Розділи 56-57

Ісаї 56-66: Заключні глави (повернення з Вавилону та пост-вавилонський період)

Богословська структура тексту

(1) Іс. 56:1-59:21 – Відкладення заповіданого спасення через гріх, що чинить спротив Божій благодаті («зачерствіння» сердець продовжується). Але Бог непохитно дотримується обітниць щодо союзу та підтверджує заново дар духа і слова.

(2) Іс. 60:1-63:6 – Оголошення про світанок, який пробивається крізь темряву. Дві поеми про Сіон (60:1-22 та 62:1-12) обрамляють пророцтво про Отрока Господнього (61:1-11). Контрапунктом до обітниць, даних ізнов таки Сіонові, стає видіння про месника, який нищить гординю едомську (63:1-6).

(3) Іс. 63:7-66:24 – Оголошення про нові небеса та про нову землю у відповідь на покірну та довірливі медитацію Ізраїля стосовно Божого батьківства. Сіон/ Єва дасть життя святому народові, тоді як невгасимий вогонь Божого суду буде для тих, хто вибрав зло.

1) 56:1-59:21 – Спасення відкладено через гріх, але Бог зберігає свої обітниці і дари

Глава 56 починається текстом, який датовано часом повернення з вавилонського полону, але який продовжує тематику Девтеро-Ісаї. Він оголошує про близький прихід спасення та про об’явлення Божої справедливости (в. 1). Проголошує блаженною кожну людину (див. ben-’adam – «син людський» у в. 2), яка стане слугою Бога, дотримуючись шабату та уникаючи зла. Спасенний універсалізм виражене в урочистій манері згадкою про чужинці та скопця, яких традиційно виключали з культу та священства. Обидві ці категорії тепер запрошено стати частиною святого народу, якщо тільки вони житимуть, як личить Божим слугам. Дано обітницю, що їх поведуть аж на «святу гору» й до Храму, який відтепер називатиметься «домом молитви для всіх народів» (в. 7). Цей уривок – який, напевне, відображає дискусії з часів повернення із вигнання на тему чужинців, – завершується згадкою про «збирання», яке стає однією з найважливіших тем заключної частини Книги пророка Ісаї.

Далі, без жодного переходу, цей текст описує протиставлення між праведниками – слугами Божими – та лихими пастирями народу, п’яницями без будь-якого розуму. Через цих останніх «праведник гине» (57:1), хоча праведники – майбутнє святого народу. Інтонація цього уривка нагадує інтонацію Прото-Ісаї, коли той засудив страшні неподобства, які тоді панували в місті [Єрусалимі] (гл. 1-5). Як і раніше, Книга Ісаї продовжує засуджувати ідолопоклонство та пов’язані з ним практики і несправедливість: жертвоприношення дітей (57:5) і культи з сексуальними обрядами (57:8), через які невірність Господеві, більше ніж будь-коли, перетворюється на розпусту. «Зачерствіння» сердець, що його наприкінці Девтеро-Ісаї було вже нібито подолано, як можна було би повірити, існує й досі. Фактичне повернення з вигнанської землі не для всіх супроводжувалося поверненням духовним. І як наслідок, тут повторюються також і вислови із «судового процесу»: тих, хто довіряє своє спасення ідолам, буде видано ідолам, але «вітер усіх їх розвіє» (57:13). Цей фрагмент, викладений на зразок процесу союзу, однак, закінчується оптимістичною згадкою про «святу гору», вже пойменовану так у 56:7, коли говорилося про чужинців та скопців. Ця свята гора стане спадком для праведників, яких збирає Бог.

Справді, наступний уривок розповідає про «дорогу», яку Бог прокладе до Храму: про дорогу справедливости, що контрастує з дорогою нечестивців, про яких ідеться в 56:11 і 57:13. Про Бога, Який мешкає «високо у святині», водночас сказано, що Він перебуває серед сокрушених та смиренних людей, чиє життя Він забезпечує. Таке вже було сказано про Отрока Господнього в гл. 53. Крім того, спасення/ втіху відтепер, і тут двічі, сформульовано термінами «оздоровлення» (57:18-19). Ми пам’ятаємо, що це слово було вже використане в четвертому пророцтві, яке стосувалося Отрока Господнього: «…Його ж ранами нас уздоровлено» (53:5). Тут ми засвідчуємо дискретний, але тісний зв’язок тексту Девтеро-Ісаї із кінцевою частиною Книги Ісаї. Таке спасення виражене словами «Створю Я плід уст» (57:19), йдеться про подячну молитву, яка є істинною жертвою, угодною Богові (пор. із Ос. 14:3 та Пс. 51). Врешті-решт проголошено мир – і для тих, хто далеко, для тих, хто близько (в. 19), тоді як жорстокість грішників покинута на саму себе, наче розбурхане море.

Попередній запис

Постать Заступника, розділи 54-55

Нам залишається спробувати ідентифікувати таємничу постать заступника, якого це, четверте, віщування зображає в загальних рисах. Хоча деталі, що стосуються його ... Читати далі

Наступний запис

Розділи 58-61

Глави 58 і 59 продовжують ті самі теми: живучість гріха; повернення темряви; суд над грішниками. Вони також описують Божу стратегію ... Читати далі