Розділ 5

5:1-19 – Невірний народ

Ця загроза руйнування починається з діялогу між Ягве та Єремією (5:1-5а). Особисті міркування Єремії про ситуацію (5:5б-6) непомітно переходять у Божу промову про неминучу кару, в якій сам Бог звертається до народу (5:7-9). Далі увага Ягве переходить до Єремії (5:10-17), щоб відтак знову повернутися назад до народу (5:18-19). Надія, яку запропоновано в главі 4, продовжує сяяти серед заяв про руйнування, тоді як Єремія в 5:3-6 намагається виправдати прийдешнє горе. Слова Ягве – і ті, що адресовані Єремії, і ті, що адресовані народові, відображають бажання пом’якшити руйнування, яке наближається.

В епізоді, який нагадує нам історію з Бут. 18, де Авраам торгується з Господом, щоб той не руйнував Содом, якщо знайдеться хоча б десять праведників, а саме в 5:1, Єремія зображує Ягве, Який готовий пробачити народові, якщо знайдеться бодай одна людина, яка шукає істину. Питання, з якого розпочинається 5:7, висловлює те саме бажання прощати, а в 5:10,18-19 очікуване прощення змінюється покаранням з надією на покаяння. Певне коливання в стосунках Ягве з народом стає очевидним між 5:7, де головною турботою Бога є добро для народу, і 5:9, де очевидною турботою Бога є самовиправдання.

Амбівалентність Єремії в його ролі провісника Божої кари відчутна в 5:4-5. Розриваючись між народом, частиною якого він є, і Богом, Який покликав його промовляти, пророк намагається прийняти прийдешнє руйнування як невідворотне. Він не може не зважати на реальність де навіть знатні багаті люди з можливістю навчатися, пізнавати й жити за законом Божим не прийняли обмежень, що їх висував Бог. Образи зламаного ярма та порваних шлейок (5:4-5) вказують на прагнення народу до свободи та його сприйняття служіння Ягве як підпорядкування, якого він хоче позбутися, щоб самому контролювати власне життя. Цю ж ситуацію описано зовсім по-іншому в словах Ягве: у бажанні свободи люди схожі на тварин, якими керує статевий потяг. Несподіваним поворотом є те, що попередні звинувачення народу в гріховности зображують гріх не як розпусту, а як перелюб. Той факт, що грішник є чоловіком, а не жінкою, дозволяє припустити, що Бог тут зображений у ролі відкинутої жінки. Мало того, звинувачення Ізраїля в чоловічому сексуальному проміскуїтеті вказують на владну позицію, яку займав Ізраїль у своїх стосунках із Ягве.

Незважаючи на осудливі звинуваченні супроти Юди, у словах Ягве міститься провіщення спасення на противагу грядущому руйнуванню. Хоч відмова від Божого слова вивільнить руйнівну силу всепоглинаючого вогню (5:12-14), а ворог, який наближається, описаний так, що стає очевидною неможливість уникнути смерти (5:15-17), все-таки частина люду буде врятована. Образ виноградної лози, використаний у 2:21, щоб негативно змалювати народ, тепер стає символом надії, оскільки можливість оновлення зберігається і лоза виживе, незважаючи на те що гілки були обрізані. Проте в заключних словах цього уривку пророк вселяє надію, яка скидається на безпорадність юдеїв того часу. Він стверджує, що майбутнє – за людьми, що перебувають у вигнанні, і що союз із Ягве, який був прив’язаний до Обіцяної Землі, буде скасовано. Для народу Божого, сама ідентичність якого передбачала існування народу як такого, виживання у вигнанні навряд чи можна назвати спасенням. Але саме таким буде їхнє майбутнє.

5:20-31 – Дурний народ

Ці кілька віршів, що їх Ягве промовляє, відкривають те безмежне та всеохопне зло, яке було вивільнене людським гріхом. Використовуючи висловлювання, які підкреслюють дурноту юдеїв того часу, Ягве передає послання Єремії і для нього самого (5:23-24,26-31), і для народу (5:21-22,25), якого він характеризує як сліпого й глухого (5:21). Мова, яка в інших випадках використовується для змалювання ідолів. акцентує на тому, що вони надто мало розмірковують над власними вчинками. Дурнота народу ще більше вражає, коли її зіставити з подальшим описом Бога як того, хто управляє силами хаосу (5:22).

В основі всіх людських гріхів лежить брехня, яку зображено в образі птахолова (5:26), що з огляду на специфіку своєї праці ловить здобич, яка навіть нічого не підозрює. Найгірше звинувачення проти народу, змальованого як дурня, що не здатен визнати реальність, полягає в несправедливому ставленні до незахищених верств населення (5:28). Таке ставлення цілком суперечить умовам союзу народу з Ягве, згідно з якими кожному членові народу гарантовано рівні права, особливо відкинутим та знедоленим. Оскільки презирство до союзу є прямим презирством партнера, з яким він укладений (тут це ніхто інший, як Бог, що дає життя), тому не є несподіванкою те, що гріх призводить до засухи. Таким чином текст зображує взаємопов’язаність усього живого.

Образ Бога в цьому уривку є двоїстим: він – той, хто контролює хаос і благословляє землю, очевидно, роздумує над тим, щоб зрівняти рахунок (5:29). Кричуще відкидання союзу вимагає гідної відповіді. Вибірковість у тому, що народ чує й бачить, може бути небезпечною для нього самого.

Попередній запис

Розділи 3-4

3:6-4:4 – Заклик навернутися Цей заклик до покаяння розпочинається з алегорії, в якій Ягве описує Єремії гріховність Юди (3:6-10). Після ... Читати далі

Наступний запис

Розділи 6-7

6:1-30 – Сіон далекий від очищення У главі 6 загрози призводять до звинувачень, а звинувачення – до загроз, і це ... Читати далі