Розділи 51:9-53

51:9-52:12 – Наступна частина характеризується закликами до пробудження «рамена Господнього», а потім і до пробудження Єрусалиму. Ця частина побудована симетрично навколо центрального фрагмента (51:17-52:2) – поеми про Сіон. Руку Господа спершу благають відновити чуда Виходу, але події XIII ст. перед Р. Хр. тепер набувають нового та незмірно ширшого розвитку. Лексика теми сотворення (дієслово «зрубало», іменник «безодня» і т.д.) і згадка про сили зла, позначені мітологічними образами Рагава та дракона («крокодила»), переносять старі спогади про минуле до царини загальної історії (51:9-10). Тепер ідеться про те, аби розповісти про величний Божий спасительний акт, що ним в історії буде підкорено сили зла, якого людство є і співучасником, і жертвою. Цей текст – який відкликається до початків, щоб оголосити звільнення, – у вірші 16, здається, повертається до образу Отрока Господнього (див. 50:4 та 49:2), додаючи нову деталь, а саме: перебування самого Отрока в тіні Божої руки збігається з моментом сотворення світу (цей текст є ключовим для юдаїстичної традиції про преекзистенцію Месії).

Вірші від 51:17 і далі спонукають Єрусалим прокинутись. Він уже сповна випив келих Божого гніву, який спустошив його та вразив усіх його дітей, однак YHWH і далі залишається його Господом і захисником. Від цього часу Єрусалим, пойменований як «місто святе», отримує від Бога обітницю перемоги, тому що більше ні необрізані, ні нечисті не ввійдуть до нього (52:1). Поневолення слугувало лише зневазі Божого імени серед язичників, даючи їм видовисько приниженого народу, чиє єдине свідчення, здавалося, було на користь безсилля свого Бога (52:5). Але тепер Бог заявляє: «…Моє Ймення пізнає народ Мій», – а отже, буде відкуплений. Текст 52:7-10 підтверджує повернення Бога на Сіон (в. 8), проголошене посланцем миру, котрий, у стислому сенсі, є провісником «євангелія», тобто благої вістки про перемогу. З історичного погляду, в. 11 натякає на реституцію сакрального посуду до єрусалимського Храму після указу Кира в 538 році перед Р. Хр. Цей, так би мовити, новий Вихід перед очима всіх людей підтверджує факт спасення, яке вибраний народ приймає від свого Бога. Під час цього, нового, Виходу люди вирушатимуть у дорогу з високо піднятими головами (52:12), як повідомляє елогістична традиція про вихід з Єгипту, а не поспіхом, як це зображено в описі пасхальної ночі в ягвістичній традиції.

52:13-53:12 – Четверте пророцтво про Отрока Господнього є ключовим текстом Девтеро-Ісаї. Воно складне як за структурою, так і за мовою. Останнє спровокувало чимало дебатів, демонструючи важливість образу Отрока Господнього з погляду богослов’я. Сюжетно-тематична частина, введена через займенник «ми», який тут подано без будь-яких подальших пояснень, тягнеться від 53:1 до 11. Вона обрамлена двома урочистими твердженнями, зробленими анонімним голосом – очевидно, Божим, – який коментує те, що відбувається з Отроком Господнім.

Перше із цих двох тверджень наперед анонсує розв’язку розповіді, яка йде слідом. Отрок Господній доб’ється поступу («підійметься й буде повищений, і височенним Він стане») наприкінці неймовірних страждань, що, як уже дали зрозуміти дві попередні пісні (49:1-9 і 50:4-9), мали стати його особистим завданням. Проти всяких сподівань, Отрок Господній прославиться після того, як Його людську подобу буде спотворено до невпізнання. Його визнають широкі маси. Це буде нечувана доти подія. Проте ще нічого не було сказано, що ж насправді трапилося з Отроком Господнім.

Виклад цих подій (53:1-10) починається з виразів здивування та замішання, викликаних долею Отрока Господнього. За тим іде перелік подій, побіжно згаданих у першому пророцтві, який перервав коментар-визнання. Отрок Господній, названий тут як «галузка» або «молодий пагін» (пор. із 11:1,10), у цій сюжетно-тематичній частині представлений чоловіком стражденним, від якого люди відводять свої погляди (53:2-3). Потім Його описано як приниженого, ув’язненого та відданого під несправедливий суд, якому Він кориться, наче агнець, ведений на заклання. Впродовж усіх цих випробувань Отрок Господній зберігає мовчання. Він без спротиву приймає Свій жереб, який Йому випадає і який веде Його до смерти (вв. 7-9). Ці події пояснюють вв. 4-6 і 10-11. Але хто ж тут промовляє, кажучи «ми»? Поганські царі чи народи, про які згадувалося раніше? Чи народ Ізраїля в якості збірного образу? А може, і ті, і ті, злившись своїми голосами в одне ціле, як могло навести на таку думку оте «усі ми» із 53:6? Хай там як, а цей голос висловлюється у формі медитації, намагаючись розгадати парадоксальну історію Отрока Господнього. Таким чином ми дізнаємося, що цей зневажений та визнаний винним чоловік у ту мить чітко розкрив не Свій власний гріх, а гріх тих, хто виступив Його обвинувачем, бо YHWH зробив Його жертвою злочинів Своїх мучителів, а той навіть не вчинив спротиву. Пізнавши свою помилку стосовно Отрока, коли вони щиро вважали, що того було покарано самим Богом, ті, хто став свідком Його мук, побачили власний гріх у Його стражданні, яким було обтяжено цього «праведногоЙ: «А Він був ранений (в іншому варіянті читається «з Ним поводились, як зі злодієм») за наші гріхи, за наші провини Він мучений був» (53:5).

