Розділи 14-15

14:1-15:4 – Народ Юди благає Господа втрутитися

Це благання про допомогу складається з трьох частин (14:1-10; 14:11-16; 14:17-15:4), кожна з яких містить опис обставин, молитву до Бога та відповідь Ягве. Перша й третя частини, переважно поетичні, пропонують описи смерти (14:1-6,7-18), після яких слідує благання народу до Бога прийти їм на допомогу (14:7-9,19-22) та відповідь Ягве (14:10; 15:1-4). Вони також містять прозовий діалог між Єремією і Ягве (14:11-16). Якщо й молитви пророка, і відповіді Ягве засуджують лжепророкування, молитва, яку народ Юди адресує Ягве і в якій визнано провину, пробуджує надію, що покаяння приведе до спасення. Але відповідь Ягве в 14:10 і 15:1-4 не справджує цієї надії.

Від самого початку всі образи, які використовує пророк, вказують на неминучість смерти і на те, що усвідомлення цього факту народом має стає початком для покаяння. Опис Юди та Єрусалиму (місто символізує народ) у 14:2 протиставляє гнітюче фізичне становище народу (‘bl «йти з опущеною головою»; ’тl «понурити чи опустити голову»; qdr «бути темним як земля») його голосові, що здіймається до небес. Такий контраст відображає дихотомію буття народу. З одного боку, своїми вчинками народ відвертається від Бога, не дотримуючись умов союзу, а з іншого – продовжує благати Бога про захист. Далі бачимо зміну образів, що символізують життя, на ті, що символізують смерть: немає води, немає їжі, немає повітря, немає життя. Усі живі істоти будуть уражені: вельможі та їхні слуги, хлібороби, свійські й дикі тварини.

Уперше в книзі після опису спустошення зустрічаємо молитву, яку народ промовляє до Бога (14:7-9), намагаючись закликати Ягве до дій. Вони очікують, що Ягве змилосердиться над ними, оскільки вони визнали власну провину (14:7), або принаймні пригадає, що це буде неправильно допустити, щоб ім’я Бога втратило повагу серед усіх народів (14:8-9). Народ, закликаючи Бога до дії, намагається присоромити Його в 14:8-9, змінюючи образ Бога з того, хто врятував у минулому, на того, хто не може врятувати. У майже непомітний спосіб Бога порівняно спочатку з чужинцем у краю, який не возз’єднався з народом (14:8а), далі з подорожнім, який теж не надто переймається життям народу (14:8б), і, нарешті, з сильним чоловіком, який, незважаючи на фізичне завзяття, нездатний «спасти» (14:9).

Те, що Ягве відкидає їхні молитви (14:10), є шокуючим поворотом подій. Повторювані звинувачення в Книзі Єремії 1-13 давали надію, що покаяння принесе спасення. Але тут надія розбита. І все ж пророк, здається, сприймає Бога як того, з ким можливий діялог (14:11-13). Відразу ж після того як Бог каже йому, що заступництво марне, Єремія намагається виправдати вчинки людей, вказуючи на їхню покірність старійшинам, пророкам. Хоч це йому не вдається, заклик Єремії означає, що надія ще не цілком утрачена.

Опис смерти, заклик до милосердя й відмова Ягве, про які йдеться в 14:1-10, повертаються в 14:17-15:4. Страждання пророка через руйнування, які він бачить, виражає песимізм щодо майбутнього (14:17-18). Народ підходить до Ягве знову, апелюючи до Божої гордости, адже Бог заслуговує бути пошанованим іншими й самим народом Ізраїля (14:19-22). Відповідь Бога неочікувана: навіть Мойсей, який стримував Ягве від знищення ізраїльтян після історії із золотим тельцем (Вих. 32:11-14), міг би зупинити руйнування, але не зробить цього (15:1-4). Це очевидно доводить точність попередніх звинувачень Єремії в тому, що Бог обманув народ.

15:5-9 – Слава, що обернулася на сором

Цей уривок містить промову Ягве. Спершу Господь звертається прямо до Юди в другій особі (15:5-6), а тоді створює певну дистанцію, переходячи до звертання від третьої особи (15:7-9), наче щоб натякнути, що лише повне невтручання дозволить Ягве виконати обіцяне руйнування. У трьох перших запитаннях згадано Єрусалим, метафору народу та його провідників, щоб показати, наскільки самотнім є місто. Немає нікого, хто б ставився до нього прихильно (15:5а), ба більше, нікого навіть не цікавить його доля (15:5б). Відчуття покинутости міста підсилено образами жінок, які втратили чоловіків і синів у битві. Єрусалим – наче жінка, яка, народивши і втративши сімох синів, опиняється без підтримки й захисту. Джерело її слави, яке тепер втрачено, стало джерелом її сорому.

