Розділи 24-27

Іс. 24-35 – Суд у космічних масштабах та універсальна надія

А. 24:1-27:13 – Есхатологічні пророцтва

Ці кілька глав із набагато пізнішого періоду знайомлять нас із наскрізь есхатологічним зображенням подій. Вони розповідають і про космічний Божий суд, що матиме космічні масштаби, який Бог оголосить перед усіма народами, і про спасення, яке принесе Бог, запросивши всіх на есхатологічну учту на горі Сіон. Питання смерти в цій частині повторюється кілька разів.

24:1-23 – Перша серія пророцтв описує суд у космічних масштабах, який стосуватиметься людства, котре порушило «завіт відвічний», укладений за часів Ноя (24:5). Бог розсіює «мешканців землі» (24:6; пор. із Бут. 11) та дозволяє всесвіту пропасти. «Місто спустошене» (24:10) зруйновано. Вигуки радости, які чути з боку островів, супроводжують загибель міста, яке ідентифікувати тут важко. Чи це не одне із великих міст, або одне із тих, яке врешті-решт стане символічним образом Вавилону – міста зла? Прибуваючи з боку моря, тобто немовби переживши новий Вихід, весь народ гучно вітає Бога, але спасення досі залишається тільки тимчасовим та умовним, оскільки таємниця зла призведе до того, що серед тих людей і надалі залишатимуться зрадники (в. 16). Тому настане нова ера пітьми та катаклізмів, про яку розповідається апокаліптичними категоріями. Звідси також і страдницький вигук пророка у вв. 17 і 18. А потім, як і за часів потопу – найпершого грандіозного образу Божого суду, – «відкриті розтвори згори, а підстави землі затремтіли… Земля поруйнована зовсім…», і всякі сили беззаконні на небесах та на землі будуть покарані та ув’язнені. І тільки тоді зацарює Бог на горі Сіон в Єрусалимі. І тільки тоді слава Божа стане очевидною в очах старійшин небесного царського двору (в. 23).

25:1-26:6 – Ця частина зосереджена навколо опису есхатологічного бенкету в 25:6-10. Бог приготує народам Землі бенкет і знищить навіки смерть. Кожен упізнає в цьому описі характерні риси мирної жертви – яку називають «шеламім» (selamim) – через ту їжу, яку там згадано (ситне м’ясо, добре вино). Але тут Бог поділиться з людьми жирним м’ясом, яке в такому різновиді жертвоприношення зазвичай зарезервоване винятково для Нього. Таким чином, завдяки участі в споживанні їжі, яка належить Богові, смерть буде переможено.

Це повідомлення про бенкет обступають, так би мовити, з боків, перегукуючись одна з одною, дві події (25:1-5 і 25:10-26:6). Вони нагадують про руйнування «міста гордині». І знову його історична ідентифікація утруднена: у 25:10 згадано Моав, але це може бути також і Вавилон. У будь-якому разі не слід випускати із поля зору той факт, що маємо тут справу з історичною таємницею, без згадок про конкретні назви міст людської історії. Обітниця полягає в тому, що Бог покладе край гордині тиранів та дасть нужденним безпечне місце в «кріпості», побудованій Ним у відповідь на уповання «бідного» (25:4-26:1). Сказане в 25:5-6 підтверджує, що йдеться про бідність у духовному сенсі, протиставлену гордині.

26:7-19 – Цей уривок, побудований у формі молитви, містить елементи, яки без сумніву, свідчать про продовженні есхатологічного бенкету з гл. 25. Як смиренне визнання віри «вбогого духом», цей текст насамперед розповідає про прагнення Бога та про довіру до Божого плану спасення посеред грішного світу. Він також є визнанням віри, яка випливає з серця ізраїльського народу, коли той визнає, що не виконав місію, довірену йому (вв. 17-18). Але той, хто тут промовляє, знає, що Бог Ізраїля має владу над смертю. Стримано та з певною таємничістю тут у двох віршах виражено два погляди на смерть. Вірш 14 нагадує нам, що «мертві не оживуть»; але в ньому є полемічна алюзія, оскільки тут застосовано слово «рефаїм» (rеphа’іm), що означає духів предків, котрі, як вважалося, – згідно зі стародавніми ханаанськими віруваннями – могли бути активними і після смерти. А вірш 19, навпаки, стверджує, що Божі померлі оживуть знову. Звісно, спасення насамперед вказує на кінець гріха, але, якщо ми сприймаємо й остаточні підтексти союзу, воно передбачає також і кінець смерти Таємничий вислів «роса світла» є відгуком на слова Осії в 14:6, де Бог каже: «Я буду Ізраїлеві, як роса». Бог збирається наново сформувати тіла, як у Бут. 2, але цього разу із прахом земним буде змішано росу з небес. Істинними «рефаїмами» (repha’im) стануть ті, кого підніме Божа сила.

26:20-27:13 – Ці останні вірші повертають нас до теми гніву останніх днів та забиття Левіятана – стародавнього змія, що є втіленням зла. Ми пам’ятаємо, що в 24:22 згадано про ув’язнення сил зла, підкорених Богом, та про їхню остаточну поразку «по довгім часі». Отже, є певне відтермінування. Водночас Бог дасть притулок обраному народові (26:20; пор. із Вих. 12:22-27). Народ Ізраїля – виноградник, що раніше був покараним (Іс. 5:1-10), – знову стане вибраним виноградником. Ця частина закінчується оголошенням про возз’єднання на Сіоні синів Ізраїлевих, які повернулись із земель вигнанських, «по одному позбирані» Божим піклуванням. А у вв. 10 та 11 і це оголошення про спасення вставлено видіння про «місто укріпленемов би пустиня». Це є нагадуванням про те, що сухі гілки та місто, яке пропонує обманливий притулок, пройдуть через вогонь. Можливо, це натяк на Єрусалим, чий народ після повернення із вавилонського полону знову зійшов на манівці.

Попередній запис

Розділи 20-23

20:1-6 – Пророк, знак і передвістя Цей текст відносять до року, коли Ашдод захопив Сарґон II (711 р. до Р. ... Читати далі

Наступний запис

Розділи 28-31

Б. 28:1-29:14 – Подвійна таємниця «зачерствіння» сердець та Божий план Звернімо увагу, що наступний текст чітко описує опір, з яким ... Читати далі