Розділи 11-12

11:1-20:18 – Частина 2: Пророк страждає

11:1-17 – Порушення союзу

Тема союзу пронизує весь цей короткий уривок, оскільки тут п’ять разів у перших десяти віршах повторюється слово berit (союз) і використовується «формула союзу» в 11:4. Слова, які Єремія має виголосити перед народом (11:2-8), нагадують людям, що союз – це щось більше, ніж проста обіцянка захисту з боку Ягве. Це двостороння угода, чітко описана формулою союзу: «Будете ви народом Моїм, а Я буду вам Богом» (11:4б). Таким чином, у цьому уривку розповідається про угоду, яка колись була укладена між Богом та Ізраїлем, і про те, як це впливало на життя народу впродовж поколінь.

Ягве зображений як Бог, чия турбота за народ проявляється у звільненні з єгипетського рабства – «вивів із краю єгипетського» (ys’ «виводити» 11:4; ‘lh «вести вгору» 11:7). Використання цих двох дієслів для опису Божої діяльности щодо народу вказує на дві поетапні дії: звільнення з рабства (із залізного горнила чи «залізної печі», що є алюзією на час рафінування й очищення) та введення в рідну землю. В Юді за покоління Єремії володіння землею вказувало про чинний союз із запевненням захисту Ягве, а з погляду тих, хто перебував у вавилонському вигнанні, втрата землі означала відсутність Бога й кінець союзу.

В інтригуючій взаємодії сторін розмови автор переходить від слів, які Ягве говорить Єремії для того, щоб він передав їх Ізраїлеві (11:2-8,15б-17), до слів, які Він говорить Єремії про Ізраїль (11:9-12,14-15а). Такий мовний перехід свідчить про те, що пророк усвідомлює свою приналежність до народу. Тому заборона Єремії заступатися за народ базується на його власній ідентифікації себе з народом і передбачає, що слова, сказані йому проти народу, походять не від нього самого, а є справді словами Ягве. Мало того, заборона заступництва також є алюзією на Бога, дії якого будуть зупинені, бо Він урешті зможе пробачити. Двозначність у ставленні Ягве до Ізраїля є чіткою в 11:15, де Бог все ще називає Ізраїль/Юду «Мій коханий». Цей конфлікт між турботою, прощенням, любов’ю та необхідністю покарати народ, який не поважає союзу, віщує спасення, що прийде лише через вигнання.

11:18-12:6 – Невинність не забезпечує благословення

У цій першій із шести особистих ламентацій Єремії (традиційно їх називають «сповідями») пророк кричить до Бога, намагаючись зрозуміти, чому той, хто є вірним Ягве, мусить страждати. Серед усього масиву писань про пророків ці сповіді, яким би не було їхнє історичне походження, пропонують погляд з позиції розуміння Старим Заповітом внутрішнього світу пророка.

Складена з двох діялогів між Ягве та Єремією (11:18-23; 12:1-6), ця ламентація сягає сутности страждань пророка: його відкинула навіть власна сім’я. Перший діялог говорить про загрозу пророкові в його власних словах (11:18-20) і містить відповідь Ягве (11:21-23). Ствердна відповідь Ягве на заклик Єремії до помсти тим, хто чигає на його життя, може шокувати сучасного читача. У своєму ж власному контексті, де «око за око» було одним зі способів припинення ескалації кровної помсти, відповідь Бога не є аж такою несподіваною, особливо якщо зрозуміти, що «люди анатотські» це кровна рідня Єремії (див. 1:1). Мало того, те, що вони заборонили йому пророкувати, вказує, що вони відкинули слово Господнє, яке вважали таким, що має силу.

Для євреїв говорити означає приводити в дію події, що описані словами. Говорити про руйнування, як це робив Єремія, означало вивільняти саме зло. Будучи відкинутим народом, Єремія відділився від суспільства, до якого належав. Відповідь Ягве, яка не обіцяє захисту, а лише запевняє в тому, що його вороги будуть знищені, натякає на останні глави цієї книги, які зосереджують свою увагу не на спасенні Ізраїлю, а на знищенні його ворогів.

Другий діялог поволі роз’їдає будь-яке відчуття надії. Використовуючи запитання, типові для псалмів-ламентацій (чому? доки?), Єремія позиціонує себе на певній дистанції від народу (12:1-2), заодно з природою (12:4) і ставить під сумнів власні знання про Бога. Згідно з отриманою мудрістю, добрі люди живуть у достатку й Божому благословенні, а злі – страждають від бід і втрат. Досвід Єремії із загрозами його життю суперечить тому, чого його навчали про Бога, і порушує питання про те, як Бог вчиняє з добрими людьми та лиходіями. На його другий заклик про помсту (12:3) чекає неочікувана й вражаюча відповідь. Тут не лише відсутнє запевнення, що лиходії будуть покарані, але Ягве, використовуючи образи природи (12:5), застерігає Єремію: те, що він пережив до цього – лише початок. Замість обіцянки захисту Ягве лише просить пророка берегтися.

Цей перший нарис особистого досвіду пророка вказує на те, що його існування цілком і повністю перебувало під проводом Ягве. Відірваний навіть від власної сім’ї, він був покликаний покладатись лише на Бога, чия присутність не набирала очікуваних і традиційних форм. Тема самотности пророка, про яку вперше згадано тут, розвиватиметься і в подальших главах.

12:7-17 – Спадщина Ягве стає пусткою

У цьому пророцтві засуду ми не чуємо пророчого голосу; Ягве залишається на самоті, промовляючи щось на кшталт внутрішнього монологу. Перша частина цього пророцтва є поетичною (12:7-13) і передає те, що вже сталося з народом Ізраїля. Друга (12:14-17), прозова частина говорить про майбутнє інших народів. Такі роздуми про себе самого, в яких Бог звертається до Ізраїля «Мій улюблений», та все ж віддає народ на знищення, вказують на неоднозначність позиції Ягве в цій ситуації. Мотив спадщини/успадкування, який повторюється дев’ять разів у 12:7-15 (nhl  – 7 разів, hlq – 2 рази), створює сильний зв’язок ми двома пророцтвами, перше з яких стосується спадщини Ягве, а друге – спадщини народу. Будучи «часткою» (спадщиною)? якою розпоряджається Ягве, Ізраїль повинен насолоджуватися захистом Ягве, але його ворогам дозволено його знищити.

Незвичним є також те, що в другому пророцтві ми дізнаємося про Божу обіцянку іншим народам, які гнітили Ізраїль. Мало того, те милосердя (rhm), що його Ягве проявлятиме до цих народів, не залежить, згідно з текстом, від їхнього навернення до Бога (12:15). Текст натякає абсолютну добровільність спасення Ягве але все ж наполягає на потребі відповідати божественній ініціятиві в щоденному житті («Якщо вони справді навчаться доріг народу Мого», 12:16).

Попередній запис

Розділи 8-10

8:4-9:15 – Від обману до руйнування Пророцтво в Єр. 8:4-9:15 зосереджено на обмані себе та інших, що просочує буття Юди ... Читати далі

Наступний запис

Розділ 13

13:1-14 – Зогнилий льняний пояс на стегнах Це перший із кількох описів символічної дії наведений Єремією за наказом Ягве. Як ... Читати далі