Розділи 49-51:8

3) Ісаї 49-55 – Три пророцтва про Отрока Господнього і три про Сіон

Ця частина розвиває заповідь про велику новизну, про яку щойно йшлося. Її характерні риси відрізняють її від того, що ми досі читали. Тут не знаходимо ні жодної прямої згадки про Кира, ні довгої полеміки з ідолопоклонством, а тільки образ гори Сіон, вдягненої в шати праведности та святости – до цього моменту абсолютно нова деталь. У цьому тексті ті частини, які сфокусовані на чоловічому образі Отрока Господнього, чергуються із частинами, сфокусованими на жіночому образі гори Сіон, згідно з наведеним нижче планом:

  • 49:1-13, Отрок Господній (друге пророцтво);
  • 49:14-50:3, гора Сіон;
  • 50:4-11, Отрок Господній (третє пророцтво);
  • 51:17-52:2, гора Сіон;
  • 52:13-53:12, Отрок Господній (четверте пророцтво);
  • 54, гора Сіон.

Пророцтва, які стосуються Отрока Господнього, вимагають особливої уваги від інтерпретаторів, бо ставлять перед ними численні й водночас важкі запитання. У 49:1-8 Отрок Господній спершу говорить від Свого імени, а вже потім Його відрекомендовує нам Бог. Вихід Отрока Господнього на сцену починається зі звернення до «островів»; Він з’являється як той, кого Бог наперед – іще з лона матері – призначив сповнити Божий план (вв. 1-3). Він, без сумніву, нагадує нам пророків (Єремію, наприклад); однак те, що сказано про Нього, помітно відрізняється від того, що зазвичай розповідають про пророків. Його слова немов «гострий меч» (в. 2), який наводить на думку про «пагін із кореня Єссея», що виконує функцію судді. Захований у тіні Божої руки, Він призначений для тієї години, яку Бог вибрав, аби привести Свій план у дію (це підтверджує в. 8). Дивно, але цей обранець, якого прославляє сам Бог (в. 5), говорить про Свою втому та знеохоту, наче робітник, який працював задарма. А ще більш дивно, що Його тут показано як стражденного та приниженого; Він – праведна людина, чию праведність, крім Бога, ніхто не визнає. Вірш 7 створює особливу інтерпретаційну проблему. Зокрема, що це за «народ», позначений тут словом (goy – гой, тобто зневажливо «неєврей»), яке зазвичай зарезервоване для язичників? І чи можливо, щоби цей термін вживався на позначення народу Ізраїля, який у присутності Отрока Господнього опиняється в становищі, схожому на становище язичників, причому останні, своєю чергою, у тому ж самому вірші представлені «царями» або «князями»? Єдине, що тут можна сказати напевне, так це те, що Бог представляє Отрока Господнього двома виразами, запозиченими із першого пророцтва в гл. 42: «світло народів» та «заповіт народу» (49:6,8).

Чи можемо ми ідентифікувати цю таємничу постать більш точно? Мовний зворот «Ти раб Мій, Ізраїлю» (в. 3) спонукає нас вбачати в Ньому уособлення вибраного народу (збірну особистість). Однак ця ж особа бере на себе повноваження навернути народ Якова і зібрати таким чином Ізраїль разом, а в цьому випадку підтримувати інтерпретацію колективного образу важко. Мало того, тут доволі складно розгледіти, на яку саме історичну особу з минулого міг би натякати цей текст: жодна з них ніколи не зверталася до «островів», навіть за часів повернення з вавилонського полону. Всі ці питання необхідно тримати в пам’яті, коли далі за текстом ми переходимо до наступних пророцтв про Отрока Господнього.

Ісая 49:9-13 містить провіщення, яке стосується нового Виходу, пов’язаного з Отроком Господнім: Бог поведе всіх тих, кого було зібрано з різних кінців світу, дбаючи про їхні життя та прокладаючи для них дорогу, яка розрівняє всі гори.

49:14-50:3 – Наступна частина стосується Сіону. У манері, яка нагадує слова Отрока Господнього в гл. 49, гора Сіон висловлює страх бути покинутою Богом (в. 14). На це їй у відповідь лунають найголовніші слова розради, якими Бог, наче мати, проголошує Свою незмінну вірність Своєму немовляті – Ізраїлю. А вірш 18 представляє гору Сіон уже в образі нареченої та матері, винагородженої нежданим потомством, яке отримує опікунів та годувальниць завдяки новим стосункам із народами. Гора Сіон постає тут як протилежність до Вавилону, що його в гл. 47 було описано як овдовілу та бездітну жінку. Цей текст особливо наголошує таємничість такої плідности, яка дає синів і дочок, що про них Сіон запитує: «Хто мені їх зродив?» (в. 21). Згадка про «прапор» у в. 22 вказує на певну залежність цього пророцтва від роздумів у гл. 11. Врешті фрагмент 49:24-50:3 можна читати як коментар чудесного видіння плідности Сіону. Бог подолає супротивників (49:21-26) і пробачить невірну «жінку», яку Він на деякий час віддалив. Це – доказ влади, яку невіруючі піддавали сумніву: чуда пов’язані з Виходом, про які тут мова, заново проголошують верховну Божу владу (50:2-3).

50:4-51:8 – Повторюваність певних тем (послух Отрока Господнього щодо Божих слів у 50:4; заклики до слухання в 50:10; 51:1,4,7; скороминущість сотвореного на противагу нескінченній постійності спасення та Божої справедливости) дозволяє нам окреслити загальний вигляд наступної частини. Вона починається пророцтвом про Отрока Господнього, Який починає промовляти. Він проголошує Себе учнем Господа Бога, від Якого отримує слова, аби підбадьорити знесилених, як описано в 50:4. Отрока Господнього тут показано як чоловіка, впевненого в собі (порівняно з образами із попередніх віщувань), і все ж його переслідують, ображають, мучать; і саме в цій ситуації він заявляє, що сам YHWH йде Йому на допомогу. І знову ж таки, Він тут залишається таємничою фігурою, яка нагадує того, про кого йдеться в гл. 49. Вірш 10, де анонімний голос (пророка?) закликає людей слухати Отрока Господнього, просто не дозволяє нам ідентифікувати останнього як автора текстів Девтеро-Ісаї. Прохання слухати кілька разів поновлюється закликами в першій частині гл. 51. Варто відзначити, що досі часте згадування про народ Якова/Ізраїля тут відсутнє; відтепер застосовуються духовні категорії, зокрема: ті, «хто пошукує Господа» (51:1); «знавці правди» (51:7); народ, «що в серці його Мій Закон» (51:7). Цей народ наполегливо переконують пам’ятати віру Авраама та Сари, чиїм нащадком він є, бо образ кожного представника цього народу вирізьблено із каменю, взятого з однієї й тієї ж каменярні. Цей народ також закликають визнати Божу справедливість, яка є вічною, тоді як небесам, землі та її мешканцям судилося, як і ворогам Отрока Господнього (50:8-9), врешті-решт «поточить їх міль, мов одежу».

Попередній запис

Розділи 45-48

Г. 44:24-46:13 – Турбота Бога за обраний народ спонукає до активних дій Його слугу – Кира Промова захисту продовжується серією ... Читати далі

Наступний запис

Розділи 51:9-53

51:9-52:12 – Наступна частина характеризується закликами до пробудження «рамена Господнього», а потім і до пробудження Єрусалиму. Ця частина побудована симетрично ... Читати далі