Розділи 3-4

3:6-4:4 – Заклик навернутися

Цей заклик до покаяння розпочинається з алегорії, в якій Ягве описує Єремії гріховність Юди (3:6-10). Після кількох закликів «повернутися» (3:12-14,22а) і обіцянки майбутніх благ (3:15-18) народ відповідає на слова Ягве (3:22б-25). Бог у свою чергу знову наголошує на необхідності повернутися та знову стати народом у союзі (4:1-4).

Звинувачення в поетичній формі без конкретного історичного контексту, алегорична проза, що стосується періоду царювання Йосії, і шістнадцятикратне повторення кореня swb (відвернутися, повернутися) передають зміни, які повинні відбутися в серцях тих, кого закликано покаятися в 3:6-4:4. Заклик повернутися, повторений чотири рази (3:12,14,22; 4:3-4), вказує на сприйняття Ягве як милосердного Бога (3:12,22), Який не лише закликає до покаяння, але й змінює людські серця (3:22). Навіть неочікуваний поворот у висновках вступної алегорії (3:11) змальовує щедрість духу Ягве, що не прирікає Ізраїль, а закликає його до навернення. Вимога, щоб грішний народ визнав свою провину, є просто нагадуванням про те, що союз – це двосторонні стосунки, які вимагають зобов’язань від обох сторін. Тому звук плачу (3:21) і визнання гріхів (3:23-25) висловлюють надію на майбутнє.

Серед згадок про віроломство народу в минулому (3:6-10,13,20-21,25) і закликів повернутися до Ягве (3:12-14,22; 4:1-4) знаходимо обіцянку відновлення (3:14-18), в якій виражена надія на ідеальне й прекрасне майбутнє. Обіцянка повернути народ Ізраїля до Сіону – це заклик повірити в здатність Бога робити чуда. Зрозуміло, якщо читати книгу з позиції тих, хто жив за часів Виходу і для кого сама лише обіцянка на кшталт цієї вселяла надію в, здавалося б, безнадійній ситуації.

Свій опис дивовижного поверненні пророк пов’язує зі зміною способу перебування Бога серед народу. Цікаво, що не лише ковчег заповіту, який протягом багатьох поколінь символізував присутність Бога серед людей, а й ціле місто Єрусалим (перша вказівка на ґрунтовніші зміни в Храмі з’являється в главах 7 і 26), що збере довкола себе інші народи, стане символом присутности Ягве, також передбачає той час, коли Ягве буде правителем усієї землі. Проте зміни в майбутньому не заперечують того союзу, що був укладений у минулому. Зобов’язання в союзі (які в плотському вимірі позначаються обрізанням) мають стосуватися глибин кожної людини й наповнювати кожну її думку та вибір. Народ мусить або жити в союзі цілим своїм єством, або стати перед лицем знищення з боку Ягве (4:4). Вибір за ним. Ягве дозволяє йому бути вільним у виборі.

4:5-31 – Всеохопне руйнування

Ця промова про кару Божу містить низку емоційно насичених образів, які на противагу заклику покаятися в 3:6-4:4 створюють атмосферу глибокої темряви. Вона починається з наказу оповістити про прийдешнє руйнування (4:5-18), що його, очевидно, Бог віддав Єремії; на таку думку заводить їхній діялог у 4:9-10. Текст залишає по собі двояке враження щодо того, хто описує своє особисте горе в 4:19-22 і видіння в 4:23-31 – Єремія чи Ягве.

Спочатку вселяється надія, що спасення можна знайти в містах-твердинях (4:5-6), але на зміну їй відразу ж приходить безвихідь (4:7-8). Смерть – повсюди. Пророк використовує образи спустошення, яке приносить війна (4:5-22), апокаліптичного повернення до хаосу перед сотворенням світу (4:23-26) й агонії народження першої дитини (4:31), щоб проголосити невідворотну загибель. Цю темінь пробиває єдиний промінь світла: Бог не вигубить усе дощенту (4:27).

Хоч руйнувань завдасть реальний історичний ворог, саме рука Ягве загрожує народові. Переплетення двох сил, що здійснюють руйнування, підтверджує їхню взаємозалежність. Навіть коли Вавилон, загроза з півночі, вже стоїть на порозі Ізраїлю в Дані, його найпівнічнішому місті (4:15), чи облягає неприступний Єрусалим на півдні, пророк наголошує, до лише Ягве контролює те, що відбувається з вибраним народом (4:6б). Оскільки Ягве діє у відповідь на дії народу (4:14,17,18), Бог, Який контролює історію, сам є контрольованим вчинками народу Ізраїля.

У цій похмурій ситуації пророк робить зауваження, яке шокує. Він звинувачує Ягве в обмані (4:10) і нарікає на Бога через те, що той вселяв надію, коли її не було. Таке саме звинувачення Ягве пізніше пред’явить пророкам. Хоч воно може бути й пізнішою вставкою з періоду вавилонського вигнання, це звинувачення, що порушує питання про те, ким є Бог і як Він діє впродовж історії, натякає, що шляхи Бога Ізраїля такі складні, що зрозуміти їх деколи не міг навіть пророк.

Неоднозначна роль пророка виходить на передній план у крику муки (4:19), де показано, що покарання людей, про яке говорив сам Єремія, зворушило його до самих глибин єства (бачимо повторення слова т‘у, яке означає «нутро», проте англійською перекладене як «мука»). Не зовсім чітко відрізняючи слова Ягве (4:22) від слів пророка (4:19-21), автор ототожнює їх обох і припускає, що Бог, Який карає, також агонізує над стражданнями людей.

Використовуючи апокаліптичні образи, пророк описує руйнівну силу людського гріха, яка впливає не лише на життя грішника, але й стосується цілого всесвіту. Використовуючи мову, що припускає анулювання першого акту сотворення світу й повернення до хаосу перед сотворенням світу, текст описує всесвіт без світла. Іншими прикметами руйнування є гори, які перестали бути ознакою стійкости, і, власне, зникнення життя (птахів та людей) чи того, що обіцяє життя (орна земля). Видіння пророка – це жахаюче змалювання кінця всієї сотвореної реальности.

На такому тлі руйнування Юди самообман народу стає очевиднішим. Це проілюстровано образом жінки, яка вирішує звабити тих, хто хоче її знищити. І все-таки ще не вся надія втрачена, оскільки ця промова про Божу кару завершується метафорою, яка, хоч і відстрочує в часі загрозу руйнування, проте містить алюзію на життя в майбутньому: незважаючи на біль, безпорадність і загрозу власному життю, жінка народжує первістка.

Попередній запис

Розділи 1-2

1:1-19 – Вступ 1:1-3 – Історичний вступ У вступних віршах заявлено, що Книга Єремії – це і слово Господа, і ... Читати далі

Наступний запис

Розділ 5

5:1-19 – Невірний народ Ця загроза руйнування починається з діялогу між Ягве та Єремією (5:1-5а). Особисті міркування Єремії про ситуацію ... Читати далі