Розділи 6-7

6:1-30 – Сіон далекий від очищення

У главі 6 загрози призводять до звинувачень, а звинувачення – до загроз, і це ставить під сумнів майбутнє Сіону та водночас втягує в цей процес пророка. У цій главі домінує слово Ягве, адресоване до Юди (6:1-8,11б-23) та до Єремії (6:9,27-30). У дуже коротких проміжних епізодах Єремія вдається до внутрішнього монологу (6:10-11а) і закликає народ до покаяння (6:26). Ми також чуємо реакцію нажаханого народу на всеохопне руйнування (6:24-25). Текст переходить від надії на життя до оплакування смерти в пророцтвах, які поступово змінюються від метафоричного до фактологічного опису майбутнього. Загалом, провідною темою є гріхи народу: несправедливість, обман і самообман (6:13-15). Останній із них – найгірший, оскільки він вказує, що покаяння й навернення до Ягве неможливе.

Перше пророцтво – заклик покинути місто, існування якого гарантувала присутність Ягве в ньому, – означає, що Бог відмовився й залишив народ без захисту та без майбутнього. Нібито ідилічний образ пастирів в Єрусалимі відтворює протилежну реальність, оскільки «пастир» – це метафоричне зображення правителя-чужинця, а перетворення міста на пасовисько передбачає тотальне руйнування. Місто знає, чим йому загрожує армія, яка наступає, однак справжня загроза його існуванню, справжнє джерело жорстокости походить ізсередини (6:7). Як хвороба й рани повільно руйнують тіло людини, так само жорстокість і гріховність народу призведуть його до кончини. Гріхи, в яких звинувачено народ, роз’їдають тканини його спільноти.

Переходячи від простих метафор до промови, просякнутої термінологією союзного договору («необрізане вухо», 6:10), та використовуючи прокляття з Втор. 28 (дім, поле й жінку буде відібрано), автор тексту вказує на беззаперечний кінець стосунків народу з Ягве (6:9-12). Ніхто не соромиться провинитися (6:13), але ніхто й не визнає власної провини (6:15). Із цього випливає небажання чи нездатність народу почути й прислухатися до закликів про навернення. Те, що Ягве відкидає жертвоприношення, є реакцією на небажання народу серйозно сприймати їхні загальні суспільні обов’язки (6:19-20). Оскільки союз є двобічним за своєю природою, те, що одна сторона (Юда) відкидає угоду, звільнює іншу сторону (Ягве) від будь-яких зобов’язань у союзі.

Використання пророком жіночого образу для змалювання (6:22-23) жорстокої сили ворога робить цей опис ще більш жахаючим (6:24-26). Вразливість і втрати жінки є набагато більшими, ніж чоловіка. Вона не лише страждає від безпорадности й жаху, а й змушена оплакувати свого сина-одинака – єдину гарантію майбутнього життя народу. Цей епізод наскрізь просякнутий темою смерти. Жах поглиблюється з кожним подальшим образом, а потім ще й повторюється у фінальних словах Єремії (6:27-30). Процес очищення, до якого був покликаний пророк, дає неочікуваний результат: дорогоцінний метал, який має бути очищений (народ), настільки змішався із жужелями, що не може бути відчищений. Бог відкинув Божий народ!

7:1-8:3 – Лжепоклоніння

Ця низка пророцтв супроти фальшивого служіння Богові – прозова частина між поетичними писаннями, що починаються в гл. 2 і завершуються в гл. 10. До цієї збірки входять послання Ягве народові, яке Єремія проголосив біля входу до Господнього Храму (7:3-15,21-26), і слова Бога, адресовані пророкові у формі наказу (7:16,27-29) та опису (7:17-20; 7:30-8:3). Хоч спростування віри юдеїв у те, ще Храм є гарантією Божого захисту від усіляких бід, прославило Єремію як того, хто проповідував проти культу, суть цієї промови (про що йшла мова ще в 6:20) стосувалася не культу, а радше прогалини між вчинками народів та їхнім служінням Богові в Храмі (7:8-10).

У 7:12 Єремія згадує про Шіло, релігійний осередок на території Північного царства, куди був перенесений Ковчегу Заповіту в часи Ісуса Навина (І.Н. 18:1; Суд. 21:19) і де сходилися всі коліна Ізраїлі для жертвоприношення ще в домонархічну добу. Єремія наголошує, що, як і жертовник у Шіло не врятував Ізраїль від ассирійських загарбників, які зруйнували його 722 р. до Р. Хр., так і Храм в Єрусалимі не може гарантувати того, що Юда буде захищена від ворогів. У цій полемічній дискусії пророка з народом читач може побачити, наскільки Єремія вболівав за людей. Ягве вимагає, щоб пророк, будучі представником тієї ж спільноти, до якої пророкує, і, таким чином, сам братиме участь в її трагічній долі, утримався від будь-яких дій, що даватимуть надію: йому не можна заступатися за народ перед Богом. Це перша вказівка на відокремленні від спільноти, яке зрештою призведе до ізоляції Єремії та його жахливих особистих страждань (гл. 11-20).

Фальшиве поклоніння Юди подвійне: це поклоніння фальшивим божкам і водночас фальшиве поклоніння єдиному Богові, причому останнє включає впевненість народу в тому, що його жертвоприношення є свідченням щирої віри й служіння Богові. У перших саркастичних рядках пророк чітко дає зрозуміти, що Бог не зацікавлений у самих лише жертвоприношеннях. Якщо люди не живуть справедливим життям як народ у союзі (7:5-11), то, на думку Бога, вони можуть навіть їсти «жертви цілопалення», ту частину, яку залишають для Ягве (7:21). Це та інші зауваження підкріплені прямими посиланнями й алюзіями на історію Ізраїля та його постійне бажання діяти всупереч наказам Бога (7:22-26).

Наказ народові обстригти своє волосся (7:29) – це заклик голосити над власною смертю і видимий та безсмертний символ. Біда спіткає їх навіть у царстві смерти, оскільки не відбулося гідного поховання (7:33), яке було необхідним для того, щоб людина знайшла вічний спочинок, і це ще гірше за смерть. А ще гіршим є турбувати спокій тих, хто вже давно похований, відкриваючи їхні гроби (8:1-2). Зникають будь-які натяки на надію. Цьому народові, для якого смерть була кінцем, доведеться зробити немислимий вибір (8:3).

Попередній запис

Розділ 5

5:1-19 – Невірний народ Ця загроза руйнування починається з діялогу між Ягве та Єремією (5:1-5а). Особисті міркування Єремії про ситуацію ... Читати далі

Наступний запис

Розділи 8-10

8:4-9:15 – Від обману до руйнування Пророцтво в Єр. 8:4-9:15 зосереджено на обмані себе та інших, що просочує буття Юди ... Читати далі