Г. 44:24-46:13 – Турбота Бога за обраний народ спонукає до активних дій Його слугу – Кира
Промова захисту продовжується серією свідчень, що стосуються діянь, в яких заангажований сам Бог. Цей дискурс повсякчас переривається повторюваним стверджуванням: «Я – Господь, і нема вже нікого» (45:5,7,14,18,22; 46:9). Від початку вся аргументація фокусується на Кирові та на несподіваній і посланій провидінням місії, довіреній цьому чужоземцеві-ідолопоклоннику. Хоча він навіть не знає Бога (45:4,5), його поставлено на роль «помазанця» (45:1), призначеного врятувати народ Ізраїля, бо тут показано справжню інвеституру цього настільки парадоксального слуги, яку спостерігаємо в уривку 45:1-6, де знову використано ті самі вирази, що зустрічаються в найпершому пророцтві про Отрока Господнього (42:6). Цей Божий план насправді є таємницею, і достатньо глибокою, аби привести мудреців у замішання, але нам переконливо нагадують, що Бог є Творець, Володар усього сущого, джерело світла й темряви, миру та скорботи (45:7), і Він рівною мірою здатен як висушити океан, так і зробити Кира «пастирем», який виконуватиме Божі накази (44:27-28). Текст 45:9-11 є прямою відповіддю на здивування ізраїльського народу, оскільки народ став забувати, що думки Творця є глибшими за думки Його творінь. Вірш 11 вказує на Боже творче діло та Його діяння у світі, що також перевершує людську уяву, як і та новизна, про яку вже кілька разів перед цим згадувалось.
Із 45:14 і до кінця гл. 46 тема Божої кари над язичниками повторюється. Недругів ізраїльського народу от-от вразить Бог, і вони визнають, що YHWH не має рівних та є єдиним спасителем (45:15). Тут застосовано воєнну термінологію (45:14), але із контексту ясно, що цей конфлікт є духовним: мається на увазі не те, що одні люди повинні потрапляти в залежність до інших людей, а те, що брехню та ідолопоклонство має перемогти правда виняткового Божого верховенства. Бо тут ідеться про спасення (див. 45:15,17,20,21,22; 46:2,7,13). Хто ж воістину є спасителем? Ідоли чи YHWH? Відповідь дано в грандіозному видінні поразки облудних богів Бела (тобто Ваала) та Нево, сина Бела, чиїх бовванів вантажать на в’ючних тварин. Це надзвичайний поворот сюжету: боги, призначення яких нести на собі тягар відповідальности за свій народ, самі виявляються зведеними до стану жалюгідних одиниць поклажі, яка вагою тисне комусь на плечі (46:1,2). Бог Ізраїля натомість носить Свій народ, наче мати (46:3,4), дарує йому близьке спасення, на яке вказує постать царя Кира – «птаха-хижака», який кориться наказам YHWH (46:11). Варто відзначити, яке важливе місце в цій книзі від цього моменту й надалі надається образам, які порівнюють Бога з матір’ю. Ще в 42:14 зустрічаємо образ жінки під час пологів, що цікавим чином поєднався з образом воїна, який вигукував бойовий клич. У 44:2,24 Ізраїлеві сказано, що Бог його іще «вформував від утроби». Такі ж терміни зустрічаємо і в 46:3, щоби змалювати стосунки народу Ізраїля та YHWH. Отже, ті стосунки ідентичні стосункам, що існують між матір’ю та дитиною, і містяться в рамках контексту, який, крім того, розповідає про нове парадоксальне народження, завдяки якому народ Ізраїля, ослаблений полоном, буде обдаровано численним та несподіваним потомством.
2) Ісаї 47-48 – Оголошення нової фази в історії спасення
Ці дві глави є поворотним пунктом у Девтеро-Ісаї: період кінця вавилонського полону (48:20) і час близької новизни (48:6б) взаємодіють між собою вже на більш інтимному рівні. Глава 47 представляє висловлювання на адресу Вавилону, змальованого в жіночому образі. Бог Ізраїля проголошує його повну руйнацію та приниження його гордині. Вавилонська влада – як інструмент покарання, накладеного на невірний народ Ізраїля, – у своїй гордині зловживала місією, довіреною їй (див. «Я, і більше ніхто!», повторене двічі в 47:8 та 10). Це правда, що в 539 р. перед Р. Хр. Вавилон було взято без руйнувань, однак пророцтво провіщає, що одного дня те місто таки буде спалено. Ні звернення по допомогу до магії, ні мудрість його мудреців, якими Вавилон так нині пишається (в. 10), не будуть у змозі врятувати його. І Вавилон раптом опиниться в ролі овдовілої та бездітної жінки (47:9). Глава 48 своєю чергою звернена до дому Ізраїлевого. У ній Бог нагадує про стратегію, якої Він до того часу дотримувався, – мається на увазі повідомлення про прийдешні події, які мали б допомогти Ізраїлеві робити слушний вибір між ідолами і Тим, хто може воістину правдиво сказати: «Це Я!» (див. 48:12), оскільки Бог – це «Я» (48:17). «Уже тепер» (48:6) Бог створює абсолютну новизну, на що вказують вв. 20 і 21, використання в граматиці «пророчого» минулого часу: народ Ізраїля відкуплено через новий Вихід, під час якого Бог розщеплює скелю, із якої починає бити струменем вода – символ духу, тобто життєдайної Божої сили. Юдаїзм вбачатиме в цій скелі образ Месії, і апостол Павло ідентифікуватиме Ісуса з «духовною скелею» (1Кор. 10:4), про яку у Вих. 17 згадано фігурально. Отже, про кого врешті-решт ідеться в 48:16? Може, це Зоровавель, який привів назад караван вигнанців приблизно між 538 і 522 рр. до Р. Хр.? Сам вибраний народ? Чи «Отрок Господній», про якого ще багато буде сказано далі?
