі

Наступний запис

Розділи 30-33

30:1-33:26 – Частина 4: Надія на майбутнє 30:1-31:40 – Життя по-новому Цей уривок – поетична інтерлюдія всередині біографічної оповіді, що ... Читати далі