Розділи 15-19

14:24-17:14 – Пророцтва, які стосуються Асирії, Філістії, Моава, Дамаску та Самарії

Уся ця частина складається із текстів VIII ст. (14:24-27 стосуються асирійського вторгнення; 14:28-32 – філістимлян: 17:1-6 розповідають про сирійсько-єфремську війну; 17:12-14 можуть бути алюзією на вторгнення Санхериба), до яких було згодом долучено інші, більш пізні пророцтва. Перше пророцтво провіщає падіння Асирії (можливо, натяк на вторгнення Санхериба в 701 р. до Р. Хр.) та продовжує розповідати про те, що всі народи буде піддано Божому суду (14:24-27). Наприкінці цієї частини, у 17:12-14, знову зустрічаємо ту ж саму тему із вражаючим змалюванням язичницьких народів, що їх Бог відкидає від Себе або розсіює. Таким є видіння споконвічної боротьби, в якому порівняння з «великими водами» повертає нам згадку про Вихід. Термінологія 17:14 («пай», «доля») показує, що ці події є частиною Божого плану.

Наступне провіщення спрямоване проти Філістії (14:28-32), де засуджено її веселощі через смерть Ахаза – царя, який накликав на неї в 734 р., під час сирійсько-єфремської війни, гнів Асирії. Воно таємниче пророкує про пришестя наступника, який стане для Філістії набагато серйознішою загрозою, ніж Ахаз. І хоча нічого не повинно залишитися від Філістіі, Бог, незважаючи на це, обіцяє, що в Сіоні знайдеться притулок для «бідних» та «убогих» із-посеред її народу (14:30,32); ці два слова, безумовно, мають тут додаткове духовне значення.

Провіщення, яке стосується Моаву (15:1-16:14), починається плачем над землею моавською, спустошеною та приниженою (див. в. 2: «На всіх головах його лисина, обстрижена кожна його борода»). Навіть ті, що вижили, не убезпечені від «лева», який тут може бути символом покарання, що Бог продовжує накладати на них. У цей момент моавитяни шукають захист в Юдеї (16:1-5). Вони вже готові принести символічну жертву з ягняти (16:1). Вони навіть закликають на свій захист обітниці, дані династії Давидовій (16:5). Однак відповідь негативна: гордовитий Моав може тільки оплакувати своє марне багатство, виноградники та морську торгівлю (16:8), і даремність своїх відправ(16:12). А в самісінькому кінці цього пророкування навіть повідомлено про нове покарання, після якого залишиться тільки незначний, маленький останок (16:14).

«Пророцтво про Дамаск» (17:1) повертає нас до періоду сирійсько-єфремської війни. Воно повідомляє і про руйнування Дамаску, і про руйнування міст Єфрему, який забув свого Бога і не згадав свою Скелю – Сіон, істинне місто, де можна знайти порятунок (17:10). Прийде день, коли люди (ha-’аdаm) зречуться своїх оманливих культових практик, аби звернути погляд на свого Творця та поглянути на Святого Ізраїлевого (17:7), але до доти, доки ті люди покладатимуться у своїй вірі на нікчемні обряди культу Адоніса, стосовно якого знаходимо натяки у вв. 10 та 11 (можливе посилання на культові практики із «садами Адоніса»), земля буде нидіти, а її недуга стане невиліковною.

18:1-20:6 – Долі Єгипту й Асирії пов’язані одна з одною; Остаточне навернення

Кілька фрагментів належать до часів Ісаї (18:1-6; 19:1-5; 20:1-6). Найперше пророцтво стосується Куша, тобто Нубії. Можливо, це провіщення пов’язано зі згадкою про одне посольство, яке справило сильне враження в Єрусалимі, однак ця пишнота не відверне Божого суду над Кушем. Після повідомлення про нещастя, які впадуть на Куш (18:1-2), це пророцтво через звертання до усіх, «мешканців всесвіту» (див. 18:3), набуває універсального виміру. Найточніше це можна передати висловом «велике обрізання гілок роду людського», і Бог споглядає все це зі Своєї оселі. Слова, якими тут позначено Бога («хмара роси»), знову зустрічаємо в 26:19, щоби вказати на Його благотворну та зцілюючу присутність, але на той момент видовище є вражаючим, оскільки тут показано такі височенні гори трупів, що диким звірям знадобиться ціле літо та ціла зима, аби повністю очистити від них землю. У в. 7 це пророцтво та його тон радикально змінюються, оскільки тепер ми бачимо Куш, коли той уже навернений до Бога та приносить Йому жертву в Храмі на горі Сіон.

Далі читаємо нове пророцтво, що стосується Єгипту (19:1-15). Воно починається описом паніки, яка охоплює єгиптян (вв. 1-4). Бог судить Єгипет, ввергаючи в замішання тих, хто довіряє віщуванням їхніх ідолів та звертається по допомогу до чаклунів; політична мудрість Єгипту зазнає краху. Вірші 5-10 перераховують природні катастрофи, які от-от впадуть на країну. Вірші 11-15 стають обвинувальним актом проти єгипетської мудрости: стуманілі радники фараона, вражені Богом, збиваються з правильного шляху та спричиняються до того, що всією країною хитає, наче п’яницею. Вони геть не здатні сприйняти та розкрити те, що є Божим задумом (в. 12). Образ, яким це пророцтво завершується, є повною протилежністю до образу, описаного в 11:2-6.

Із 19:16 починається уривок, викладений прозою. Спершу йде драматичний опис паніки, яка опановує Єгипет, коли той робить відкриття, що Бог бажає від нього спокути за кривди, завдані Юдеї. А втім, Господь наверне та зцілить Єгипет (вв. 18-22). У тій землі буде жертовник, при якому відправлятимуться богослуження, та стела, яка стане «знаком» і «свідоцтвом» (дехто побачив у цьому натяк на єврейську колонію Елефантина у Верхньому Єгипті чи навіть на отриману в перський період свободу правити службу Господеві на єгипетській землі). Бог почує Єгипет, коли той взиватиме по допомогу, та пошле Спасителя, який захистить і визволить його. Те саме «знання», у недостачі якого YHWH звинувачував народ Ізраїля, тепер буде дано народові Єгипту. І навіть більше, починаючи з в. 23, ця перспектива розширюється: два суперники, Єгипет та Асирія, примиряться і об’єднаються з Ізраїлем. Приголомшливе благословення в 19:25 звучить наче формула союзу, який об’єднує з Ізраїлем і Єгипет, і Асирію. Хай там як, та серед язичницьких народів, таким чином скликаних, Ізраїль залишається «спадщиною» YHWH.

Попередній запис

Розділи 13-14

Іс. 13-23: Пророцтва проти народів; перспективи для навернення та спасення А. Загальна характеристика Ця частина складається із серії пророцтв, які ... Читати далі

Наступний запис

Розділи 20-23

20:1-6 – Пророк, знак і передвістя Цей текст відносять до року, коли Ашдод захопив Сарґон II (711 р. до Р. ... Читати далі