Розділи 62-64

Частина 62:1-63:6 відкривається довгим гимном на честь Єрусалиму, продовжуючи мотив з глав 60 та 54, де вже було сказано: «Муж твій, Творець твій» (54:5). Й ось звучить голос, заступаючись за наречену, покинуту на деякий час, але котра тепер, зодягнена в шати справедливости та спасення, знову стане Божою радістю (в. 5). Вона отримає нове ім’я, відгомін якого знаходимо у вв. 4 та 12. А на мурах, безперечно, буде поставлено сторожу, яка невпинно проситиме Бога прискорити спасення та час весільного бенкету, на що наводить згадка про женців, які «будуть пити його на подвір’ях святині Моєї» (в. 9). Заохочення «проходьте» у в. 10 цього разу стосується людей, яких закликають пройти крізь ворота, щоб підняти «прапор» для народів. І ось «аж до краю землі» (62:11) чути голос пророка, який оголошує горі Сіон про прихід її Спасителя.

І справді, це прихід Бога, про що оголошено в 63:1, але прихід цей дивний – такий, з якого дивується навіть пророк (про що свідчать два запитання, що йдуть одне за одним у цьому вірші). Із брутальним реалізмом цей текст розповідає про відплату, гнів та лють. Кров ніби бризкає на читача. Про кого тут ідеться? Про царя, женця і суддю народів, який прямує із Боцри, столиці Едому, народу віроломних земляків і злочинців (пор. 59:16-20). Він тут водночас і go’el – відкупник, кровний месник, що приходить, аби звільнити свій народ за кривавий викуп, – і той, хто щойно завершив свій «день помсти», про який уже згадувалося в 61:2. (Про рік Господнього благовоління та день помсти вже згадувано в 61:2 й у 63:4.) Шати його – царська багряниця, тільки забарвлена кров’ю ворогів, як у того, хто чавить виноградні грона. Він сам розтоптав усіх ворогів, оскільки ніхто з-посеред його народу не поспішив на допомогу в його важкій боротьбі проти зла. Це видіння є украй жорстоким, і може показатися ще більш шокуючим те, що християнська традиція побачила в ньому пророкування Ісусових страстей. Для нас він може бути іще більш шокуючим, оскільки ми схильні мати дуже абстрактне уявлення про страсті. Ми забуваємо, що глибину спокутної любови, яка розкривається в Христових страстях, пов’язують із несамовитою боротьбою (таким є основний сенс слова «агонія»), а також із засудженням (див. Ів. 9:39: «На суд Я прийшов у цей світ»), Страсті Господні є боротьбою в найрадикальнішому сенсі цього слова, і через неї, подібно до того, як це змальовано в пророка Ісаї, Ісус протистоїть гріхові роду людського, і доконує це сам, усіма покинутий.

3) Нове небо і нова земля; Сіон народжує святий народ; погани стають Господніми священиками

Уже дійшовши майже до кінця Книги пророка Ісаї, у псалмі-визнанні із 63:7-64:12 читачі стикаються з одним із найбільш експресивних виражень покірливих синівських почуттів, які склалися в Ізраїлі – у серці «останку» – впродовж усіх століть історії союзу. Перед тими, хто навертається, починає розкриватися таємниця історії спасення. Таким чином, побожна пам’ять благочестивих розпізнає в союзі та у Виході дбайливу вірність Бога щодо Своїх дітей (63:8); вони врятовані, оскільки Бог особисто прийшов до них на допомогу. Таким є зміст 63:9: «В усякому утиску їхньому тісно було і Йому, і Ангол обличчя Його їх спасав». Цей текст наполегливо буде знову звертатися до теми «обличчя» або «присутності» (64:1,7; пор. із 63:19: «Ймення») як вираження близькости та вірности Бога щодо народу. Той самий «маленький останок» також відкриває для себе чіткіше, ніж будь-коли, Божу присутність, коли вона з усією силою діяла через особу Мойсея, слуги і пастиря народу; Бог двічі велів Мойсеєві пройти через смертельні води – спершу рятуючи його з вод Нілу, коли той був немовлям, а потім, через багато літ, з вод Червоного моря; а ще Бог уділив Мойсеєві Свого духа. Таким чином, усі ті старі спогади в перші десятиліття по поверненні висвітлюються по-новому; ці часи є важкими через уперту живучість «зачерствіння» сердець, яке змушує Бога діяти інакше, радикальніше, ніж до того. То де ж сьогодні той, хто колись показував Свою Божу силу, боронячи Своїх дітей? Чому ж YHWH не кладе край цьому часу темряви, коли Єрусалим безлюдніє, а священний Храм Божий лежить у руїнах (64:9-11)? Тут став би потрібний новий Мойсей – Месія, Який силою Духа безпечно перевів би народ через смертоносні води гріха. Потрібна була особиста присутність Бога, Який приходить, аби врятувати тих, хто так надовго збився був з істинного шляху (63:19) і кого навіть патріярхи не визнають за своїх (63:16). Цей текст зіставляє дві спасенні постаті без будь-якого намагання синтезувати їх. Таємниця втілення є дуже близька цьому тексту, але тоді, коли пророк його писав, не можна було сказати більше.

Так виходить, що ця молитва бідних та грішників (64:5-6) сповнена усвідомлення, що вибраний народ не може нічого вимагати від Бога з моменту порушення союзу. Єдиною опорою цього народу залишається Боже батьківство. Це батьківство згадано тут тричі (2 рази в 63:16; 1 раз у 64:7), а також про нього зазначено у формулі союзу, яка знову з’являється на устах народу, що кається: «Ти – наш Отець, ми глина, а Ти наш ганчар, і ми всі чин Твоєї руки» (64:7-8). Ця молитва відображає смиренну впевненість, що батьківське серце Бога не зможе залишатися незворушним до страждань дітей. На цю єдину впевненість, що Бог особисто прийде вирвати Свій народ з-під влади зла (64:1), спирається надія на новий Сіон. Це абсолютно безпрецедентна перспектива, яка відкриває надію на новизну, котра перевищує все, що до тепер було об’явлено (пор. із 64:3).

Попередній запис

Розділи 58-61

Глави 58 і 59 продовжують ті самі теми: живучість гріха; повернення темряви; суд над грішниками. Вони також описують Божу стратегію ... Читати далі

Наступний запис

Розділи 65-66

У гл. 65 Бог відповідає Своєму народові. Насамперед текст виражає парадокси взаємного шукання Бога та людини: – Бог дає, щоб ... Читати далі