Вступне слово

Книга Єремії захоплює читача своїми вражаючими образами, змалюванням Бога, вільного змінювати реальність і зв’язаного союзом, та портретом пророка, який страждає через свою відданість. Навіть поверховий огляд втягує читача в складний захопливий твір, знаний, мабуть, саме завдяки двом несумісним елементам, якими є несамовитий плач пророка (від якого походить слово «єреміяда») і сповнена надії обіцянка нового союзу, написаного на серці. Мало того, це єдина книга Біблії, яка дає певне розуміння особистости пророка й природи пророчого покликання.

Незважаючи на свою здатність заволодіти увагою читача, ця книга може звести нанівець спроби відшукати в ній логічну структуру. Більшість дослідників вважають цю книгу справді незбагненною – це своєрідна суміш писань, антологія антологій. Її написано щонайменше з двох різних позицій: Єремії, який сповіщає Боже слово та роздумує над власним життям, і біографа Єремії, який розповідає про життя й діяння цього пророка. Деякі пророцтва стосуються Юди до вавилонського вигнання, тоді як інші, обіцяючи повернення, говорять про Юду під час вигнання. Таке переплетіння пророцтв про періоди до вигнання і під час вигнання, а також загальне нехтування хронологічним порядком навіть у тих уривках, що містять чіткі історичні дані, свідчать про неісторичний нахил цієї книги. Проте, читаючи її у світлі вавилонського полону, на який вона однозначно посилається, бачимо, що ця книга відображає страхи й сподівання народу, який спочатку опиняється під загрозою знищення (пророцтва про період до вигнання), а відтак – у темряві втраченої національної ідентичности, коли він чує тихі слова запевнення, що він повернеться у свою землю (пророцтва періоду вигнання).

Складність книги віддзеркалює заплутану павутину стосунків між Юдою, Єремією та Ягве. Книга пропонує розуміння а) того, що означає для Ізраїля бути народом Божим у союзі, б) значущости покликання Єремії відстоювати Бога перед спільнотою, частиною якої він є, та в) перетворювального «патосу» Ягве, що, зв’язаний умовами союзу, залишає справжню волю Своєму народові.

Мешканці Юди не знають, що означає бути народом Ягве. Вони відвертаються від умов союзу та обирають смерть, а не життя. Вони приймають обман і відкидають правду. Єремія закликає їх обміркувати своє походження, визнати, ким вони є, і повернутися до Бога, Який дав їм життя. Лише дії Ягве можуть подолати глибоко вкорінену в їхньому бутті нездатність дотримуватися умов союзу. Без божественного втручання немає надії на зміни в серці, які їм потрібні, щоб жити, як народ Божий.

Пророк Єремія – фігура парадоксальна. Він дуже турбується про своїх людей, солідарний з їхніми стражданнями і постійно закликає їх до покаяння. Проте він також виступає проти їхнього гріха й говорить про загрозу руйнування. Його стосунки з Богом мають схожу тональність. Він вірно дотримується того, що сприймає як вказівки, які йому дає Бог, а також скаржиться Богові, коли відчуває, що той обманює його чи народ.

Ягве постає в образі і творця, і руйнівника. Бог турбувався про народ протягом століть (від Виходу до вавилонського полону): Він звільнив його, дав йому землю й пообіцяв майбутнє. Саме цей Бог, Який привів народ до життя, обдарував і підтримував його, зараз відкинутий цим народом. Не зумівши визнати, що саме Ягве дав їм поживу й свободу, юдеї стали насолоджуватися нею до такої міри, що почали шукати свободу від свого Бога. Ягве прийняв вибір народу з усіма його наслідками. Союз, обов’язковий для Бога та для народу Ізраїля, закінчився. Проте покарання за цей переступ не є останнім словом. Бог обіцяє перемінити народ завдяки новому сотворенню, яке приведе до нового союзу.

Попередній запис

Розділи 65-66

У гл. 65 Бог відповідає Своєму народові. Насамперед текст виражає парадокси взаємного шукання Бога та людини: – Бог дає, щоб ... Читати далі

Наступний запис

Поділ книги

Незважаючи на складність тексту, уважний читач (а коментар, наведений далі, буде кориснішим, якщо читач тримає в руках Книгу пророка Єремії) ... Читати далі