Розділи 20-23

20:1-6 – Пророк, знак і передвістя

Цей текст відносять до року, коли Ашдод захопив Сарґон II (711 р. до Р. Хр.). Після смерти царя Ахаза дехто, аби вистояти проти Асирії, уповає на Єгипет та Етіопію (Куш). У цей момент Ісая отримав наказ від Бога походжати голим по місту, щоб явити Єрусалимові образ ганебної наготи полонених; таким, мовляв, буде жереб двох царств, на допомогу яких вони розраховують. Пророцтво закінчується на згадці про відчай філістимлянського узбережжя, уже позбавленого будь-якої підтримки перед асирійською загрозою (в. 6).

21:1-23:18 – Падіння Вавилону та всього марнославства людського

Далі перед нами ще кілька пророцтв, що стосуються потужних країн на сході (це «морська пустиня», тобто Вавилон, у 21:1-12; і Аравія в 21:13-17) та на заході (Тир і Сидон у гл. 23). Ці дві групи пророцтв обрамовують гл. 22, присвячену Юдеї та Єрусалиму.

Падіння Вавилону, яким відкривається ця частина, повертає нас до мотивів, які вже були присутні в гл. 13. У цьому страхітливому видінні мідяни та еламіти розпочинають збройний напад на Вавилон, де люди в цей час бенкетують. Ця остання деталь не збігається із тим, що насправді відомо про ту подію, коли в 739 році, за відсутности царя Набоніда, який тоді протягом декількох років резидував у місті Тема, Вавилон зненацька було взято в облогу. Новину про падіння сильного міста (в. 9) передає сторож-провидець. Сеїру (= Едому), котрий запитує того про пору ночі, сторож відповідає у в. 12, мовлячи про відстрочку («ранок», тобто визволення персами), яка триватиме недовго, оскільки після цього знову настане ніч. Тільки навернення Едому могло б дати початок надії на закінчення темних часів. Ще одне пророцтво повідомляє, що впродовж року впаде Кедар, народ в Аравійській пустелі.

Пророцтва в гл. 23 стосуються міст, розташованих уздовж фінікійського узбережжя. До загального здивування повідомляється про зруйнування Тиру – великого торгового міста, що пишається своїми багатствами (23:1, повторено в 23:14). Руку свою, міцнішу за всі найміцніші руки на землі, Господь простягнув над морем (в. 11), як то було в дні Виходу. І наказав Бог позносити великі міста ханаанські. Епілог же, написаний прозою, може бути інтерпретовано як таємничий натяк на майбутню історію Ізраїлю. За сімдесят років (це символічна тривалість панування вавилонян, яка відповідає періоду вавилонського полону) Тир буде забуто; потім Бог відвідає його з нагоди зміни правителів (як Кир змінив перебіг історії Ізраїлю, наблизивши завершення полону); Тир ізнову з доброї волі сам себе збезчестить, але його здобутки в підсумку послужать благополуччю вибраного народу.

Поміж цими пророцтвами, які стосуються народів, знаходимо главу 22; вона присвячена Юдеї та має трохи дивну назву – «Пророцтво про Долину Видіння». Доля Юдеї нічим не буде відрізнятися від долі, яку спіткає гординя поган. Можливо. цей текст стосується епізоду, що стався в 701 р. до Р. Хр., коли Єрусалим дивом уцілів наприкінці однієї воєнної кампанії, яка для території Юдеї мала жахливі й руйнівні наслідки. Ісая не може приховати свого смутку і плачу (в. 4) при думці про поразку Юдеї (її тут пойменовано виразом, близьким для Єремії, «народу мого дочка» – паралельно до «дочки Сіону»), яка не могла нічого вдіяти, окрім як тікати перед асирійським військом (22:2-3). Усі прилеглі землі в той час уже були спустошені й окуповані; Єрусалим також опинився під загрозою впасти перед ворогом, незважаючи на грандіозні роботи, які було проведено для його захисту. Після того, як чудесним чином, унаслідок втручання Господа, народ рятується, люди як і раніше не знатимуть, як повернутися обличчям до Бога та примиритися з Ним, визнавши свої гріхи, які привели на їхній поріг цю катастрофу. За таких умов знищення народу є неминучим. Це підтверджує епізод із Шевною та Еліякимом – старшими розпорядниками при дворі царя Давида (вв. 15-25). Перший, Шевна, – честолюбець, урядовець, чиє існування підтверджено документально в позабіблійних текстах; чоловік, який покладається на зброю та відомий своєю про-асирійською політикою (в. 18.); марнославний навіть на смертному одрі (в. 16), – буде вражений Господом. Другого, Еліякима (що означає «Бог встановив»), навпаки, Бог іменує «раб Мій» і його призначено стати «батьком для мешканця Єрусалиму», а ще він отримує ключ влади. Наче забитий у твердому місці кілок, він, однак, також упаде, коли народ у своїх сподіваннях та довірі покладеться на нього як на людину, замість довіритися Богові. Таким чином, подібна драма розігрується як в Ізраїлі, так і в поганських краях, і щоразу цю драму породжує людська гординя, що використовує людське марнославство та людську самовпевненість, замінюючи ними довіру до Того, хто залишається єдиним господарем історії.

Попередній запис

Розділи 15-19

14:24-17:14 – Пророцтва, які стосуються Асирії, Філістії, Моава, Дамаску та Самарії Уся ця частина складається із текстів VIII ст. (14:24-27 ... Читати далі

Наступний запис

Розділи 24-27

Іс. 24-35 – Суд у космічних масштабах та універсальна надія А. 24:1-27:13 – Есхатологічні пророцтва Ці кілька глав із набагато ... Читати далі