Хоч загальною темою пророцтва є руйнівна сила й потенціал Ягве, текст єврейською мовою в 15:6 не залишає сумніву, що Юда сама накликала це на себе, про що свідчить використання «Ти» для підсилення: «Ти [саме ти той, хто] покинув Мене». Дотепер ставленням Ягве було прощення (15:6в) і повчальне покарання (15:7а), але все намарно. Саме тому руйнування є виправдним.

15:10-21 – Єремія оплакує своє існування

Друга ламентація, як і перша, складається з двох перемовлянь між пророком і Богом (15:10-14; 15:15-21). У першій частині Єремія адресує свої слова не Господеві, а собі самому чи своїй матері (15:10), проте йому відповідає Ягве (15:11-14). У другій частині ламентації Єремія спрямовує свої слова до Бога (15:15-18), чия відповідь невтішна (15:19-21).

У вступній ламентації, яка схожа на відчай, пророк оплакує своє народження в спосіб, який перегукується з попереднім пророцтвом, що описує матір, яка оплакує втрату своїх синів. Складний текст єврейською мовою в 15:11-14, що починається зі слів: «Промовив Господь», є реакцією Ягве на пророка. Припускаючи, що вірш 11 міг би бути перекладений як: «Чи Я не звільняв (srh) тебе назавжди? Чи Я не зустрічався (pg’) з тобою у важкий час і в час, коли ти був у скруті з ворогом?», бачимо, що у відповіді Ягве Єремії бракує співчуття. Нагадуючи пророкові колишні часи, коли Бог йому допомагав, Ягве дає Єремії лише приховане запевнення в майбутньому. У майже непомітний спосіб (перехід від другої особи однини до другої особи множини) текст більше не звертається до Єремії (15:11), а радше до народу (15:14) і таким чином натякає, використовуючи другу особу однини в 15:13, що пророк і народ – одне ціле. Як стає ясно з наступного діялогу і подальших текстів, приналежність Єремії до народу є джерелом його страждання, і тому що він страждає з народом і тому що мусить бути відлучений від народу.

Діялог у 15:15-21 зображує розчарованого пророка, який звертається до Бога, і той спочатку випробовує його, а відтак заспокоює. Слова пророка переходять від звичайної молитви про те, щоб Ягве помстився за Єремію (15:15), через опис радости в Ягве (15,16), згодом через обурення (15:17-18а) і завершуються шокуючим звинуваченням, що Бог чинив лицемірно (15:18б). Оскільки послушність тому, хто мав би бути джерелом миру й щастя, ізолювала його від суспільства і призвела до невимовних мук, пророк виправдано говорить про Бога як про «обманний потік, що води його висихають». Те, що обіцяло життя, раптом стає обманом. Ягве діяв у невластивий Йому спосіб і всупереч очікуванням.

Ягве промовляє до Єремії (15:19). Два умовних речення: («Якщо ти навернешсяяк здобудеш дорогоцінне з нікчемного…») натякають, що саме Єремії необхідно зробити перший крок для відновлення своїх стосунків із Богом. Використовуючи гру слів (євр. корінь sp-v-b має подвійне значення: «Якщо ти навернешсятебе приверну, і перед лицем Моїм станеш»), текст показує важливість ініціятиви пророка й натякає, що людські вчинки можуть впливати на дії Бога. Даючи Свою обіцянку врятувати (15:20б-21), Ягве декларує, що Єремія перебуватиме в опозиції до народу (15:20). Це послаблює фінальну обіцянку визволення. Присутність Бога в житті пророка є одночасно джерелом і його життя, і його страждання. Обіцянка присутности в житті пророка не гарантує полегшення в майбутньому.

Попередній запис

Розділ 13

13:1-14 – Зогнилий льняний пояс на стегнах Це перший із кількох описів символічної дії наведений Єремією за наказом Ягве. Як ... Читати далі

Наступний запис

Розділи 16-17

16:1-17:4 – Немає життя в рідній землі У цьому уривкові слова Господа, які Він адресує пророкові (16:1-9,14-18,21), переплітаються зі словами, ... Читати далі