Розділи 8-10

8:4-9:15 – Від обману до руйнування

Пророцтво в Єр. 8:4-9:15 зосереджено на обмані себе та інших, що просочує буття Юди та не дозволяє людям покаятися. Окрім 8:14-15, де відтворено реакцію народу на грядущу біду, решту цього уривка можна пояснити як Боже слово, звернене до народу (8:4-13,16-17; 9:4-6), до Єремії (9:7-16), чи роздуми Ягве (8:18-9:3), проте в 8:18-9:2 не цілком ясно, чи слова належать Богові, чи пророкові. Ця неоднозначність перегукується з неясністю, чи Юда є адресатом, чи суб’єктом мовлення в 8:5-13. Пропонуючи Юді більш об’єктивний погляд на її реальність і таким чином применшуючи відчуття загрози, яке вона відчуває, пророк, очевидно, намагається спонукати народ роздумувати над тим, що трапилося.

Указуючи для порівняння на інстинктивні знання птахів (8:7), Ягве стверджує, що становище Юди суперечить природі цього народу як народу Божого. Повторення 6:13-15 у 8:10-12 пов’язує ці дві глави та знову говорить про основний гріх народу: не лише жадібність, а й самообман і нездатність відчувати провину за свої гріхи. Образи відтворюють подвійне руйнування, якого ніхто не уникне: те, що його можна побачити, почути і якого можна боятися (8:16), і те, що є неоголошеним та неочікуваним (8:17). Виявляється, що посеред жахів і смерти, які його оточують, народ не спроможний на щось більше, ніж використовувати відомі йому способи вираження надії й захисту (8:19). І все ж пророк порушує проблему їхньої чесности у двох риторичних питаннях, які кидають їм виклик та змушують задуматися над власною позицією: куди їх привела віра в допомогу від інших народів (8:22)? Хоч бальзам та лікарі в Ґілеаді були відомі своєю здатністю зцілювати, надія на товари, мудрість і богів інших народів не принесе Ізраїлеві цілісности.

Інтенсивність жаху відображена в доволі двозначних словах пророка. З одного боку, він оплакує народ, а з іншого – хоче відокремити себе від народу та його гріховних вчинків (8:23-9:2). Раптова зміна мовця – з Єремії на Бога (9:3) – ускладнюючи відповідь на питання, хто які слова промовляє, слугує для того, щоб ідентифікувати пророка з Богом і таким чином вказує, що страждання пророка відображають страждання Бога. Мало того, цей вірш запроваджує цікавий феномен цієї книги, коли важко відрізнити, хто саме звертається або описує власний досвід, – Ягве чи Єремія. Обман, яким наповнене життя Юди, вже тече в крові народу. Текст єврейською мовою використовує гру слів, щоб простежити історію обману народу аж до Якова, їхнього предка. Яків, батько дванадцятьох синів, від яких походять дванадцять племен Ізраїля (Бут. 49:1-28), обманув свого батька й украв право первородства у свого брата Ісава (Бут. 27). Оскільки обман – це спадок Ізраїля, спільноти, яка за своєю природою побудована на взаємній довірі, більше не існує. Прокляття з Втор. 28 стали реальними. Повторювана непокора Божого народу, текстуально виражена повторенням його гріхів, призведе до вигнання народу.

9:16-25 – Прихід безпощадного женця з косою

Цей короткий уривок, із закликом голосити та оплакувати, підтверджує присутність смерти, яка проникає всюди. Очевидно, Єремія звертається до народу загалом (9:16-18), а потім звертає свою увагу на жінок-плакальниць (9:19-21). Вкінці здається, що Ягве говорить до пророка, даючи йому і наказ (9:22-23), й інформацію про майбутнє (9:24-25).

Оскільки заклик оплакувати вказує на те, що народ перебуває в руїні, це є першим кроком до визнання вини й довгоочікуваного покаяння. Слова, адресовані «мудрим жінкам», які відзначають піснями і радість і горе, і життя і смерть народу Ізраїлю, сповіщають, що смерть – повсюди. Ніхто не уникне безпощадного женця з косою, який вже забирає і молодих, і старих (9:24-25).

Слова в Єр. 10:22-23, заклик до правдивої мудрости, пізнання, ким є Господь, означають, що народ відповідальний за свою долю, оскільки люди покладаються на себе, а не на свого Бога. Друга в списку народів, які практикують обрізання (увесь список міститься в главах 46-51), Юда прирівнюється до інших народів, які, незважаючи на відзначку на їхній плоті, не мають стосунків із Ягве. Тому фінальні вірші (24-25) говорять не лише про фізичний акт належности до союзу, а й наполягають на залученні серця – тобто людини в цілому.

10:1-25 – Право Ягве створювати або карати

Не заперечуючи прийдешнє руйнування, цей останній уривок першої частини Книги Єремії вселяє надію на те, що Ягве діятиме, якщо й не прямо на користь народу, то хоча б опосередковано, долаючи його ворогів. Хоча цей уривок починається зі слів Господа, сказаних Ізраїлеві (10:1-5) та відповіді Ізраїля (10:6-10), решта цієї глави – це слова Єремії, промовлені спочатку Ізраїлеві (10:11-22), а відтак Ягве (10:23-25). У своїй промові до народу Єремія згадує коротко слова Ягве (10:18).

Розлогий опис процесу виготовлення ідолів вказує на їхнє місце в житті народу та на шкалі його цінностей (10:3-5,8-9,14). Зосереджуючи увагу на тому, яким сильним є невидимий Бог Ізраїля та якими безсилими гарні ідоли інших народів, текст вказує на дурноту тих, хто відкидає Ягве, і на впевненість, що Ягве діятиме. Привабливий вигляд ідолів дозволяє народові зрозуміти їхню силу обманювати. Ізраїль, життя якого зображене як суцільний обман, таким чином, ідентифікується з цими ідолами, що є безглуздими у своїй суті (10:8) і згинуть намарно (10:15). Навіть дієслово (ql‘ «відривати») використане для того, щоб означити зруйнування Юди (10:18). Зазначаючи, що і люди (10:20б), і їхні помешкання (10:22) будуть знищені, текст не залишає й краплі сумніву, що руйнування буде всеохопним.

Заключні рядки є благанням про милосердя. Незважаючи на наказ не заступатися (7:16), пророк, який уже намагався вмовити Ягве змилосердитися, робить це знову (10:23-25). Таке прохання свідчить, що Ягве сприймають як Бога співчутливого. Хоч обіцяне руйнування було виправдане, пророк пом’якшує відповідальність народу, наголошуючи на нестачі контролю і таким чином намагаючись переконати Бога згладити їхнє покарання. Якщо гнів Ягве було вивільнено, можливо, його можна буде спрямувати на ворогів Ізраїлю. Той, кому було сказано не заступатися, використовує всю свою переконливість, щоб врятувати народ від гніву, на який він заслуговує. Якщо колишня ідентифікація Єремії з Ягве має вплив на ці слова, то співчуття пророка є алюзією на постійне бажання Бога прощати.

Попередній запис

Розділи 6-7

6:1-30 – Сіон далекий від очищення У главі 6 загрози призводять до звинувачень, а звинувачення – до загроз, і це ... Читати далі

Наступний запис

Розділи 11-12

11:1-20:18 – Частина 2: Пророк страждає 11:1-17 – Порушення союзу Тема союзу пронизує весь цей короткий уривок, оскільки тут п’ять ... Читати далі