У ще більш вражаючий спосіб візія гріха, зваленого на Отрока Господнього, стає – для тих, хто за Ним спостерігає, – візією їхнього зцілення та виправдання: «Кара на Ньому була за наш мир, Його ж ранами нас уздоровлено!» (в. 5). У кінцевому підсумку, цей текст розповідає про подвійну реабілітацію: як засудженого, так і тих, хто засудив Його.

Вірш 10, який є предметом жвавої суперечки, цю таємницю тільки збільшує наведений текст, здається, підтверджує, що то сам Бог є тим, хто побажав таких страждань Отроку Господньому («Та зволив Господь, щоб побити Його, щоб муки завдано Йому»); таким є Божий план, що сповнюється в Ньому. Водночас Отрок Господній не позбавлений ініціятиви повністю. Це саме Він є тим, хто упокорює Себе (в. 7), хто віддає Своє життя – щоби спокутувати гріх, згідно з можливим тлумаченням в. 10, – хто бере на Себе гріхи беззаконних (в. 11), хто «на смерть віддав душу Свою» та «заступавсь за злочинців» (в. 12). Через те Його описано і як того, кого залучено до Божого плану, і як добровільного учасника цього плану. Своїми стражданнями, які Отрок Божий прийняв і погодився з ними, Він здійснює таємниче «діло» всередині роду людського та заради нього. Крім того, у в. 10 використано термінологію жертвоприношення – «жертва за гріх» (‘аsаm на єврейській мові). Знову ж таки, цей уривок є доволі суперечливим – деякі інтерпретатори тлумачать його таким чином, що де Бог приносить у жертву життя Отрока Господнього, тоді як для інших це сам Отрок Господній є тим, хто жертвує. І нарешті, зазираючи в майбутнє, цей текст оголошує, що той самий Отрок Господній «побачить насіння, і житиме довгії дні». Хоча ми й не маємо тут технічної термінології воскресення (яка з’явиться тільки в більш пізніх текстах), цей вірш наводить на думку про життя Отрока Господнього після смерти.

Така інтерпретація – про яку можна подумати, що вона виходить далеко за межі того, що виразно висловлює сам текст, – погоджується, однак, із коментарем, який називає те, що відбувається зі Отроком Господнім, «нечуваним». Хоч засудження на смерть невинної людини ніяк не можна зазвати нечуваним фактом, але повернення тієї людини після її смерти до життя обґрунтовує такий коментар, зокрема з огляду на згадане «рамено Господнє» (53:1). Такий вияв Божої сили в 51:9-10 Ісая пов’язував із ділом сотворення світу («Хіба це не ти [рамено Господнє] Рагава зрубало, крокодила здіравило?», 51:9) та з Виходом («Хіба це не ти море висушило, води безодні великої, що морську глибину вчинило дорогою, щоб викуплені перейшли?», 51:10).

Врешті-решт ця частина пророцтва закінчується твердженням, що Отрок Господній «буде бачити плід, та й насититься» пізнанням; мотив «пізнання» в 53:11 також є предметом дискусії. Можливо, це відгомін іншого тексту Ісаї, де пророцтво з 11:9 віщує, що «земля буде повна пізнання Господнього так, як море вода покриває!»

Заключна частина (53:11-12) знову підсумовує життя Отрока Господнього, який «з злочинцями був порахований, хоч гріх багатьох Сам носив». Той самий голос, що лунав на початку, тепер промовляє слова перемоги і тріюмфу та сповіщає про плоди випробування, перенесеного тим, кого Він ізнов називає «Мій Отрок» (в. 11).

Попередній запис

Розділи 49-51:8

3) Ісаї 49-55 – Три пророцтва про Отрока Господнього і три про Сіон Ця частина розвиває заповідь про велику новизну, ... Читати далі

Наступний запис

Постать Заступника, розділи 54-55

Нам залишається спробувати ідентифікувати таємничу постать заступника, якого це, четверте, віщування зображає в загальних рисах. Хоча деталі, що стосуються його ... Читати далі