Розділи 40-41

Ісаї 40-55: Девтеро-Ісая (VI ст. до Р. Хр. та пізніші доповнення)

Богословська структура тексту

  1. Іс. 40-46 – Божий суд над народами та оголошення про Божу «справедливість», яка скоро настане.
  2. Іс. 47-48 – Слово Боже до Вавилону, що занепадає, та до Ізраїлю. Бог заявляє, що починається нова фаза історії спасення.
  3. Іс. 49-55 – спасення, чиїм посередником є Отрок Господній, несе для Сіону відновлення. Бог створює на Сіоні новий народ.

1) Іс. 40-46 – Божий суд над народами та оголошення про Божу справедливість, яка скоро настане

А. Іс. 40-41 – Втіха народові Ізраїля; найвищу «справедливість» Божу буде явлено в іпостасі особи, посланої Богом

Іс. 40 – Чи був Бог хоча б якимось чином несправедливим до народу Ізраїля?

40:1-11 – Тексти Девтеро-Ісаї починаються загадковими висловлюваннями. Хтось, чию особистість точно не встановлено, заявляє, що Бог хоче втішити Свій народ, бо його спокутування і термін служби завершилися. Страждання ізраїльського народу можна порівняти із пологовими муками, і вони вже добігають кінця (вв. 1-2). Й ось голос наказує: «Промовляйте до серця Єрусалиму…», – анонсуючи таким чином (біблійною мовою) заклик не тільки до почуттів, але й до розуму та волі слухачів. Далі, у віршах 3-5, так само невідомий голос доручає спільноті місію вирівнювання гір та пагорбів (пор. із «горами гордині» в Прото-Ісаї), щоби прокласти дорогу покори, котрою пройде YHWH. Цей текст є дуже таємничий, оскільки зі сказаного раніше ми знаємо, що звести гординю нанівець – то надлюдська праця, яка потребує зусиль, що значно перевищують добру волю людських створінь. Хто ж тоді відповідальний за виконання цього завдання? У в. 6 згаданий голос звертається до пророка, докладаючи на нього завдання нагадати людям про непохитність слова Господа, Який уже надходить (в. 8). І ця хода є ходою Всемогутнього (в. 10), Який, одначе, представлений тут як дбайливий та лагідний пастир (в. 11).

40:12-31 – Передбачаючи Божу відповідь на ті звинувачення, які Ізраїль висуває проти YHWH у в. 27, Ісая закликає народ до роздумів про сповнену мудрости силу, яку Бог демонструє в сотворінні світу, а також в історії. Монументальними образами тут змальовано Боже володарювання та справедливість. Останнє із цих двох слів надалі буде повторюватись часто. Воно є найважливішим елементом того довгого «судового процесу», про який згадано в Девтеро-Ісаї. З одного боку, «справедливість» Бога повністю перевершує справедливість людських створінь і може бути – у них – тільки даром Божим; але, з іншого боку, цю Божу «справедливість», здається, постійно подає в неправильному світлі реальність зла, жорстокости, яка панує у світі, а понад усе – страждання невинних. Через це Бога поставлено в становище, в якому Він змушений виправдовуватися, і перш за все перед народом Ізраїля, який каже: «…від Бога мого відійшло моє право» (в. 27). Бог мусить чітко довести Свою «справедливість». Хай там як, а пророк нагадує Ізраїлю те, що той повинен був знати (вв. 21 і 28 обертаються навколо виразів «не знаєте», «не зрозуміли»). Вірші 28-31 показують, що не тільки Бог не втомлюється від трудів Своїх заради роду людського, але й ті, хто уповає на Бога, також отримують від Нього дар швидко та невтомно бігти своїм шляхом уперед.

Іс. 41 – Божий суд над народами

Боже Слово звернене тут у такій послідовності: до язичницьких народів (41:1-7), до народу Ізраїля (41:8-20) і знову до язичницьких народів (41:21-29). Язичників запрошено прибути на суд, який ініціює Бог, та представити своїх свідків. Ці народи символічно зображені тут «островами» (образ найвіддаленіших народів), їхня постійність та правдоподібність варта не більше, ніж тих ідолів, яким вони служать. Єдино Бог є господарем історії, Який зі сходу піднімає загарбника, що змушує «кінці землі» тріпотіти (41:5). Це натяк на Кира, який завоював Лідію та просунувся аж до Іонічних островів у 546 р. до Р. Хр. Але його не названо ні в 41:2-3, ні в 41:25. Ніхто з-поміж язичницьких народів не передбачив виникнення такого «судового виконавця», озброєного рукою самого Бога; в Ізраїлі, одначе, про нього було оголошено давно. Зустрівшись із ним віч-на-віч, «острови» опиняються в полоні страху та шукають порятунку у своїх ідолів, яких вони самі й створили.

Народ же Ізраїля, навпаки, покликано усвідомити визволення, яке вже близько. Вірші 8-20 докладно описують особисті та приязні стосунки, які пов’язують Бога та раба Божого – народ Ізраїля: обраний Богом, він не може бути відкинутим; його міцно тримає потужна рука Господня, і тому він не повинен боятися (це слово використано тричі). Господь – його Викупитель (в. 14: це слово натякає на стан духовної неволі, з якої Ізраїль повинен бути викуплений. Воно, можливо, також натякає – у цьому тексті, де народ Ізраїля ототожнено з жіночим образом, – на заручини дочки Сіону з Богом, згідно з практикою левірату* [* левірат – звичай, за яким найближчий родич померлого одружується на його вдові]). Темою вв. 17-20 є невинне страждання нужденних та бідних; для них Бог вчинить чудо з водами, які втамують будь-яку спрагу.

Попередній запис

Розділи 32-39

Г. 32:1-35:10 – Установлення Божого есхатологічного царювання на Сіоні Глава 32 вводить постать праведно царя, великодушного правителя, яким уособлює притулок ... Читати далі

Наступний запис

Розділи 42-44

Б. 42:1-43:15 – Бог перестає бути безмовним: Отрок Господній – відповідь Його нам; Бог відмикає уста свідкам 42:1-17 – Бог ... Читати далі